Грін, Жюльєн

Грін, Жюльє́н [Ґрін, Жульєн; фр. Green, Julien; справжні повні прізвище та ім’я — Грін, Джуліан Гартрідж (Green, Julian Hartridge); 06.09.1900, м. Париж — 13.08.1998, там само] — письменник, член Французької академії (1971–1996), Королівської академії французької мови та літератури Бельгії (з 1951), Баварської академії красних мистецтв (з 1950), Американської академії мистецтв і літератури (з 1972), лауреат низки премій. Писав французькою та англійською мовами.

Життєпис

Народився в американській сім’ї. Батьки оселилися у Франції 1893, родина переїхала зі штату Джорджія, щоб уникнути фінансових труднощів і злиднів, що настали в країні після Громадянської війни в США 1861–1865. Батько працював у компанії з виробництва олії, мати була побожною протестанткою. Був наймолодшим із семи дітей. Навчався у ліцеї Жансон-де-Саї у м. Парижі. У грудні 1914 через кілька місяців після смерті матері навернувся у католицизм. У 17 років хотів стати ченцем. Під час Першої світової війни служив санітаром у лавах Американського Червоного Хреста (1917), згодом у французькій армії в артилерії (1918).

У березні 1919 демобілізувався і виїхав до США. Навчався в Університеті Вірджинії у м. Шарлотсвілл (1919–1922), вивчав латину, грецьку, німецьку та іспанську мови, англійську літературу, історію. Під час навчання написав перший твір англійською мовою — оповідання «Учень психіатра» («The Apprentice psychiatrist»; 1920) та інші.

Після повернення до Франції (1922) почав писати французькою та опублікував першу працю «Памфлет проти католиків Франції» («Pamphlet contre les catholiques de France»; 1924) під псевдонімом Теофіль Делапорт. Писав романи та оповідання. У 1920–1930-х подорожував до Німеччини, Голландії, Великої Британії, Італії, Норвегії, Тунісу, Австрії, Угорщини, Бельгії, Данії та Швеції.

Під час Другої світової війни жив у США, у містах Балтиморі та Нью-Йорку. Був мобілізований (1942), служив в Управлінні військової інформації США, працював на радіостанції «Голос Америки». Викладав у коледжах, перекладав англійською твори Ш. Пегі. Під час перебування в США написав англійською книгу «Спогади щасливих днів» («Memories of happy days»; 1942, у Франції опубліковано 2007), аби розповісти американцям про Францію (отримав за неї премію Гарпера). Повернувся до м. Парижа у вересні 1945. Займався літературною творчістю. Відмовився від пропозиції президента Франції Ж. Помпіду отримати французьке громадянство (1972) і залишався громадянином США.

Похований у парафіяльній церкві святого Егіда у м. Клегенфурт-ам-Вертерзе (Австрія).

Творчість

Творчість Гріна не можна віднести до якоїсь певної літературної школи чи течії, вона перебуває поза часом. Творча манера письменника завжди залишалася незмінною. Творам притаманні філософська та психологічна глибина, вишуканий літературний стиль і нетрадиційне бачення світу. Складниками його доробку є романи, нариси, театральні п’єси, автобіографічні нотатки та щоденник.

У центрі творчості Гріна — прагнення втекти у мрії від нудоти життя, темні пристрасті, конфлікт духу і тіла, гра бажання і смерті, страх іншого і самого себе. Деякі з його творів стосувалися переважно гомосексуальності, католицизму та конфлікту між бажаннями тіла та прагненнями душі. У його романах присутні елементи реалістичного та ірреалістичного, автобіографічні подробиці, фантастика та містика, мрії, сновидіння тощо. Переносив у твори образи, які виникали в його уяві. Письменник казав, що його романи — це сни наяву, але не ототожнював свій стиль з «автоматичним письмом» сюрреалістів.

Дія першого його роману «Гора Сінер» («Mont-Cinère»; 1926) відбувається у Вірджинії через 23 роки після завершення Громадянської війни, основна увага приділяється матері та доньці, які живуть в атмосфері напруги, образ і жадібності.

До раннього періоду творчості належать оповідання «Кристіна» («Christine»), «Мандрівник на землі» («Le Voyageur sur la terre»; обидва — 1927), фантазійні романи «Андрієнна Мезюра» («Adrienne Mesurat»; 1927), «Мрійник» («Le Visionnaire»; 1934), «Північ» («Minuit»; 1936) тощо. У новелі «Левіафан» («Léviathan»; 1927) у формі алегорії розповідається про життєвий шлях (який символізує морська подорож), самотність і взаємодію в людському соціумі, протистояння між «доброю надією» та «левіафаном». Більшість романів зображують боротьбу персонажів з бажаннями, які вважаються гріховними, такими як жадібність або, як в автобіографічному романі «Інший сон» («L’autre sommeil»; 1930), гомосексуальність. Інтерес до східного містицизму, який розвинувся протягом 1930-х, виявився у романах «Варуна» («Varouna»; 1940) та «Якби я був вами» («Si j’etais vous»; 1947).

