Ватра

«Ватра» (ВІА) — вокально–інструментальний ансамбль Львівської обласної філармонії: різні колективи різних часів.

Склад гурту

Першу «Ватру» (зразка 1971) очолював Михайло Мануляк, Богдан Кудла (1972–1974) — другу, третю — Остап Савко (1975), четверту — Іван Попович (1978–1979), п’яту (найбільш плідну і довговічну) — Ігор Білозір (з 25 червня 1979 року). Хрещеним батьком назви «Ватра» став поет–дисидент Ігор Калинець. У збірці «Вогонь Купала» Михайло Мануляк 1971 розгледів вірш, який став їхньою першою написаною піснею («Ватровий дим»), яка й дала поштовх для назви колективу, який був не тільки першим ВІА Львівської обласної філармонії, а й першим професійним державним ВІА України.

Засновник і перший керівник першого вокально–інструментального ансамблю Львівської обласної філармонії «Ватра» Михайло Мануляк (народився 31 грудня 1940) поставив за мету зробити репертуар виключно з українськомовних творів, переважно львівських авторів, та обробок рідних народних пісень. ВІА «Ватра» зразка 1971 належав до професійних піонерів фольк–джаз–року в Україні. Левова частка репертуару належала авторству композитора–керівника. А основу складали пісні на вірші Ігоря Калинця («Танець жаги», «Ватровий дим», «Добрий вечір»), Грицька Чубая («Осіннє небо — синій парашут»), Ростислава Братуня («Вишиванка»)... Після перших тріумфальних гастролей КДБ звернув пильну увагу на особу керівника «Ватри» як на небезпечного ворога режиму. «Возглавлял этот творческий коллектив его создатель Мануляк — бесспорно, очень талантливый человек. И песни они исполняли собственного сочинения. Пользовались большой популярностью, я сам любил ходить на их концерты, — так описані події 1971 року в книзі «Досье генерала госбезопасности Александра Нездоли», виданій 2003–го. — И вот поехали они на гастроли по Украине. И не подозревали, что выступление в Крыму станет для них роковым. После концерта к ним подошел секретарь горкома со словами: «У вас прекрасный коллектив, но учтите: вы приехали в Крым, где очень много русских, это здравница союзного значения, и вы бы завоевали еще большую популярность, если бы исполнили хотя бы две–три русские песни». По–своему, секретарь горкома был прав, но сама форма замечания была некорректной — люди творчества очень чувствительны. И Мануляк ему ответил: «Ми українці, живемо на Україні і повинні співати тільки українські пісні». Оскорбленный крымский секретарь горкома тут же обратился в местный КГБ, а оттуда послали ориентировку во Львов. Вот так, за одну не к месту сказанную фразу человек попал в проверку комитета. Хотя совершенно очевидно, что он не был никаким националистом и вообще был далек от политики. Просто сказал, что думал, не видя в этом никакой крамолы. Но в это время и этого было достаточно. После такого обращения КГБ обязан был реагировать. Мы начали проверку Мануляка и его окружения. Конечно, на 62–ую статью он не тянул, и под 187–ую не попадал. Он не подготовил вооруженного мятежа, не занимался подрывной деятельностью, просто он был национально сознательным, что сегодня, заметим, только приветствуется, но в те годы рассматривалось как преступление. Тем не менее, дела возбуждать не стали, а передали материалы проверки для принятия решения завотдела Львовского обкома, курировавшего культуру. В итоге Мануляка убрали из коллектива, а на его место поставили другого — политически грамотного, но обделенного талантом человека. Но идеологическая подкованность — не самое главное качество даже для советского певца, и поэтому несложно догадаться, что вскоре «Ватра» тихо сошла со сцены».

Звісно, що все було не так. До Михайла Мануляка у гримвбиральню зайшов секретар міськкому партії і попросив заспівати кілька російських пісень. Керівник спокійно сказав: «Змінювати програму не входить в мою компетенцію. У філармонії є художній відділ, який затверджує репертуар. Ми пропагуємо твори львівських і українських авторів. А ваше побажання обов’язково передам художньому керівникові філармонії». Перекрутили все так, як було вигідно стукачеві. Підключили всі сили і почали репресувати.

