Боголюбов, Олексій Миколайович

Боголю́бов, Олексі́й Микола́йович (25.03.1911, м. Ніжин, тепер Чернігів. обл., Україна — 01.11.2004, м. Київ, Україна) — механік, історик науки, член-кореспондент НАН України (1969), професор (1972), заслужений діяч науки i техніки України (2001). Засновник української школи історії науки.

Життєпис і діяльність

Народився в сiм’ї професора богослов’я та вчительки музики. Його батьки — Микола Михайлович i Ольга Миколаївна — виховали трьох учених: математика і фізика-теоретика акад. Миколу Миколайовича Боголюбова; фахівця зі східних мов акад. Михайла Миколайовича Боголюбова та історика математики і механіки Олексiя Миколайовича Боголюбова. Пiдготовкою Олексiя, як i його старшого брата — Миколи, до вступу в гiмназiю займалися батьки, якi навчили їх читати i писати, основам iноземних мов та прищепили не тiльки глибоке розумiння музики, але й любов до працi, стiйкостi в складних життєвих обставинах.

У буремному 1918 О. М. Боголюбов вступив до Першої Олександрiвської київської гiмназiї, в якiй провчився лише рiк, оскiльки її закрили. Наприкiнцi 1920 сiм’я Боголюбових переїхала в село Велика Круча, що на Полтавщинi, де батько Олексiя отримав парафiю священника. Тут, у сiльськiй семирiчнiй школi О.М. Боголюбов закiнчив п’ятий i шостий класи.

Продовжити навчання йому випало через два роки, коли сiм’я переїхала до Нижнього Новгороду (тепер РФ), де у 1928 вiн закiнчив середню школу. Працювати О. М. Боголюбов почав одразу пiсля закiнчення середньої школи в учбовому господарствi Тимирязiвської сiльськогосподарськiй академiї. Згодом вiн працював десятником на будiвництвi мосту через рiчку Ока, потiм — на Харкiвському заводi «Свiтло шахтаря», в Українському вiддiленi Центрального iнституту працi, трестi «Укртракторремонт».

О. Боголюбов кiлька разiв здавав iспити у вищi навчальнi заклади, але не дивлячись на високу якiсть вiдповiдей, його не зараховували студентом через «непролетарське» походження. Лише в 1931 О. Боголюбова прийняли на перший курс фiзико-математичного факультету Харкiвського фiзико-хiмiко-математичного iнституту (тепер Харкiвський унiверситет), де згодом вiн познайомився зi своєю майбутньою дружиною — Тамарою Василiвною Морозовою.

За «походження» майбутнього вченого двічі відраховували з університету, причому вдруге — на п’ятому курсi, але поновили завдяки допомозi академiка АН УРСР Миколи Митрофановича Крилова. Закiнчивши без вiдриву вiд виробництва у 1936 Харкiвський унiверситет за фахом «механiка», Олексiй Миколайович витримав вступнi iспити до аспiрантури Iнституту математики i механiки при Харкiвському унiверситетi, але його знову не прийняли. За порадою свого наукового керiвника В. М. Майзеля вiн у 1938 вступив на третiй курс механiчного факультету Харкiвського машинобудiвельного iнституту. Тодi ж склав кандидатськi iспити i написав дисертацiю на тему «Синтез механiзмiв», яку не захистив за браком часу — в цi роки, з 1937 по 1941, вiн був організатором, керівником i вчителем в школi для iспанських дiтей i, крiм того, з 1939 вiв мовнi курси для iспанцiв–полiтемiгрантiв, евакуйованих до Радянського Cоюзу.

Пiд час окупацiї м. Харкова гітлерівцями О. Боголюбов до 1942 нiде не працював. Пізніше з 1942 по 1943 рiк працював викладачем з нiмецької мови, згодом — секретарем управи в Старовiрiвському районi. Пiд час вiдступу нiмецьких вiйськ перейшов лiнiю фронту, був заарештований i засуджений на 15 рокiв каторжних робiт. Оскiльки нiяких матерiалiв проти О. Боголюбова знайти не могли, бо пiд час окупацiї вiн працював на людей i для людей, то його осудили за нацiоналiзм — серед особистих речей був портрет Петлюри i жовто-блакитний прапорець.

В заслання О. Боголюбов потрапив до м. Норильська (тепер РФ). Спочатку вiн працював на шахтi в Каєрканi машинiстом пiдiймальної машини, згодом його перевели до табору, що обслуговував будiвництво великої збагачувальної фабрики в Норильську, де з 1945 по 1953 вiн працював переважно на iнженерних посадах. Пiсля звiльнення, у 1954 Олексiй Миколайович переїхав до Києва, де спочатку йому було вiдмовлено в проживаннi, i вiн бiля року жив i працював головним механiком обласного будiвельного тресту мiста Черкаси. У 1955 вiн все ж таки повернувся до Києва i почав працювати старшим, а потiм головним iнженером вiддiлу устаткування Мiнiстерства вищої та середньої спецiальної освiти УРСР.

Від 1958 року працював викладачем, згодом професором Київського iнженерно-будiвельного iнституту (нинi Київський нацiональний унiверситет будiвництва i архiтектури), на кафедрi будiвельних машин. З 1962 трудова дiяльнiсть Олексiя Миколайовича пов’язана з Нацiональною академiєю наук України, де вiн почав працювати старшим науковим спiвробiтником вiддiлу iсторiї математики Iнституту математики АН УРСР, куди остаточно повернувся вже в 1975 роцi (у 1963–1975 О. М. Боголюбов працював у секторi iсторiї природознавства i технiки Iнституту iсторiї АН УРСР). На початку 1960-х Олексiй Миколайович розгорнув активну наукову дiяльнiсть з дослiдження проблем iсторiї механiки i математики. Його iсторико-наукова концепцiя полягала в необхiдностi розглядати iсторiю науки в тiсному взаємозв’язку з загальною iсторiєю, iсторiєю культури i розвитком економiки.

У 1962 вiн успiшно захистив кандидатську дисертацiю (науковий керiвник – академiк АН СРСР I. I. Артоболевський), а у 1965 в Iнститутi механiки АН УРСР — докторську (за монографiєю «Iсторiя механiки машин»; 1964).

Науково-педагогiчна дiяльнiсть Олексiя Миколайовича нерозривно пов’язана з пiдготовкою наукових кадрiв — пiд його керiвництвом захищено 40 кандидатських i 8 докторських дисертацiй. О. Боголюбов створив єдину в Українi наукову школу з iсторiї математичних наук, майже три десятирiччя керував семiнаром з iсторiї математики i механiки в Iнститутi математики НАН України.

Вчений брав активну участь в роботi багатьох наукових рад, зокрема, «Фiлософськi і соцiальнi проблеми науки i технiки», «Теорiя машин i систем машин», «Теоретична i прикладна механiка», проводив значну просвiтницьку дiяльнiсть як лектор товариства «Знання» та науково-організаційну i редакторську роботу, ставши вiдомим не лише на батькiвщинi, а й далеко за її межами.

Праці

О. Боголюбов опублiкував бiльш нiж 500 наукових праць з iсторiї механiки i математики, серед яких фундаментальнi працi: «Августин Бетанкур. Науково-біографічний нарис» (рос. мовою; М., 1968), «Історія Академії наук Української РСР» (К., 1967, у співавт.), «Науково-технічний прогрес в Українській РСР» (рос. мовою; К., 1967, у співавт.), «Механіка в СРСР за 50 років» (рос. мовою; М., 1967, у співавт.), «Розвиток проблем механіки машин» (рос. мовою; К., 1967), «Історія механіки машин» (рос. мовою; К., 1964), «Історія вітчизняної математики» (рос. мовою; у 4-х т., 5 кн., К., 1967–1970, у співавт.).

Був науковцем i iсториком наук широкого профiлю — окремi його працi стосу-ються розвитку математичної освiти, фiлософських i методологiчних питань механiки i математики, iсторiї операцiйного числення, гiдромеханiки, теорiї пружностi. Володiючи багатьма iноземними мовами, О. Боголюбов вперше розпочав глибоке вивчення розвитку механiки машин i тим самим ввiв у науко-вий розгляд великий, невiдомий до того часу фактичний матерiал.

Працюючи над архiвними матерiалами, Олексiй Миколайович виявив працi А. А. Бетанкура, написанi ним у Росiї. Iспанськi вченi добре вивчили творчiсть А. А. Бетанкура в Iспанiї i Францiї, але його працi в Росiї залишались маловiдомими. О. Боголюбов першим вiдкрив цi сторiнки iсторiї iспанської культури. Ра-зом з iспанським iсториком науки Хосе-Антонiо Гарсiя Дiєго вiн дослiджував i iншi перетини iспанської та росiйської культури.

Автор серiї бiографiй визначних вчених i iнженерiв. Перу Олексiя Миколайови-ча також належить книга «М. М. Боголюбов. Життя. Творчість» (рос. мовою, 2011 перекладено й видано українською), в якiй зiбрано цiкавi, у багатьох випа-дках унiкальнi, свiдчення про життя його старшого брата — Миколи Миколайо-вича Боголюбова.

Визнання та досягнення

Олексій Миколайович Боголюбов вважається засновником української школи історії науки. Заслуги вченого вiдзначенi:

• медаллю iменi О. Койре вiд Мiжнародної академiї iсторiї науки;
• премiєю iменi М.М. Крилова НАН України;
• званням почесного доктора Санкт-Петербурзького унiверситету шляхiв спо-лучення (1999);
• обранням членом-кореспондентом АН УРСР (1969);
• званням «Заслужений дiяч науки i технiки України» (2001);
• командорським орденом «За громадянськi заслуги» (1986) від короля Іспанії Хуана Карлоса І за видатний внесок у розвиток iспано-слов’янських культур i наукових зв’язків.

Література

1. Члени-кореспонденти АН УРСР, обрані в грудні 1969 р.: О. М. Боголюбов, К. Г. Гуслистий, Ф. П. Шевченко, А. М. Шлепаков // УІЖ. 1970. № 3.
2. Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довід. / Серія «Українські історики». Вип. 1. Київ, 1998.
3. Національна академія наук України. Персональний склад. 1918–2003. Київ, 2003.
4. Кияни: Біографічний словник. Київ, 2004.
5. О. М. Боголюбов (до сторiччя вiд дня народження) // Математичний вiсник НТШ. 2010. Т. 7. С. 484‒488.
6. Історики України. Боголюбов Олексій Миколайович. URL: http://resource.history.org.ua/person/0000028

Автор ВУЕ

А. К. Прикарпатський