FREEARTICLES

Давня архітектура Адріатичного узбережжя Балканського півострова

Informaciya-pro-storinku.png
Стаття не входить до енциклопедії.

Загальні відомості

Тут розвивалася дещо інша архітектура, ніж у центральному регіоні Балкан. Вона мала спільний з іншими балканськими країнами античний субстрат, але була зорієнтована на франкську Священну Римську імперію та латинське християнство, відмінність якого від східного стала принциповою після церковного розколу 1054. Ці землі — Хорватія, Словенія, Зетське Помор’я та Воєводина — мають відмінності в географічному розташуванні, етнічному складі населення, його культурних традиціях та історичному розвиткові. Ці відмінності зумовили місце у загальноєвропейському контексті архітектури зазначених земель. Архітектура континентальних частин Хорватії та Словенії близька до архітектури Австрії, Баварії та Чехії. Архітектура Адріатичного узбережжя (Хорватського і Словенського Помор’я) перебувала під впливом архітектури Італії, а Зетського Помор’я — під перехресним впливом італійської та сербської архітектури. Воєводина з її сербським населенням ще у 9 ст. була завойована угорцями, тому її середньовічна архітектура близька до угорської.

Архітектура вищезазначених земель розвивалася на ґрунті потужних дороманських архітектурних традицій, які дали основні типи християнських храмів: однонавовий з куполом; хрещатий; ротондальний. Всі ці типи є спільними також для Чехії (Великої Моравії), Сербії та Болгарії. Визначальною рисою розвитку архітектури в Хорватії та інших областях Адріатичного узбережжя є тривале побутування романських форм, які змінилися готичними значно пізніше, ніж в інших краях Європи. Саме звідси романські форми проникали на схід — у Сербію.

Періодизація розвитку архітектури цих земель дещо умовна з огляду на історичну специфіку їхнього розвитку, явища ретардації (запізнення) та контамінації (поєднання) різних стилістичних проявів:

  1. Дороманський етап: 9–10 ст.
  2. Романо-готичний етап: середина 11–15 ст.
  3. Ренесансний етап: кінець 15–16 ст.

Специфіка історичного розвитку регіону зумовила те, що розгляд архітектури до епохи Відродження доцільно вести за основними землями — Хорватія, Словенія, Зетське Помор’я.

Історичний огляд

Хорватія. Від 6 ст. хорвати були під владою Візантійської імперії і частково — франків. Від 9 ст. Далматинська Хорватія стала незалежною, а від 10 ст. — королівством, яке об’єдналося з Паннонською Хорватією та 1102 об’єднано з Угорщиною, що зумовило поширення тут спершу романської, а згодом — готичної архітектури. У Далмації, на Адріатичному узбережжі, хорвати заселили античні міста (Нін, Спліт) та збудували нові (Шибеник). Спліт аж до 14 ст. містився у межах колишнього палацу римського імператора Діоклетіана. Основними містами Хорватії були Загреб, Дубровник, Задар, Трогір. Усі вони мали муровані укріплення. Будували муровані феодальні замки з донжонами; на околицях міст зводили замки типу кастель, де розміщували міські залоги. У 12 ст. з’явилися перші муровані князівські палаци (у Рабі). У католицьких монастирях будують келії, дорміторії, рефекторії довкола клуатра — прямокутного в плані аркадного двору (клуатр францисканського монастиря в Дубровнику 1317–1348, майстер Міха з Бару).

У дороманську добу церковна архітектура базувалася на римсько-візантійських та ранньохристиянських традиціях, запозичуючи деякі західні форми. Найдавніші християнські храми — зального типу (церква в Уздолії 895), зального типу з куполом (церква Святого Петра в Пріко 1074), тринавові базиліки (церква Святої Варвари в Трогірі 800). Унікальним був двонавовий двоапсидний храм Святого Петра в Задарі (достеменно не датовано). Тип хрещатих однокупольних храмів представлено двома церквами 11 ст. у Ніні — Святого Миколая і Святого Хреста. Найвідомішою ротондою є триапсидна церква Святого Доната в Задарі 805, що належить до архітектурного типу ротондальної базиліки і входить до складу соборного комплексу. У цьому ж комплексі зберігся й баптистерій у вигляді ротонди з шістьма конхами довкола центрального циліндричного об’єму. Фасади пам’яток цієї доби дуже прості, муровані з каменю й розчленовані плоскими лопатками.