На захист рідної пісні, «Ватри» і її керівника з відкритим листом виступила львівська інтелігенція. Серед тих, хто підписав протест, були Ігор та Ірина Калинці, художниця Стефанія Шабатура, Леся Крип’якевич, всього — 28 чоловік. Проте на той час більшість підписантів уже перебувала під слідством КДБ як «буржуазні націоналісти» і невдовзі поповнила лави політв’язнів. Михайло Мануляк теж потрапив під жорстоке переслідування КДБ і змушений був відійти від активної композиторської та виконавської діяльності.

У першому складі першої «Ватри» Михайла Мануляка були: співаки: Роман Бревко, Валерій Дусанюк, Валентина Маркова, Лючія Красота (тільки перше турне), Світлана Родіонова (тільки перше турне), Любов Аргатюк (друге та третє турне); музиканти: Михайло Мануляк (електроорган, вібрафон), Богдан Олеарник (електрогітара), Валерій Тімонін (бас–гітара), Анатолій Ольшанський (ударні), Ігор Кінаш (труба), Юрій Дейнега (саксофон), Сергій Петросян (фортепіано, — тільки перше турне), Віталій (Віктор) Заварикін (фортепіано, — друге та третє турне); учасники розважальної шоу–програми та технічне забезпечення: Юрій Ковальов (звукорежисер).

Керований випускником Львівської консерваторії Богданом Кудлою (17 квітня 1947 — 19 липня 1998) ВІА «Ватра» (другий склад, 1972–1974) пам’ятний своєю платівкою–гігантом 1974 року, яка стала своєрідною рекордсменкою серед записаних на «Мелодії» українськими виконавцями — маленькими тиражами вона передруковувалася ще майже 15 років. 1973 в колектив прийшла співачка Леся Боровець: «Мене запросив Богдан Кудла. На прослуховуванні співала пісню Ігоря Хоми «Зело–зелено», яку дуже любила. Всім сподобалося, мене взяли в ансамбль. Майже відразу ми поїхали на довгі чотиримісячні гастролі на Сахалін і Камчатку, Владивосток і Хабаровськ. Аншлаги були на кожному виступі. Варто сказати, що все це було в люті морози, понад 40 градусів. Купила собі валянки сорок першого розміру (менших не було) і вдягала їх на свої зимові чобітки. Левову частку глядацької аудиторії повсюдно становили українці, які вдягалися у вишиті сукняні гунти. Підспівували нам чи не кожну пісню, радості і сльозам не було меж. Пригадую концерти на Сахаліні, де до концертних майданчиків люди добиралися на санях, запряжених собаками. Втомлені тваринки лежали на наших виступах у перших рядах. І таке було. У залах холодно, а ми виходили в концертних суконках.

З «Ватрою» Богдана Кудли ми записали платівку на фірмі «Мелодія», де я співала «Верховинську колискову» Богдана Янівського та Богдана Стельмаха, оркестровку зробив ще один Богдан — Кудла, і лемківську пісню «Як я спала на сені» також з обробкою Кудли. Потім ми знову гастролювали — Одеса, Ленінград, Москва... Звісно, що «Ватра» мала гарний репертуар, в якому були й популярні пісні Володимира Івасюка, які я підспівувала, як тепер модно казати, була бек–вокалісткою».

Генерал КДБ Олександр Нездора охарактеризував Богдана Кудлу менш талановитим. З цим важко погодитися, адже всі таланти різні. Кудла закінчив диригентсько-хоровий факультет, добре володів фортепіано, знав природу вокалу, помічав найменші похибки співаків. А ще вмів гуртувати колектив, був вимогливим.

Склад ВІА «Ватра» Богдана Кудли: Роман Бревко (вокал), Валерій Дусанюк (вокал), Леся Боровець (вокал), Валентина Маркова (вокал), Владислав Лебедєв (вокал), Богдан Олеарник (електрогітара), Валерій Тімонін (бас–гітара), Ігор Кінаш (труба), Юрій Дейнега (саксофон), Євген Міловідов (труба), Валерій Тимошено (ударні), Валерій Катаєв (тромбон), Дмитро Гудим’як (цимбали), Богдан Кудла (фортепіано, клавіші, художній керівник).

