Бодріяр, Жан

Бодрія́р, Жан (фр. Baudrillard, Jean; 29.07.1929, м. Реймс, Франція — 06.03.2007, м. Париж, Франція) — філософ, культуролог, політичний і соціальний мислитель, публіцист, теоретик комунікації, критик мас-медіа та суспільства споживання й один з основоположників постмодерністської естетики.

Життєпис

Народився у родині державних службовців. Як здібний учень, у 1948 р. опинився в ліцеї Генріха IV у Парижі. Після здобуття вищої освіти у Сорбонні за фахом «німецька мова» у 1958 р. розпочав наукову кар’єру як германіст; 1958‒1966 — викладав у Франції і Німеччині, перекладав французькою німецьких авторів (К. Маркса, П. Вайса, Б. Брехта та ін.).

1962‒1963 — у журналі «Les Tempes modernes» опубліковані його перші літературно-критичні есе, постструктуралістські за спрямуванням.

У другій половині 1960-х його інтереси змістилися в бік соціології під впливом робіт Р. Барта і А. Лефевра; останній став його науковим керівником. 1967 захистив дисертацію «Система речей» і з того ж року розпочав викладати соціологію на кафедрі А. Лефевра в університеті Нантера. Наприкінці 1960-х рр. співпрацював з радикальними лівими журналами «Utopie» і «Traverses», брав активну участь у політичних подіях 1968, проте невдовзі порвав з цим рухом.

1972‒1986 — працював професором соціології в Нантері. 1986‒1990 — обіймав посаду наукового директора Інституту соціально-економічних досліджень та інформації при Університеті Париж – IX. 1970‒1980-ті — подорожував Західною Європою та Америкою, відвідавши багато університетів і дослідницьких центрів, де познайомився з відомими мислителями (У. Еко, Ф. Дік, П. Вацлавік). 1980-ті — початок успіху Бодріяра в США. У 1980–1990-х його читає широка аудиторія.

В останні роки життя, набувши особливої популярності, він часто публікується, а його наукова діяльність і викладання розгортаються на базі низки університетів Європи, США й Австралії. До останніх днів життя, будучи професором медіа та культурології в Європейській вищій школі в Заас-Фе (Швейцарія), співпрацював з Інститутом дослідження соціальних інновацій при Національному центрі наукових досліджень Франції. У 1999‒2000-х світлини, зроблені Бодріяром, виставлялися в Європейському домі фотографії в Парижі.

Наукові праці

Бодріяр є автором близько 50 книг, найвідомішими з яких є: «Суспільство споживання» (1970), «До критики політичної економії знака» (1972), «Дзеркало виробництва» (1975), «Символічний обмін і смерть» (1976), «В тіні мовчазної більшості» (1978), «Про розбещення» (1979), «Симулякри і симуляції» (1981), «Фатальні стратегії» (1983), «Америка» (1986), «Екстаз комунікації» (1987). У цих роботах головна увага зосереджена на суспільстві споживання. Об’єктами вивчення виступають речі (товар) і семіотичні знаки. За Бодіяром, визначальною і невід’ємною рисою суспільства споживання є його власна «міфічність»; поза міфом сучасне суспільство просто не існує. Бодріяр виявив природу споживання як основоположний вимір соціального життя, розглядав знакове споживання як код, мову спілкування між людьми. Суспільство споживання — це також суспільство навчання споживанню, новий і специфічний спосіб соціалізації, що з’явився у зв’язку з виникненням нових продуктивних сил і монополістичним перевлаштуванням економічної системи з високою продуктивністю. Споживання є колективною поведінкою, примусом, мораллю, інститутом. Воно включає всю систему цінностей разом з функцією інтеграції групи і соціального контролю, що їй належить. Ранні роботи Бодріяра позначені впливом марксизму, але пізніше, починаючи з «Дзеркала виробництва» (1973) він трактував його як буржуазний погляд на світ, звинувачуючи у неадекватному зображенні передмодерністських товариств, головну роль у функціонуванні яких грало не матеріальне виробництво, а символічний обмін.

