Грамофонний запис української народної музики
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Грамофо́нний за́пис украї́нської наро́дної му́зики — подія національного музичного мистецтва, ініційована 1935 радянським диктатором Й. Сталіним із пропагандистських мотивів у період переміщення столиці Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) із м. Харкова до м. Києва.
Інформацію навів музикознавець О. Білокопитов (1906–1937; тепер Україна) у республіканському науково-технічному журналі «Радіо» (1935, № 4–5, с. 26–27).
На початку 1935 в Україну прибула бригада Грамплаттресту СРСР для здійснення грамплатівкового запису «кращих зразків української народної пісні». Бригаду висококваліфікованих фахівців у галузі пластинкового запису оснащено найкращою закордонною апаратурою. Підготовчу роботу розпочато в грудні 1934. Наркомат освіти УСРР склав списки найкращих музичних творів і запропонував усім мистецьким музичним закладам підготувати їх для запису. Прослуховуванням претендентів займалися С. Косіор, П. Постишев, П. Любченко, В. Затонський, А. Хвиля.
Підготовка до запису допомогла виявити невідомі широкому загалу музичні колективи (жіночий хоровий ансамбль під керівництвом В. Верховинця, об’єднану київсько-полтавську капелу кобзарів) і водночас стала поштовхом до цькування заслуженої капели УСРР «Думка». Останню звинуватили у «невірній інтерпретації народної пісні», «засушенні», «вихолощенні природи самої пісні» на «піанісімах і фортісімах». Щоб показати капелі «Думка», як треба співати українські пісні, Наркомат освіти УСРР викликав із с. Кам’янки на Київщині ансамбль колгоспниць, «які чудово співають українську пісню». Таким чином, на грамплатівку потрапив виконавський талант селянок Засадько, Гарюшенко, Коновал і Бур’ян. До участі у грамзапису також залучено ансамбль сопілкарів із с. Хоробичів (тепер Чернігівського району Чернігівської області).
На платівку записали виступи найкращих професійних колективів тогочасної УСРР, зокрема симфонічного оркестру Київського оперного театру (диригенти А. Пазовський, В. Йориш), провідних вокалістів України (М. Донця, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський), артистів Київської опери (З. Гайдай, О. Петрусенко, В. Захарченка, О. Коробейченка, О. Ропської), артиста харківської опери М. Гришка та інших.
Бригада Грамплаттресту СРСР записала 110 творів, 105 з яких пішли у виробництво. Із них 59 — українські народні пісні («Ой наступає та чорна хмара», «Ой дівчина Уляна», «Котилася ясна зоря», «Ой вишенько-черешенько», «Дударик», «Щедрик», «Кармелюк», «Пісня про Байду», «Їхав козак на війноньку», «Ой, що ж то за шум», «Гуляв чумак на риночку», «Коли б вже вечір», «Кучерява Катерина», «Прала дівка льон», «Пісня про Нечая», «Ой вітер віє», «Жалуй мене» тощо).
Також записано українські народні таночки: «Горлиця», «Полька», «Козачок», «Стукалка», «Трепак». Легендарний «Гопак» записали у кількох виконаннях: капели бандуристів, духового оркестру, симфонічного оркестру та сопілкарів-колгоспників.
На грамофонні доріжки потрапили уривки знаменитих українських опер: «Тарас Бульба» та «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Кармелюк» В. Костенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.
Записано 13 творів із дореволюційної української класики («Степ» Я. Степового, «Коли розлучаються двоє» М. Лисенка).
Роботу виконано настільки фахово, що серед спеціалістів закріпилося гасло: «Записати так, як у Києві».
Високу оцінку виїзній бригаді звукозапису дав Й. Сталін у розмові з О. Довженком.
Література
- Білокопитов О. Українську народну пісню — в маси трудящих // Радіо. 1935. № 4–5. С. 26–27.
Автор
Покликання на цю статтю: Грамофонний запис української народної музики // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Грамофонний запис української народної музики (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2024
