Архітектура Болгарії

Загальні відомості

Архітектура країн, що лежать на півночі Балканського півострова та в басейні р. Дунаю — Болгарії, теперішніх держав, що входили до складу колишньої Югославії, Молдови та Румунії — належить до візантійського культурного кола й розвивалася під домінантним впливом Православ’я. Водночас цей регіон протягом своєї складної історії контактував як із західним католицьким світом, так і з ісламським, який тут від 14 ст. представляла Османська імперія. Саме взаємодією античного та візантійського субстрату з оригінальною творчістю місцевих південнослов’янських і романських народів, а також зазначеними вище впливами визначається своєрідність і неповторність архітектури кожної з цих країн. Одна з них — Болгарія, розташована у північно–східній частині Балкан з виходом на Чорноморське узбережжя. Тут віддавна жили фракійські племена, були грецькі колонії. Від 1 ст. сюди поширено владу Римської імперії. На початку 7 ст. у цей край з півночі, з–за р. Дунаю, переселилися південні слов’яни. У середині того ж сторіччя сюди прийшов із Приазов’я кочовий тюркський народ — праболгари. Тут ці племена змішалися і після успішної війни проти Візантії 680 утворили державу. Болгарія прийняла християнство 865. Болгарське царство у добу свого найвищого розвитку за царя Симеона 893–927 охоплювало більшу частину Балканського півострова й було суперником Візантійської імперії.

Монументальна архітектура в Болгарії — явище пізнє (порівняно з античними Грецією чи Римом). На відміну від Сербії, середньовічна болгарська архітектура відзначається єдністю до кінця середньовіччя і не поділяється на локальні архітектурні школи. Щоправда, архітектура періодів двох болгарських царств відома за локальними групами пам’яток на невеликій території: доби Першого Болгарського царства — пам’ятками тодішніх столиць міст Плиски і Преслави, а також Охриди й Преспи в Македонії; Другого царства — переважно пам’ятками Месемврії (або Месембрії, тепер м. Несебир Бургаської обл.) та тодішньої столиці — м. Велико–Тирново.

Перебіг історичних процесів зумовив таку періодизацію розвитку архітектури в країні:

1. Ранньохристиянська (доболгарська) архітектура: 4–6 ст.
2. Архітектура Першого Болгарського царства: 680–1018
3. Архітектура Другого Болгарського царства: 1185–1396
4. Архітектура доби турецького панування: 15–18 ст.
5. Архітектура доби незалежності 19–21 ст.

Історичний огляд

Від 6 ст. до н. е. на болгарському узбережжі Чорного моря збудовано грецькі міста–колонії Одесос (тепер м. Варна), Месембрія (тепер м. Несебир), Аполлонія (тепер м. Созопол Бургаської обл.) та ін., від яких збереглися фрагменти міських мурів та архітектурні деталі. Будівнича культура цих полісів вплинула на архітектуру фракійців. Вона представлена залишками укріплень та житлових будинків змішаної муровано–дерев’яної конструкції м. Севтополіса (поблизу м. Казанлика Старозагорської обл.), фракійськими купольними гробницями (Казанлика фракійська гробниця, Свештарів фракійська гробниця). Антична римська архітектура від 1 ст. представлена залишками міст Ульпія Сердіка (тепер м. Софія), Августа Траяна (тепер м. Стара Загора), Доросторум (тепер м. Силістра) та ін., заміськими віллами, святилищами й некрополями.

Ранньохристиянська доба

Ранньохристиянська архітектура на території Болгарії оприявнена, головним чином, руїнами мурованих фортець і базилік. Щодо останніх, то найбільшу кількість їх збудовано за часів візантійського імператора Юстиніана І Великого (527–565). Відомі три варіанти базиліки: елліністична, склепінчаста й купольна. Елліністичні були поширені на Чорноморському узбережжі, мали три нави, нартекс, апсиду, базилікальний розріз і дерев'яні перекриття (базиліка на Пиринч–тепе біля м. Варни, «Стара митрополія» у м. