Близький Схід

Близьки́й Схід — геополітичний регіон, який охоплює країни Західної Азії з центром на сході середземноморського басейну, передусім Аравійський півострів та Левант. Один із ключових регіонів світової політики, зона складного перетину інтересів та суперництва великих держав.

Загальна характеристика

Поняття Близький Схід розуміють переважно як європоцентричний аналітичний конструкт, що означує важливий для міжнародних відносин простір, де діють чинники регіональної історичної, політичної, економічної, культурної взаємозалежності та колективної ідентичності, а внутрішньорегіональні зв’язки та механізми регіональної безпеки набувають глобального значення. Звідси — тенденція до розширення означуваного простору. У загальному розумінні Близький Схід охоплює: Кувейт, Саудівську Аравію, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Ємен, Сирію, Ліван, Ізраїль, Йорданію, Західний берег річки Йордан і сектор Гази. До регіону часто додають Туреччину, Ірак, Іран, Єгипет і Кіпр. Через належність більшості країн Близького Сходу до історичного ареалу поширення ісламу до регіону щочастіше зараховують Лівію, Туніс, Алжир, Марокко, Мавританію, Судан, Еритрею та Сомалі.

Регіон населяють різні народи, що розмовляють багатьма мовами і сповідують різні релігії. Найчисленніші етнічні групи — араби, перси й турки, а також курди та євреї. Домінують мови: арабська, турецька, перська, курдська та іврит. Населення Близького Сходу разом із Північною Африкою становить близько 578 млн осіб (на 2018). Близько 60 % нас. проживають у великих містах — Каїрі, Александрії, Дамаску, Багдаді, Тегерані, Єрусалимі, Стамбулі, Ер-Ріяді.

Історична довідка

Близький Схід є ареалом формування найдавніших цивілізацій і культур — шумерської та аккадської, давньоєгипетської, ассирійської, хеттської, єврейської, арабської, перської, турецько-османської тощо; колискою авраамічних релігій — юдаїзму, християнства, ісламу та ін. Зазвичай Близький Схід беруть за регіон, який у культурно-цивілізаційній площині характеризує мусульманська більшість (хоча він також включає помітну частку християнського та єврейського населення).

Завдяки стратегічному розташуванню між Європою та Південною Азією, Заходом і Сходом, регіон від поч. 19 ст. став центром конкуренції між великими державами, яка загострювалася у переддень та в ході Першої світової війни, після розпаду Османської імперії (1922), по закінченні Другої світової війни та із початком холодної війни між двома наддержавами — США та СРСР, зі створенням Держави Ізраїль (1948) тощо.

Від поч. 20 ст. на геополітний клімат та економічний розвиток регіону впливало відкриття та промислова розробка величезних запасів нафти (1908 відкрито перше родовище в Персії, 1923 — в Іраку, 1938 — у Саудівській Аравії), контроль за якими став потужним конфліктогенним фактором.

У 2-й пол. 20 ст. близькосхідний регіон разом із Іраном був головним експортером нафти, забезпечував сировиною значну частину світової економіки та транспорту.

Сучасний стан

Упродовж 20–21 ст. Близький Схід був і залишається осередком численних збройних конфліктів, зокрема, арабо-ізраїльського, ізраїльсько-палестинського, ірано-іракської війни (1980–1988), війни у Перській затоці (1990–1991), воєн в Іраку (з 2003) та Сирії (з 2011). Регіон став одним із головних центрів поширення радикальних ісламістських ідеологій і діяльності міжнародних військово-терористичних угруповань (засновані переважно у 1970‒1980-х), формування квазідержавних утворень (див. у статтях Аль-Каїда, Ісламський джихад, Брати-мусульмани, Хезболла, ХАМАС).

Вагомим чинником розвитку політичних процесів і нестабільності в регіоні Близького Сходу і Північної Африки стала у 2010‒2013 т. з. Арабська весна. З геополітичного погляду серія масових протестних рухів, революційних виступів і військових конфліктів (із залученням іноземних держав), спрямованих на зміну авторитарних панівних режимів (охопила Туніс, Єгипет, Лівію, Ємен, Сирію та ін.), призвела до зміни співвідношення сил в регіоні.

Політична нестабільність натепер посилюється через територіальні, політичні, етнічні, релігійні тощо суперечності, втручання зовнішніх сил. Чергову зміну регіонального балансу сил спричинили: збройний напад радикального угруповання ХАМАС на Ізраїль (жовтень 2023) та нова фаза ескалації ізраїльсько-палестинчького конфлікту; крах експансивного курсу іранського режиму, спрямованого на встановлення у регіоні своєї гегемонії за допомогою проксі-сил; повалення наприкінці 2024 режиму Башара аль Асада в Сирії тощо.

У контексті стратегічних орієнтирів України до Близькосхідного регіону з кін. 1990-х включали: Єгипет, Ізраїль, Йорданію, Ірак, Сирію, Ліван, територію Палестинської автономії, країни Аравійського півострова. З огляду на зростання ролі близькосхідного напряму зовнішньої політики, Указом Президента України від 24.09.2001 було запроваджено інститут Повноважного представника України на Близькому та Середньому Сході.

Проте від поч. 2000-х у міжнародній дипломатії введено поняття «розширеного регіону близького Сходу та Північної Африки», що охопило всі країни-члени Ліги арабських держав. Поняття упроваджено в міжнародні документи підсумковим самітом Великої вісімки в 2004 (м. Сі-Айленд, штат Джорджія, США). Затверджений на саміті план «Партнерство заради прогресу і загального майбутнього з розширеним регіоном Близького Сходу та Північної Африки» мав сприяти демократизації та економічному розвитку регіону, забезпечити тіснішу координацію дій трансатлантичної співдружності для реалізації майбутніх реформ.

В умовах повномасштабного вторгнення РФ, у зв’язку з актуалізацією проблеми координації міжнародних зусиль для протидії російській агресії проти України, Указом Президента України від 22.07.2022 упроваджено інститут Спеціального представника України з питань Близького Сходу та Африки.

Література

1. Магда Є. В. Вплив чинників економічної глобалізації на близькосхідний мирний процес // Дослідження світової політики. 2005. № 31.
2. Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини і перспективи для України / Відп. ред. Б. О. Парахонський. Київ, 2008.
3. Fromkin D. A Peace to End All Peace: The Fall of the Ottoman Empire and the Creation of the Modern Middle East. New York, 2009.
4. Kamrava M. The Modern Middle East: A Political History Since the First World War. 3rd ed. Berkeley, 2013.
5. Lynch M. The New Arab Wars: Uprisings and Anarchy in the Middle East. New York, 2017.
6. Halliday F. The Middle East in International Relations. Power, Politics and Ideology. New York, 2017.
7. Іващук І., Заставний А. Країни Близького Сходу в глобальній економіці: сучасні тенденції розвитку та питання безпеки // Економічний аналіз. 2021. Т. 31. Вип. 2.
8. Rathnam Indurthy. Introduction to the Middle East History, Politics and Governments. La Vergne, 2023.
9. Кіссінджер Г. Світовий порядок. Роздуми про характер націй в історичному контексті / Пер. з англ. Н. Коваль. Київ, 2025.

Автор

Редакція ВУЕ