FREEARTICLES

Архітектура Литви

Informaciya-pro-storinku.png
Стаття не входить до енциклопедії.

Загальні відомості

Країна належить до регіону Балтії і межує з історичними територіями Польщі, Пруссії, Давньої Русі та Лівонії. Початок литовської монументальної архітектури припадає на 13 ст. До того часу ці землі були під зверхністю Давньої Русі; їх населяли народи, яких русичі називали жмудь. Доісторична архітектура на теренах Литви стала основою для формування зодчества у добу середньовіччя. Від І тисячоліття до н. е. відомі укріплені поселення-городища, які називали «пілякальнісами». У 9–12 ст. пілякальніси перетворено на дерев'яно-земляні фортеці. Об'єднання литовських племен відбулося у першій третині 13 ст. і від 1240 постало Велике князівство Литовське, яке поступово підкорило ослаблені монголо-татарською навалою землі Давньої Русі, значною мірою перейнявши їхню культуру, у т. ч. й архітектурну.

Стилістично-хронологічну періодизацію розвитку архітектури у Литві визначено так:

  1. Початкова (романська) доба: 13 — перша половина 14 ст.
  2. Готика: середина 14 — кінець 16 ст., поділяється на 2 етапи:
    1. рання готика: середина 14 — перша половина 15 ст.;
    2. пізня готика: друга половина 15–16 ст.
  3. Ренесанс: кінець 16 — перша половина 17 ст.
  4. Бароко: друга половина 17 — кінець 18 ст., поділяється на 3 етапи:
    1. раннє бароко: 1600–1650 (перехідний етап від ренесансу);
    2. зріле бароко: 1650–1690;
    3. пізнє бароко: 1690–1790.
  5. Класицизм: 1780-і — 1850.
  6. Історизм: 1850 — початок 20 ст.

Історичний огляд

Початкова (романська) доба. Німецька експансія Тевтонського ордена викликала появу перших мурованих замків на західних литовських землях. У будівництві їх застосовано романську будівельну техніку (поєднання в муруванні каменю з цеглою). У Жемайтії (Західна Литва) відомо 40 замків по р. Німану, серед яких найпотужнішим і найстародавнішим є замок у Каунасі (пізніше неодноразово перебудований). Замки у Каунасі й Мядінінкай — кастельного типу, тобто чотирикутні, з наріжними баштами. Велика група замків захищала столицю — Вільнюс. Верхній замок у Вільнюсі — полігональний (багатокутний у плані). Він є прикладом архаїчного замку. Такі мали одну чи дві башти у периметрі мурів. З появою бомбард (примітивної артилерії) у замках з'явилися обов'язкові наріжні башти.

Готика. Історичні передумови розвитку архітектури визначено тим, що 1387 католицизм прийняла Східна Литва, а 1413–1417 — Західна (Жемайтія); 1410 об'єднані війська Великого князівства Литовського, Польщі й Русі розгромили Тевтонський орден у Грюнвальдській битві.

Провідне явище в архітектурі й містобудуванні готичної доби — забудова, фортифікації та храми міст Вільнюса і Каунаса. Литовська готика належить до північного (цегляного) різновиду готичної архітектури, зазнала на собі впливів німецької і польської готики. Всі храми (костели) належали до одного, зального розпланувально-просторового типу (в однонавовому й тринавовому варіантах), здебільшого без веж. Тринавові костели мали однакову висоту всіх трьох нав. Одна з найвизначніших пам'яток литовської архітектури — Тракайський замок 14–15 ст. на острові озера Гальве — резиденція литовських великих князів. Збудований із червоної цегли на кам'яних підмурках, він складається з двох основних частин — князівського палацу-резиденції з внутрішнім двором та п'ятиповерховим донжоном заввишки 34 м (первісна частина), а також великого переднього двору з казематами, наріжними й надбрамною баштами (пізніша частина замку). Головний зал палацу-резиденції перекрито зірчастим готичним склепінням.

Верхній замок у Вільнюсі на горі Ґедиміна реконструйовано на початку 15 ст.: він отримав дві прямокутні башти й одну восьмигранну (усі триярусні). Муровані з каменю і цегли стіни замку були заввишки до 12 м при товщині до 3 м. Саме з цього часу походять збережені замкові споруди, у т. ч. й восьмигранна башта Ґедиміна та залишки триповерхового палацу великого князя (розміри в плані 24×40 м) із готичними зірчастими склепіннями.

Найвизначнішими пам’ятками литовської сакральної готики є ансамбль Бернардинського монастиря у Вільнюсі (кінця 15 ст., завершений у другій половині 16 ст.) з великим монастирським тринавовим зальним костелом, що має контрфорси на бічних фасадах. Його західний фасад фланкують дві невеликі вежі. До костелу прилягає прямокутний у плані клуатр та невеликий зальний однонавовий костел Святої Анни 1571. У 16 ст. Бернардинський монастир входив у оборонну систему Вільнюса. Західний фасад костелу Святої Анни має унікальну пізньоготичну композицію, що справляла значний естетичний вплив на більшість з тих, хто бачив цю пам’ятку, зокрема на французького імператора Наполеона І Бонапарта.

Серед інших храмів доби готики найдавнішим є костел Святого Миколая у Вільнюсі 14 ст., перебудований у 16 ст. Первісно він навіть мав дерев'яне перекриття. Зальний тринавовий костел Святого Георгія у Каунасі кінця 15 ст. представляє тип великого міського храму — з видовженим пресбітерієм і масивними трикутними щипцями, що закривають причілки двосхилого даху. Костел в Запішкіс початку 16 ст. — це малий парафіяльний храм: однонавовий, зального типу, з високим щипцем на західному фасаді, декорованим пласкими нішами. Тринавовий костел Святого Йоно у Вільнюсі 15 ст., радикально перебудований у бароковій стилістиці в 18 ст., майже не зберіг рис готики (це головний костел Вільнюського університету). Так само у добу панування класицизму втратив готичні риси кафедральний костел у Вільнюсі.

Так званий будинок Пяркунаса в Каунасі 15–16 ст. (точно не датований) є шедевром цивільної архітектури готичної доби: він призначався для ремісничого цехового об'єднання і має виразну пластичну композицію щипця на головному причілковому фасаді, яка включає подвійну килеподібну арку з фіалами. Усе це вимуровано з 15 різновидів цегли.

Готичні житлові будинки в історичних центрах Вільнюса й Каунаса, на відміну від Польщі й Німеччини, мали розташовані поряд брами для заїзду в двір. Якщо будинок займав усю ширину дільниці по фронту вулиці, то в ньому робили наскрізний проїзд, із якого влаштовували вхід у сіни. Фасади вивершували трикутними або іноді ступінчастими щипцями.

Ренесанс. У добу Відродження Литва внаслідок Люблінської унії 1569 об'єдналася з Польщею у федеративну державу — Річ Посполиту. Унаслідок цього посилилися архітектурні зв'язки з Італією через Польщу, а також із Нідерландами (через сусідні Польщу і Пруссію). Тож провідною стилістикою епохи після Люблінської унії став литовський варіант так званого північного ренесансу. Для литовського ренесансу характерні контамінації, тобто поєднання з готикою, бо перші елементи ренесансної стилістики з'явилися спершу в деталях та декорі ще цілком готичних за структурою споруд. Цим часом датовано появу в Литві перших бастіонних замків під впливом Італії (Біржайський замок 1586 князів Радзивіллів). До речі, аналогічний замок ті ж самі власники збудували й в Україні (замок в Олиці). У той же час у Литві продовжують будувати архаїчні за архітектурним типом баштово-стінові замки по р. Німану (замок Панемуне 1604). Більшість литовських замків того часу — прямокутні в плані, з наріжними баштами й пристінними корпусами. Брама міських мурів Аушрос (або Мядінінкай) у Вільнюсі в кінці вулиці Аушрос (1503–1522, перебудовано на початку 17 ст.) — один із перших зразків ренесансної стилістики в Литві; браму з напільного боку увінчано аттиком з декоративними мотивами, характерними для північного ренесансу. Для ренесансних житлових будинків Вільнюса характерне активне застосування техніки сграфіто в декоруванні фасадів. Їх завершували високі декоративні аттики і фронтони, які закривали щипцеві й вальмові дахи. Характерним для епохи є будинок Масальскіса у Каунасі 1634 з розвиненим маньєристичним (тобто пізньоренесансним) фронтоном. Дворик Петра Скарги в архітектурному комплексі Вільнюського університету 1570 вирішено мотивом аркадної галереї. За таким же принципом вирішено «алумнатас» — студентський гуртожиток 1582–1622 там само. Капела Казимира з куполом (1624) при кафедральному костелі Вільнюса — перша купольна будівля в литовській архітектурі.

Бароко. Історичний контекст розвитку архітектури визначали реформація і контрреформація, а також війни, які вела в цей час Річ Посполита зі Швецією та Московським царством. Яскравим феноменом доби стала поява у Литві костелів, створених під впливом архітектурного типу римського єзуїтського костелу Іль-Джезу. Першим став костел Святої Терези на вулиці Аушрос у Вільнюсі 1639–1650 — купольна базиліка із двобаштовим фасадом. Дещо відмінну композицію має костел Святого Казимира у Вільнюсі 1604–1618. Під впливом бароко Італії та Польщі у Литві сформувалася своя регіональна школа бороко — так звана Вільнюська школа або Віленське бароко, що вплинуло на сусідні Білорусію та Латвію. Шедевром Віленського бароко є костел Святих Петра і Павла на Антакальнісі у Вільнюсі, збудований 1668–1676. Він представляє розвинений тип тринавової купольної базиліки з трансептом і двома вежами, що фланкують двоярусний західний фасад, вирішений у формах ордерної італійської архітектури. Інтер’єр знаменитий надміром барокового скульптурного декору. Архітектором був німець із Кракова, котрий, імовірно, працював і в Кенігсберзі, Йоганн Баптист Зауер, котрий пізніше переїхав працювати в Україну. Його ж авторства — проєкт і початок будівництва комплексу монастиря Камедулів у Пажайслісі під Каунасом (1667 — друга половина 18 ст.) із центричним купольним костелом, що має двовежовий фасад і два внутрішні двори — прелатури й монастиря обабіч костелу. Центральною будівлею монастиря в Тітувенай (1614–1639, розбудовано у 18 ст.) є базилікальний костел, що має двовежовий західний фасад.

Для барокової стилістики сакральної архітектури кінця 17 та 18 ст. характері такі риси: двобаштові західні фасади базилікальних тринавових костелів (характерний приклад — домініканський костел у Вільнюсі, так звана Кальварія Віленська 1755–1772); поширення базилікальних храмів і купольних базилік, у т. ч. й костелів, що наслідували структуру римського храму Іль-Джезу, в якому понижені бічні нави замінено двома шерегами капел; поява високих окремо розташованих костельних дзвіниць (дзвіниця костелу Святого Йоно у Вільнюсі 1737). Аналогічний характер архітектурних вирішень властивий іншим костелам Вільнюса: Святої Катерини 1741–1773, Місіонерів 1754, перебудованого 1737 костелу Святого Йоно.

Фінальний етап розвитку стилю бароко у Литві оприявнюють дві найвизначніші пам’ятки, з яких одна розташована у Каунасі, а друга — у Вільнюсі. Це ратуша у Каунасі 16 ст., ґрунтовно перебудована 1775 — двоповерхова, з пластичним мансардним дахом і високою багатоярусною вежею по осі головного фасаду. Це найкращий взірець барокової ратуші в усій Балтії. Напрям динамічного бароко представляє дуже пластична Василіянська (Базиліанська) брама у Вільнюсі 1761 (це вхід з вулиці Аушрос в український греко-католицький монастир, колись заснований князями Острозькими як православний).

Класицизм. Його історичний контекст визначено трагічним 1795, коли стався третій поділ Речі Посполитої з приєднанням Литви до Російської імперії. Тоді поширення стилю класицизм відбувалося з двох напрямків — із Варшави та із Санкт-Петербурга. Найхарактерніша риса — застосування класичних ордерних форм. Провідний архітектор цієї доби — литовець Лаурінас Стуока-Гуцявічюс. Його витвором є Вільнюська ратуша з шестиколонним портиком тосканського ордера на головному фасаді. Це результат перебудови 1786–1799 старої готичної ратуші. Наймасштабнішим проєктом доби стала його ж перебудова у класицистичному дусі готичного вільнюського кафедрального костелу, виконана 1783–1801 із застосуванням великого римо-доричного ордера. Стилістика пізнього класицизму або ампіру представлена палацом російського генерал-губернатора у Вільнюсі 1824–1832 (тепер офіційна резиденція президента Литви).

Стилістичними напрямами історизму були неоготика, неоренесанс, необароко й неокласицизм (останній набув найбільшого поширення). У такій ретроспективній стилістиці збудовано костели у Рокішкіс (неоготика, 1866–1883), Паланзі (1896–1908), палац у Паланзі (необароко, 1897). Найрізноманітніше стилістика історизму представлена в громадських та житлових будинках Вільнюса другої половини 19 — початку 20 ст.

Найвизначніші досягнення архітектури Литви

Найвизначнішими досягненнями архітектури Литви є пам'ятки, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі двох визначних місць:

  • Вільнюса історичний центр (англ. Vilnius Historic Centre) — архітектурне середовище і пам’ятки старовинного міста 14–19 ст. (Литва); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1994 та 2012.
  • Каунас модерністський: архітектура оптимізму, 1919–1939 (англ. Modernist Kaunas: Architecture of Optimism, 1919–1939) — архітектурне середовище старовинного міста, реконструйоване на засадах архітектури модернізму (Литва); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2023.

Галерея

Усі фото Вечерського В. В.

  • Литва. Верхній замок у Вільнюсі

  • Литва. Замок у Каунасі

  • Литва. Тракайський замок

  • Литва. Костел Святого Георгія в Каунасі

  • Литва. Костел Вознесіння Діви Марії (костел Вітовта) у Каунасі

  • Готичний «Будинок Пяркунаса» у Каунасі

  • Бернардинський монастир у Вільнюсі

  • Панорама історичного центру Вільнюса з Верхнього замку

  • Вулиця Аушрос у Вільнюсі з костелом Святої Терези та брамою Аушрос

  • Костел Святого Йоно з дзвіницею — центр архітектурного комплексу університету

  • Костел Святого Казимира у Вільнюсі

  • Петропавлівський костел на Антакальнісі у Вільнюсі

  • План центральної частини монастиря камедулів у Пажайслісі поблизу Каунаса. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 167.

  • Троїцький костел і духовна семінарія у Каунасі

  • Ратуша в Каунасі

  • Ратуша у Вільнюсі

  • Вільнюський кафедральний собор та дзвіниця

Джерела

Література

  1. Глемжа Й. Памятники архитектуры Литвы. Ленинград : Стройиздат, 1978. 142 с.
  2. Микулёнис С. Тракайский замок. Вильнюс : Минтис, 1978. 62 с.
  3. Янулайтис К.-А. По Неману в Литве. Москва : Искусство, 1979. 166 с.
  4. Samalavicius S. Baroko sedevras: Vilniaus Petro ir Povilo baznycia. Vilnius : Mintis, 1979. 64 p.
  5. Годованюк О. Взаємозв'язки в мурованій архітектурі України, Білорусії та Литви XIV–XVI ст. // Українське мистецтво у міжнародних зв’язках. Дожовтневий період. Київ : Наукова думка, 1983. С. 31–40.
  6. Kitkauskas N. Vilniaus pilys. Vilnius : Mokslas, 1989. 231 р.
  7. Янкявичене А. Взаимодействие архитектурных культур на территории Великого Княжества Литовского в ХV — 1-й пол. ХVI вв. // Архитектура мира. Вып. 2. Москва : Architectura, 1993. С. 14–18.
  8. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 161–169.
  9. Tauber J., Tuchtenhagen R. Vilnius. Kleine Geschichte der Stadt. Köln : Böhlau, 2008. 284 p.
  10. Janonienė R. Bernardinų bažnyčia ir konventas Vilniuje. Vilnius : Aidai, 2010. 512 p.


Автор

В. В. Вечерський


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.10.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=FREEARTICLES:Архітектура_Литви&oldid=426187
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