На початку 1975 Остапа Савка (народився 5 вересня 1944), який керував першим ВІА Івано-Франківської обласної філармонії «Беркут», засватали у львівську «Ватру». Разом з дружиною Марічкою Ісак (екс–ВІА «Смерічка» і екс–ВІА «Беркут») перебрався до Львова і намагався (третій склад ВІА «Ватра») продовжувати славу цікавого колективу, в якому зібралися талановиті люди. І якщо в ансамблі все ладилося, то через політику партії мав проблеми з репертуаром. Те, що затверджувала художня рада, грати і співати було неможливо. Нав’язували заполітизовані радянські і патріотичні твори, які слухачеві не подобалися. Музиканти намагалися вставляти щось своє. Почалися інтриги. На гастролі їздив представник філармонії, який слідкував, щоб навіть номери переставити не можна було. Проте глядач йшов слухати ватрівські пісні, а звучало казна–що, глядачі виходили із залів після прослуханих перших кількох творів. Хоча ансамбль радо приймали в Росії, на Далекому Сході та Білорусії, колектив зберегти не пощастило.

Склад ВІА «Ватра» Остапа Савка: Марія Ісак-Савко (вокал), Валерій Дусанюк (вокал), Богдан Олеарник (гітара), Ігор Кінаш (труба), Валерій Тімонін (бас-гітара), Валерій Романовський (труба), Валерій Катаєв (тромбон), Дмитро Гудим’як (цимбали), Остап Савко (клавішні, художній керівник).

Паралельно з «Ватрою» Остапа Савка в Львівській філармонії з 1974 існував ВІА «Ровесник» Івана Поповича (народився 22 квітня 1949). Якийсь час все йшло спокійно, доки хтось з чиновників не підмітив, що подібну назву на території СРСР має кілька колективів. «Ровесником» пробули до 1978 року. Оскільки третій склад «Ватри», яким керував Остап Савко звільнився давніше (перебралися в Рівненську обласну філармонію), місце було вільне. Відтоді стали йменуватися «Ватрою» Івана Поповича, якого призначили художнім керівником, а Ореста Дутка — музичним. Співали пісні Володимира Івасюка, який жив і працював у місті Лева. З «Баладою про мальви» (вірш Богдана Гури) ансамбль і солістка Ольга Щербакова перемогли на Всесоюзному конкурсі артистів естради в місті Керч, де головою журі був Мирослав Скорик. Разом з Київським мюзик–холом гастролювали в Узбекистані (три місяці) і на Далекому Сході (п’ять місяців), у Прибалтиці, Вірменії та Азербайджані. Знімалися в музичному фільмі «Весільний вінок, або Одисея Іванка» студії «Укртелефільм», режисер Олег Бійма.

1978 з успіхом пройшли гастролі в Індії.

Четвертий склад ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії під керівництвом Івана Поповича (1978– до червня 1979): Ольга Щербакова (вокал), Вікторія Врадій (вокал), Валерій Галиця (клавішні), Зеновій Ковпак (саксофон), Володимир Копоть (труба), Ігор Лесько (ударні інструменти), Роман Лозинський (клавішні, скрипка), Юрій Луцейко (гітара–соло, скрипка), Олексій Мельник (тромбон), Віктор Морозов (гітара, вокал), Алла Новицька (вокал), Сергій Пономаренко (клавішні), Іван Попович (художній керівник, вокал), Олександр Соколов (бас–гітара), Валентин Нестеренко (гітара), Орест Дутко (клавішні, музичний керівник).

У кінці червня 1979–го п’ятий склад «Ватри» під орудою Ігоря Білозіра (24 березня 1955 — 28 травня 2000) став філармонійним колективом.

Нагороди

Квітень 1981 — ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії: звання лауреата IV республіканського конкурсу комсомольської пісні в Тернополі.

1983 — лауреат Всесоюзного огляду творчої молоді.

1985 — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві.

Січень 1990 — гран–прі фестивалю «Пісенний вернісаж», пісня на вірш Богдана Стельмаха «Многая літа».

25 грудня 1985 — 12 січня 1986 — гастролі ВІА «Ватра» в Угорській Народній Республіці з обслуговування Південної групи військ. Травень 1986 — на запрошення Центрального будинку Радянської Армії ВІА «Ватра» провів майже 30 концертів для воїнів обмеженого військового контингенту, які виконували «інтернаціональний», за радянськими міркуваннями, обов’язок.