Класичний тип романської базиліки з’явився в Хорватії разом із ченцями бенедиктинського ордена (церква Святого Петра на острові Раб 11 ст.). Найкращими зразками романських тринавових базилік є собори в Трогірі (перша половина 13 ст., майстер Радован) та в Задарі (друга половина 13 ст., завершений 1285, з трьома перспективними порталами на головному фасаді, ярусами глухих аркад та двома вікнами-розами). Ці базиліки споріднені з тогочасною архітектурою двох областей Італії — Ломбардії та Апулії. Наприкінці 13 ст. у Спліті біля колишнього мавзолея римського імператора Діоклетіана, перетвореного на міський собор, збудовано монументальну дзвіницю у формах розвиненої романіки, завершену в 14 ст. Аналогічні дзвіниці були збудовані в багатьох містах цього краю (Задар, Дубровник, Котор, Хвар, Шибеник). У 14 ст. ордени францисканців та домініканців продовжували будувати скромні храми зального типу з лаконічними фасадами, що мали характерні романські лопатки, аркатуру й портали (церква Іоанна Предтечі в Трогірі 14 ст.).

Словенія має складну історію, пов’язану державою Само, васальною залежністю від франків, згодом — від угорців. На зламі 12–13 ст. ці землі потрапили під владу австрійських Габсбургів. Ще від 8 ст. тут утвердилося християнство, а в 12 ст. з’явилися монастирі різних католицьких орденів (цистерціанський монастир у Стично, картезіанський — у Жичі), оточені оборонними мурами. Міста (Копар, Піран, Любляна) отримали муровані укріплення по периметру. Замки феодалів зводили з донжонами, найрозвиненіші — з палацом і капелою (замок у Шкоф’їй Лоці 11 ст.), іноді — з кількома смугами мурів (Цельє, Птуй).

Дороманські храми були зальними, з плоскими дерев’яними стелями й прямокутними в плані склепінчастими вівтарями. Відомі тринавові триапсидні базиліки (церква Іоанна Предтечі поблизу Залавара 9 ст.). До цього ж архітектурного типу належали й місцеві бенедиктинські церкви 13 ст. (монастирська церква в Горньому Граді). Цистерціанські церкви мали трансепт (церква в Стично середини 12 ст.), а картезіанські — були прямокутними в плані, з вівтарем, об’єднаним з навою (церква в Юрклоштері 1227). Домініканські й францисканські церкви були однонавовими, з видовженими вівтарями. Сільські храми продовжували будувати однонавовими, з вежами на західному фасаді або над апсидою. Відомі також ротонди, що були хрещальнями чи сільськими храмами.

Першими суто готичними будівлями стали францисканська церква в Птуї (1260) і монастирський клуатр в Стично. Готика в Словенії поширилася від 14 ст. Сільські храми стали більш уніфікованими — зального типу, з дерев’яною стелею та гранчастим вівтарем, перекритим нервюрним склепінням, зі стрілчастим порталом на західному фасаді. Західний щипець нерідко вінчався дзвіницею. Більші храми мали вежі на західному фасаді чи поряд із вівтарем. Прекрасним зразком словенської готики є церква з вежею у Март’яницях кінця 14 ст., зодчий Йоганнес Аквіла з Радгони.

Зетське Помор’я. Назва області походить від ранньофеодальної держави Зети 9 ст. Тут співіснували православ’я, католицизм (католицьке єпископство в Барі засноване 1067) і богумільство (єретичне вчення). 1185 Зетське Помор’я увійшло до складу Сербії, а від середини 15 ст. ним заволоділа Венеція. І тільки Дубровник (тодішня Рагуза) з прилеглими територіями, містами й островами був суперником Венеції і зберігав незалежність до початку 19 ст.