У роботі «Символічний обмін і смерть» (1976) аналізуються неспроможність сучасного суспільства обмінювати нагромаджену цінність, примарність науки та поступу, лінійний характер розвитку, що свідчить про перехід у стан гіперреальності. Аналізуючи генезис капіталізму, Бодрійяр змальовує докапіталістичні соціальні відносини як побудовані не на виробництві, а на даруванні та обміні. У есе Бодріяра «Америка» (1986) країна зображена як суперурбанізована, де задоволені усі потреби, але вона постає симулякром, в якому змішані протилежні ефекти, все людське — штучне й де, як і всюди на Заході, причаїлися ознаки смерті.

У 1991 газета «Libération» опубліковала знаменитий цикл статтей Бодріяра про війну в Перській Затоці, що став основою популярної книги «Війни в Затоці не було», в якій увагу привернуто до феномену сучасних засобів інформації, які ніби замінюють собою саму реальність. Першою в світовій історії «віртуальною війною» Бодріяр назвав антиіракську кампанію 1991 р., оскільки її події були сконструйовані мас-медіа. Продовжуючи цю тему, він визначав теракти в США 11 вересня 2001 р. початком четвертої світової війни, в якій глобалізм протистоїть самому собі.

Важливими темами в дослідженнях Бодріяра стали питання співвідношення реальності та її символічного відображення, розглядаючи які, він ввів в обіг поняття «гіперреальність» і «симулякр». Основою «гіперреальності», за Бодріяром, є симуляція, а одиницями виступають «симулякри» — знаки, що відсилають до чогось іншого, а тому симулятивні за своєю природою. До симулякрів він відносив більшість сучасних феноменів — гроші, громадська думка, мода тощо, оскільки вони функціонують за принципом символічного обміну. Сучасна епоха є ерою гіперреальності: праця не виробляє, а соціалізує, представницькі органи насправді нікого не представляють, у результаті чого характерним є відчуття втрати реальності.

Значення

Основними темами досліджень Бодріяра були питання символічного відображення реальності. Він увійшов в історію як видатний критик суспільства споживання; звертався до аналізу ролі сучасних мас-медіа, давши точний прогноз тенденцій їх розвитку; ввів до науково-популярного обігу концепції симулякру та гіперреальності.

Вислови

«Яка мати сімейства не мріє про пральну машину, спеціально створену для неї?»- запитує реклама. Дійсно, яка мати сімейства не мріє про це? Їх мільйони, які мріють про одну й ту ж пральну машину, спеціально створену для кожної з них».
«Створена цінність є набагато більш значною, якщо в неї закладено її швидке відмирання».
«Маси – це ті, хто засліплений грою символів і поневолений стереотипами, це ті, хто сприйме все, що завгодно, лише б це виявилося видовищним».

Твори

The Spirit of Terrorism: And Other Essays, The Spirit of Terrorism: And Other Essays / Transl. by Chr. Turner. Verso, 2003.
The Consumer Society. Paris: Gallimard. 1998.
The Ecstacy of Communication // The Anti-Aesthetic / Hal Foster (ed.). Washington: Bay Press. 1983.
Simulations / Transl. by P. Foss, P. Patton, and Ph. Beitchman. New York: Semiotext (e), 1983.

У к р. п е р е к л. —

Символічний обмін і смерть. Львів : Кальварія, 2004. 373 с.
Симулякри і симуляції. Київ : Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2004. 230 с.
Божиста лівиця. Хроніка 1977–1984 років. Львів : Кальварія, 2007. 128 с.
Фатальні стратегії. Львів : Кальварія, 2010. 192 с.

Література

Butler R. Jean Baudrillard: The Defense of the Real. London and Thousand Oaks: Sage, 1999.
Kellner D. Jean Baudrillard: From Marxism to Postmodernism and Beyond. Cambridge and Palo Alto: Polity Press and Stanford University Press, 1989.
Sokal A. and J. Bricmont. “Jean Baudrillard” in Fashionable Nonsense: Postmodern Intellectuals’ Abuse of Science. New York: Picador, 1998, Р. 147-153.
Зінченко Н. О. Теорія симулякра Ж. Бодрійяра: історико-філософський аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.05 «Історія філософії». Київ, 2011. 18 с.

Автор ВУЕ

А. С. Соловйова

FREEARTICLES