Червень 1986 — після аварії на Чорнобильській АЕС колектив примусово направили з концертами у село Мар’янівка Макарівського району Київської для будівельників, які будували села для переселенців із 30–ти кілометрової зони.

29–31 червня 1986 — на першому Республіканському святі народної творчості в Тернополі «Ватра» відкривала перше в Україні Співоче поле.

Лютий–березень 1988 — «Ватра» вдруге гастролювала у військових частинах в Афганістані.

25 червня 1989 — ансамбль святкував свій перший ювілей — 10–річчя з дня заснування. Великі дводенні аншлагові виступи на сцені Львівського оперного театру відбулися 15–16 липня.

Вересень 1989 — перші заокеанські гастролі ВІА «Ватра» в Канаді: 13 і 14 — Торонто, 17 — Гамільтон, 18 — Тондер Бей, 20 — Вінніпег, 21 — Саскатунь, 23 — Едмонтон, 24 — Калгарі, 25 — Монреаль.

Осінь 1989 — концерти для групи радянських військ у Німеччині.

Січень 1990 — Міністерство культури УРСР дало згоду на вихід «Ватри» зі складу Львівської обласної філармонії у щойно створюваний музично–мистецький центр (ММЦ) «Ватра». Ансамбль був першим подібним колективом в Україні, який не лише залишав цю державну установу, а отримав право взяти й назву.

Положення про Музично–мистецький центр «Ватра» було затверджено згідно з рішенням Львівського облвиконкому від 26 лютого 1990 року.

11 березня 1990 — начальник обласного управління культури затвердив Статут ММЦ «Ватра».

20 листопада 1990 — у газеті «Молода Галичина» Ігор Білозір визнав: «Солістка ансамблю Оксана Білозір виявила бажання залишити «Ватру» і працювати самостійно».

Березень 1995 — реорганізація ММЦ «Ватра» та створення на його основі Культурно–мистецького центру (КМЦ) «Ватра» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Літо 1999 — участь у фольклорному фестивалі в Північній Кароліні та культурному центрі «Союзівка», м. Кергонксон, штат Нью–Йорк. 2 травня 2000 року — останній концертний виступ. У Львівському Палаці спорту «Україна» (колишній «Спартак») відзначали п’ятиріччя телевізійної передачі Львівського обласного телебачення «Кава по–львівськи».

Музичні фільми ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії під керівництвом Ігоря Білозіра:

«Ватра кличе на свято», Львівське обласне телебачення (1981), редактор Мирослав Скочиляс, режисер Галина Ярема. Зйомки в Музеї народної архітектури та побуту у Львові (Шевченківський гай). Пісні: «Ватра, ватра вогонь незгасимий» (І.Білозір, П. Запотічний). «Перший сніг» (І.Білозір, Б.Стельмах). «Іванку, Іванку» (народна пісня в обробці І. Білозіра). «Перейди дорогу» (О.Сердюк, М.Міщенко). «Місяць на небі» (народна пісня в обробці І. Білозіра). «Розпитаю про любов» (І. Білозір, Б.Стельмах). «Вінок з барвінку» (О.Сердюк, М.Воньо). «Вербовая дощечка» (народна пісня в обробці І. Білозіра). «Надивлюсь на тебе» (І.Білозір, Б.Стельмах). «Пшеничне перевесло» (І.Білозір, Б.Стельмах). «Новорічна» (І.Білозір, М.Міщенко).

«Ватра» у Львові», Львівське обласне телебачення (1983), редактор Мирослав Скочиляс, режисер Галина Ярема. Зйомки на вулицях міста. «По щучому велінню» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Барвисті сни» (О. Сердюк, Р. Кудлик). «Раз, два, три» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Летить галка через балку» (укр. нар. пісня в обр. І. Білозіра). «Сива зозуленько» (укр. нар. пісня в обр. І. Білозіра). «Щороку — і весна, і осінь» (І. Білозір, Б. Стельмах).

«Ватра» у Карпатах», Львівське обласне телебачення (1983), редактор Мирослав Скочиляс, режисер Тетяна Магар. Зйомки в Яремче. «Світлиця» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Рушимо, рушимо» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Калино, калино» (В.Камінський, Б.Стельмах). «Не сип, мила, скла» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Весільний марш» (І. Білозір, Б. Стельмах. «Як ішов я з Дебречина додому» (укр. нар. пісня в обр. І. Білозіра). «Джерело» (І. Білозір, Б. Стельмах).