Міста Зетського Помор’я протягом 13–14 ст. набули мурованих укріплень. Церкви дороманської доби — зального типу, з циліндричними склепіннями на підпружних арках з апсидою; іноді такі церкви вінчалися глухою банею (Іванівська церква на острові Лопуд 10 ст.). У цю добу відомі також триконхові й ротондальні шести- й восьмиконхові храми. Від 11 ст. зводили тринавові базиліки, перекриті дерев’яними кроквами. Пізніше базиліки стали перекривати хрестовими склепіннями, прикладом чого є романський собор Святого Трифона в Которі 1166 з двома вежами на західному фасаді та світловим куполом над однією з травей середньої нави. Розвиненіші романські форми мають пізніші великі храми: Святого Павла в Которі (1266), Святого Миколая (1288) та Пресвятої Діви Марії (1340) у Будві. Вплив готики тут був незначним, проявившись лише у стрілчастості вікон і нервюрних склепінях. Тож романські архітектурні форми затрималися аж до кінця 14 ст. Інші которські однонавові купольні церкви демонструють зв’язок з архітектурою Сербії (церква Святого Луки 1195, Колегіата 1221). Майстри із Зетського Помор’я багато працювали в Сербії, будуючи храми Рашківської, Македонської та Моравської шкіл. Це Віта з Котора, Радован, Міха Бранко з Бару. Так забезпечено перенесення архітектурного досвіду між різними областями, що сприяло рівномірнішому розвитку архітектури.

Архітектура епохи Відродження (15–16 ст.) у Хорватії та інших областях Адріатичного узбережжя відзначається певною своєрідністю, пов’язаною як із тривкістю готичних традицій, так і з тісними зв’язками з Італією, особливо з Венецією, яка до 1570 володіла частиною Зетського (Чорногорського) Помор’я. Цими областями не змогла заволодіти Османська імперія, тож вони розвивалися в єдиному річищі з західним, католицьким світом. При цьому в Далмації, безпосередньо на Адріатичному узбережжі, вплив стилістики італійського ренесансу був досить відчутним, тоді як в континентальних областях Словенії та Хорватії готика панувала аж до початку 17 ст.

У цей час будують багато мурованих укріплень як баштового, так і бастейного, а згодом — і бастіонного типу, з’являються інкастельовані (пристосовані до оборони) церкви. Особливо добре були укріплені міста Дубровник, Вараждин та нове ренесансне місто Карловац у Хорватії, збудоване за характерним італійським планом «ідеальних міст» 1579 у вигляді шестикутної зірки з наріжними бастіонами. Прикладом нового міста з регулярним планом є Паг на однойменному острові, закладений 1443 за проєктом знаменитого місцевого архітектора, уродженця Задара Юрія Далматинця, котрого вважають найвидатнішим майстром доби пізньої готики.

У цей же час завершується формування Дубровника, в якому брали участь Юрій Далматинець, флорентієць Мікелоцці та місцевий зодчий Паскойє Мілічевич. Дубровник розвивався згідно з правилами, встановленими містобудівним статутом 1272. Ці правила, зокрема, забороняли будувати високі приватні палаци в межах міських оборонних мурів. Від середини 15 до середини 16 ст. тут надбудовано фортечні башти, збудовано укріплення Равелін та мол Каше, який включив порт у загальну структуру міста. Рядова забудова Дубровника 16 ст. демонструє контамінацію (поєднання) стильових рис готики й ренесансу. Така сама стилістика характерна для заміських вілл і палаців дубровницьких аристократів і купців. Більшість цих будинків мали аркадні дворики.

Найзначнішою громадською будівлею Дубровника був так званий князівський палац — резиденція правителя Дубровницької республіки. Його збудував італійський архітектор Онофріо ді Джордано де ла Кава у другій половині 15 ст. на місці попереднього палацу, знищеного вибухом пороху 1435. Потім його знову зруйнував вибух пороху і проєкт відбудови розробив флорентієць М. Мікелоццо. 1468 розпочато перебудову палацу, внаслідок якої він отримав монументальну шестиаркову ордерну аркаду першого поверху, що поєднується з суто готичними великими вікнами другого поверху, згрупованими у вигляді готичних біфоріїв, а також двоярусний аркадний внутрішній двір. Той самий О. де ла Кава збудував у Дубровнику 1438 водогін з так званим Великим джерелом, а П. Мілічевич 1516 — будівлю митниці з аркадною лоджією першого поверху.