Після Другої світової війни відбулося духовне переродження письменника, він звернувся до релігії, що позначилося на його творчості. У романах «Мойра» («Moïra»; 1950), «Зловмисник» («Le Malfaiteur»; 1956), «Кожна людина у своїй ночі» («Chaque homme dans sa nuit»; 1960), «Інший» («L’Autre»; 1971) персонажі розриваються між духовним покликанням та тілесними потребами, плоттю та духом. Дія роману «Мойра» відбувається в Університеті Вірджинії, у творі домінує конфлікт між гріхом та благодаттю (герой скоює вбивство під впливом фанатизму релігійного). Роман «Зловмисник» — історія молодої жінки та чоловіка середнього віку, які закохані в одну й ту саму людину.

Велика історична фреска на тему американського Півдня напередодні Громадянської війни стала кульмінацією пошуків письменником свого коріння: романи «Далекі краї» («Les Pays lointains»; 1987), «Південні зірки» («Les Étoiles du Sud»; 1989), «Діксі» («Dixie»; 1995).

Важливе місце в творчості письменника посідає написана ним романізована біографія найбільшого святого католицизму Франциска Асссізького «Брат Франциск» («Frère François»; 1983). Під час роботи над романом письменник вивчив понад 70 праць з життя святого. Він описав весь його життєвий шлях — від дитячих років до зрілості, створив яскравий образ засновника одного з найбільших християнських орденів — ордена францисканців.

У повоєнні роки письменник також звернувся до драматургії. Найвідоміша п’єса — «Південь» («Sud»; 1953) про солдата Конфедерації напередодні Громадянської війни. Тему гомосексуальності продовжує п’єса «Ворог» («L’Ennemi»; 1954). Трагізмом проникнуті п’єси «Завтра не існує» («Demain n’existe pas»; 1979), «Автомат» («L’Automate»; 1980).

Письменник з юності прагнув пізнати самого себе і з 1919 вів щоденник, який охоплює майже все 20 століття та широкий спектр тем (творчість, релігія, подорожі, розмови з провідними письменниками 20 століття) і завдяки цьому посідає особливе місце в літературі. Монументальний твір, що розповідає про сімдесят років життя письменника, за його життя не публікувався у повній та остаточній версії. Автор навмисно виключив найінтимніші сторінки, вважаючи, що вони непридатні для публікації. Повна версія почала виходити з 2019.

Твори Гріна перекладені багатьма мовами світу. Окремі твори письменника українською мовою переклали Г. Чернієнко та А. Анпілогова.

Нагороди та визнання

Командор ордена Почесного легіону (1988). Нагороджений медаллю Бенсона (1993; Велика Британія).

Лауреат Великої національної премії з літератури (1966), Великої премії з літератури Французької академії (1970), премії П. Фла Французької академії (1928), премії М. Пруста (1974), усі — Франція; премії Норткліффа (1928; Велика Британія), премії князя П’єра де Монако (1950), премії німецьких університетів (1973), премії Коміссо (1985; Італія), літературної премії США — Франція (1987), Великої літературної премії Польщі (1988), Великої літературної премії Грінцане-Кавура (1991; Італія).

Був першим іноземцем, який став членом Французької академії та одним з небагатьох письменників, чиє зібрання творів уже за життя вийшло у найпрестижнішій серії «Плеяда» видавництва «Галлімар».

Твори

Œuvres complètes : en 8 vol. Paris : Gallimard, 1972–1998.
Journal intégral : en 3 t. 1919–1940. Paris : Bouquins, 2019–2021.
Укр. перекл. — Кристіна // Всесвіт. 2000. № 3–4. С. 19–24.
Брат Франциск / Пер. Г. Чернієнко. Київ : Юніверс, 2006. 296 с.
Левіафан // Всесвіт. 2009. № 1–2. С. 120–127.

Література

Newbury A. H. Julien Green: Religion and Sensuality. Amsterdam : Rodopi, 1986. 212 р. Parias L.-H. Julien Green, corps et âme. Paris : Fayard, 1994. 380 p. Brudo A. Rêve et fantastique chez Julien Green. Paris : Presses Universitaires de France, 1995. 256 p. Matz W. Julien Green, le siècle et son ombre. Paris : Gallimard, 1998. 186 p. Фесенко В. «Література породжується станом гріховності…» (До 100-річчя з дня народження Жюльєна Гріна) // Всесвіт. 2000. № 3–4. С. 24–27. Auroy C. Julien Green, le miroir en éclats. Étude sur l’autobiographie. Paris : Cerf, 2000. 172 p. Ракло М. Жульєн Грін // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000 рр. Київ : Промінь, 2005. С. 38–44. Flower J. Historical Dictionary of French Literature. London : Rowman & Littlefield, 2022 . 658 р.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Грін, Жюльєн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Грін, Жюльєн (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.09.2025