«Ласкаво просимо», Львівське обласне телебачення (1985), редактор Мирослав Скочиляс, режисер Богдан Мельник. Зйомки у барі Львівського пивзаводу. «Ласкаво просимо» (І.Білозір, В.Крищенко). «Дикий виноград» (В. Камінський, Р. Кудлик). «Квіти у росі» (І. Білозір). «Лечу до тебе» (Б. Олійник, І. Карабиць). «Батьківське жито» (І. Білозір, Р. Кудлик).

«Музика і ти...», Львівське обласне телебачення (1987) редактор Мирослав Скочиляс, режисер Тетяна Магар. Зйомки в студії Львівського телебачення. «Пшеничне перевесло» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Вірю» (І. Білозір, В. Крищенко). «Коханий» (І. Білозір, П. Запотічний). «Кажуть люди» (І. Білозір, М. Петренко). «Збирались хлопці» (І.Білозір. Б.Стельмах). «Ніби вчора» (І. Білозір, П. Запотічний). «Музика і ти» (І. Білозір, А. Канич).

Платівки фірми грамзапису «Мелодія»:

«ВІА «Ватра» (міньйон, 1983): «Вінок з барвінку» (О. Сердюк, М. Воньо). «Пшеничне перевесло» (І. Білозір, Б. Стельмах). «Вівці мої, вівці» (М. Гринишин).

«Оксана Бiлозiр та ВІА «Ватра» (міньйон, 1985): «Чумацький шлях» (І. Білозір, Р. Кудлик). «Ласкаво просимо» (І. Білозір, В.Крищенко). «Батьківське жито» (І. Білозір, Р. Кудлик). «Та ти гадаш, мій Андрійку» (народна пісня в обробці І. Білозіра).

Склад ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії під керівництвом Ігоря Білозіра (1979–1990): Береза Андрій, Березяк Ігор, Білозір Оксана, Богдан Ігор, Вачко Михайло, Войтюк Анатолій, Закус Ігор, Іванів Тарас, Кедринський Юрій, Кір Любава, Кульчицький Олег, Курач Ігор, Левковський Зеновій, Лесько Ігор, Лозинська Марта, Лозинський Роман, Луцейко Юрій, Недзельський Роман Огар Іван, Олійник Роман, Попадюк Лідія, Прасоленко Володимир, Сердюк Олексій, Соляник Світлана, Сорокін Борис, Стахів Остап, Цимбала Роман, Уманець Борис, Хома Орест, Штинь Ростислав, Шуневич Мар’ян.

Кілька десятків пісень різних авторів були в репертуарі ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра. З голосів солістки ансамблю Оксани Білозір і членів колективу, усі вони мали і мають самобутність та популярність. Серед них: «Барвисті сни», 1984 (О. Сердюк, Р. Кудлик), «Верховино, мати моя», 1981 (М. Машкін), «Вівці, мої вівці», 1979 (М. Гринишин), «Вінок з барвінку», 1979 (О. Сердюк, М. Воньо), «Дикий виноград» (І. Карабиць, В. Крищенко), «Карпатські солов’ї» (В. Камінський, Б. Стельмах), «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», 1986 (А. Кос–Анатольський, І. Франко), «Перейди дорогу», 1981 (О. Сердюк, М. Міщенко), «Там за горою, за крем’яною» (В. Івасюк), «Чарівна бойківчанка», 1979 (О. Сердюк, М. Воньо).

Пісні народів світу з репертуару ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра: «Вечірній дзвін», 1982 (російська народна пісня), «Вій, вітерець», 1982 (литовська народна пісня), «Ой над Волгою», 1982 (російська народна пісня), «Каляда» (білоруська народна пісня), «Маленький Симонія», 1982 (грузинська народна пісня), «Колискова» (грузинська народна пісня), «Ой рано, на Йвана» (білоруська народна пісня).