Більшість мурованих замків, збудованих у цю добу, мали прямокутні (Нехай, Хмельник) або трикутні плани (Сисак). Більш розвинені типи баштових замків представляють Тур’як і Жужемберк. Масивний, нерегулярний за структурою замок у Вараждині має аркадний внутрішній двір. Архітектура палаців місцевої знаті, які зводили у містах, орієнтувалися на венеційську готику — палац Цуккаті в Поречі 15 ст. Пізніші палаци мають пишніший декор, в якому оприявнено вже елементи ренесансу — палаци Немира на острові Раб 15 ст., палац Чипіко в Трогірі 16 ст. У містах будували муровані громадські споруди — «віча» або «вічниці» — міські ратуші, нерідко з лоджіями та аркадними галереями (Вараждин 1523; Загреб 1478; Шибеник 1542; Трогір 15 ст.; Хвар 1517). Лоджія у Хварі та вічниця у Шибенику завдяки ордерним аркадам мали вже суто ренесансний характер.

У церковній архітектурі повністю домінувала готика. У Словенії поширився тип тринавової зальної церкви з сітчастими нервюрними склепіннями. Старі романські та ранньоготичні церкви збільшували шляхом прибудови нових хорів (собор у Мариборі). Цікавим зразком протестантської архітектури є ротондальна церква в Говчі 1582–1590, зведена майстром П. А. Піграто з готичними контрфорсами й ренесансними деталями. У Хорватії церковна готика демонструє схожість з французькою готикою і затримується тут аж до появи раннього бароко.

Найвизначніші пам’ятки церковної архітектури збереглися в Шибенику, Хварі й Дубровнику. Тринавовий базилікальний собор у Шибенику розпочато в 1431 і продовжено «протомагістром» Юрієм Далматинцем у 1441–1473, котрий додав до базиліки трансепт. Протягом 1477–1505 майстер Миколай Флорентієць завершив середохрестя ребристим восьмигранним куполом ренесансного характеру, а нави собору покрив циліндричними та напівциліндричними склепіннями, внаслідок чого утворено трилопатеве завершення головного фасаду, прикрашеного перспективним порталом і двома вікнами-розами. Таке вирішення соборного фасаду вплинуло на завершення фасаду собору в Хварі (16 ст.). Францисканська церква Спаса в Дубровнику, збудована майстром Петром Андріїчем після 1520, відтворила на головному фасаді структуру фасадів соборів у Шибенику й Хварі, завершених трилопатевою кривою. На початку другої половини 15 ст. місцеві майстри Утишинович, Грубачевич та Влаткович за проєктом флорентійця Массо ді Бартоломео збудували двір з аркадами домініканського монастиря в Дубровнику в стилі пізньої готики. Творчість місцевих майстрів показує як тісні історико-культурні зв’язки регіону з рештою Європи, особливо з Італією, так і південнослов’янську своєрідність готики і ренесансу в Хорватії та Словенії.

Від 15 ст. у результаті турецького завоювання більшої частини Балкан у Сербії, а потім і в інших областях (Боснія, Північна Македонія) поширилася турецька архітектура, в тому числі й культова: спершу бурської школи (названа за містом Бурсою — першою столицею Османської імперії), а від кінця 15 ст. — ранньоцареградського стилю. Тут працював найзнаменитіший турецький архітектор Ходжа Сінан (міст на р. Дрині 1571–1577), а також його учні Хайредін Молодший (міст у Мостарі 1566) та Рамадан-ага (мечеть у Фочі 1551). Проте ця архітектура вже належала до ісламського культурного кола.

Натомість Дубровник розвивався як місто західноєвропейського Середземномор’я, пройшовши всі етапи стилістичного розвитку європейської архітектури: ренесанс, бароко, класицизм. Місто було поруйноване землетрусом 1667, після чого його відбудували в стилістиці бароко, яка нашарувалася на романо-готичному й ренесансному субстраті: романський собор Санта Марія Маджоре 1672–1713 відбудовано як барокову купольну базиліку з трансептом, головну вулицю міста Страдун забудували бароковими палацами. У стилістиці венеційського бароко в 1707–1717 збудовано купольну базилікальну церкву Святого Влаха. Виняткова архітектурна досконалість і цілісність Дубровника як пам’ятки містобудівного мистецтва та архітектури давніх епох зумовили внесення його в 1979 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Найвизначніші досягнення давньої архітектури Адріатичного узбережжя

Найвизначнішими досягненнями давньої архітектури Адріатичного узбережжя Балканського півострова є пам’ятки, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі шести визначних місць, однієї споруди й однієї серійної транскордонної номінації, що включає кілька архітектурних комплексів:

  1. Котора природний і культурно-історичний регіон (англ. Natural and Culturo-Historical Region of Kotor) — культурний ландшафт затоки Бока Которська та архітектурні пам’ятки (Чорногорія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979 та 2012, 2015.
  2. Венеційські фортифікації 16–17 ст.: Суходільна держава — Західна морська держава (англ. Venetian Works of Defence between the 16th and 17th Centuries: Stato da Terra — Western Stato da Mar) — 6 комплексів бастіонних укріплень на Адріатиці, які захищали венеційські володіння на суходолі й морські шляхи (Хорватія, Чорногорія, Італія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2017.
  3. Спліта історичний комплекс із палацом Діоклетіана (англ. Historical Complex of Split with the Palace of Diocletian) — історико-архітектурний комплекс античної і середньовічної епох (Хорватія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979.
  4. Єпископський комплекс Євфразієвої базиліки в історичному центрі Пореча (англ. Episcopal Complex of the Euphrasian Basilica in the Historic Centre of Porec) — один із найбільших ранніх християнських храмів Європи, 6 ст. (Хорватія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1997.
  5. Дубровника старе місто (англ. Old City of Dubrovnik) — ансамбль забудови історичного міста на Адріатиці (Хорватія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979.
  6. Трогір, історичне місто (англ. Historic City of Trogir) — архітектурний ансамбль забудови старовинного міста (Хорватія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1997.
  7. Кафедральний собор Святого Якова у Шибенику (англ. англ. The Cathedral of St. James in Sibenik) — собор 1431–1535, що поєднує стилістику готики і ренесансу (Хорватія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2000.
  8. Староградська рівнина (англ. Stari Grad Plain) — культурний ландшафт на острові Хвар (Хорватія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2008.

Галерея

Усі світлини Вечерського В. В.

Джерело всіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 16–23.

  • Задар. План соборного комплексу з базилікою, дзвіницею, баптистерієм і церквою Святого Доната.

  • Задар. Соборнтй комплексу з базилікою, дзвіницею, баптистерієм і церквою Святого Доната

  • Задар. Розріз церкви Святого Доната

  • Собор Святого Лаврентія в Трогірі

  • Собор Святого Лаврентія в Трогірі

  • Собор Святого Трифона в Которі

  • План собору Святого Трифона в Которі

  • Церква Святого Луки в Которі

  • Церква Діви Марії в Будві

  • Дубровник

  • План міста Дубровника

  • Дубровник. Панорама з боку порту й суднобудівної верфі

  • Дубровник. Князівський палац

  • Замок у Вараждині

  • Аркадний двір замку у Вараждині

  • Міська лоджія на центральній площі Трогіра

  • Протестантська церква в Говчі. Фасад і план

  • Собор Святого Якова у Шибенику

  • Францисканська церква Спаса в Дубровнику

  • Двір домініканського монастиря в Дубровнику

Джерела

Література

  1. Якобсон А. Закономерности в развитии средневековой архитектуры IX–XV вв. Ленинград : Наука, 1987. 236 с.
  2. Ivančević R. Šibenska katedrala. Šibenik : Gradska knjižnica «Juraj Šižgorić», 1998. 122 p.
  3. Travirka A. Zadar: historia, cultura, patrimonio artístico. Zadar : Forum, 2005. 156 p.
  4. Pasinović M. Kotor: spomenik svjetske kulturne i prirodne baštine. Zagreb : Turisticka naklada, 2007. 96 p.
  5. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 23–30.
  6. Travirka A. Split: historia, cultura, patrimonio artístico. Zadar : Forum, 2009. 128 p.
  7. Babić I. Trogir: grad i spomenici. Split : Književni krug ; Muzej hrvatskih arheoloških spomenika, 2016. 545 p.
  8. Travirka A. Croacia: historia, cultura, patrimonio artístico. Zagreb : Forum, 2018. 216 p.
  9. Loades C. Walls and Gateways: Contested Heritage in Dubrovnik. New York : Berghahn Books, 2022. 353 p.


Автор

В. В. Вечерський


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.11.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=FREEARTICLES:Давня_архітектура_Адріатичного_узбережжя_Балканського_півострова&oldid=428366
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