Склад ВІА «Ватра» Львівського Музично–мистецького центру «Ватра» та Культурно–мистецького центру «Ватра» Ігоря Білозіра (1990–2000): Антонишин Роман, Бей Юрій, Буньо Ольга, Гончар Володимир, Дар Наталія, Драла Ростислав, Дуць Володимир, Загороднюк Олександр, Ігор Галянтій, Ковалів Ярослав, Кучерепа Андрій, Кузик Микола, Луговий Роман, Лохманюк Іван, Майчик Остап, Мосесов Сергій, Павлишин Богдана, Пасічник Володимир, Питель Володимир, Сущинська Лариса, Хвостов Олександр, Ціолтан Роман, Червінко Юрій, Якимів Олександр, Марія Яремчак.

Колишні музиканти ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра створили нові групи: «Жайвір», «Львівські музики», «Гурт Олега Кульчицького», «19 клас», «Оксана».

З 2000, після смерті І. Білозіра, з’явилися два різних колективи: ВІА «Ватра» Ігоря Кучерепи та «Ватра»-80-их» (найчастіше бере участь в концертах Оксани Білозір).

Цитати

«Якщо настав ренесанс Богдана Весоловського і Квітки Цісик, то прийде ще час і на наші пісні з Михайлом Мануляком, які ми писали для ВІА «Ватра» на початку 1970–их, доки нас обох не розбило КДБ»

 (Ігор Калинець).

«Пригадую, яку насолоду отримав, слухаючи виступ «Ватри» у Львівському Зеленому театрі. Надзвичайне враження на мене справило виконання солістом–вокалістом «Ватри» Романом Бревком пісні «Гей, по горі ватровий дим», а особливо його імпровізаційний джазовий вокаліз із використанням суто українських інтонацій. Це було настільки свіжо й автентично, що я пізніше намагався втілити ці ідеї у своїх власних композиціях».

 (Віктор Морозов).

«Знаю по собі: де появлялася моя персона — в селі, райцентрі, серед шахтарів, військових — то було свято, все кидалося і всі бігли до мене. Приїжджали до нас, на Волинь, Білозір і його «Ватра», то все було так само. Яке телебачення, яке кіно чи футбол — все було «до файки»! Коли Ігор приїжджав до Луцька, ми мали справжнє свято. Виступи «Ватри» проходили завжди у переповнених залах».

 (Валерій Маренич).

«Білозірова «Ватра» у гуцульських концертних залах мала постійні аншлаги, її у нас чекали з нетерпінням щоразу і квитки розкуповували заздалегідь. Я сидів у залі і милувався свіжим подихом Ігоревих пісень, які він так майстерно писав на вірші мого львівського друга Богдана Стельмаха. Радів, що їм все так філігранно вдавалося. Особливо виділялася «Світлиця» та «Нам не зашкодить чарка вина», яка була споріднена з моєю «Козак гуляє».

 (Степан Пушик).

«Чудово пам’ятаю перший склад львівської «Ватри» під керівництвом Михайла Мануляка початку 1970–их. Бачив їх і слухав у Чернівецькій філармонії. Колектив був цікавий і досить оригінальний. Збігли роки і від 1979–го в українській пісні визнано настала ера Ігоря Білозіра. І його складу «Ватри». Чернівецька «Смерічка» у 1981–му співала Білозірові «Пшеничне перевесло» і «День моєї Батьківщини». Усіх нас захоплювало багатоголосся і єднала любов до рідної пісні».

 (Левко Дутковський).

Література

1. «Кримська правда», Сімферополь. 14 квітня, 1971.
2. «Літературна Україна», №48 (2848), 18 червня 1971.
3. Бревко Р. «Львівський вокально-інструментальний ансамбль «Ватра». Спогади, документи, статті. – Львів. «Друкарські куншти», 2015.
4. Кузик В. Українська радянська лірична пісня. К, 1980.
5. Токарев Ю. Потребуючи пісні // КіЖ. 1987. 11 жовт.
6. Стельмах Б.М. Світлиця пісень і спогадів. Львів. «Сполом», 2001. С.4.
7. В. Кузик Ватра (гурт) // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. Т. 1. C. 313.
8. Маслій М. Золотий вік української естради : в 3 кн. Чернівці : Букрек, 2016. Кн. 1, 2. 400 с.
9. Маслій М. Ніби вчора (підготовлена до друку).

Автор ВУЕ

М. М. Маслій

Покликання на цю статтю: Ватра // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Ватра (дата звернення: 11.10.2026).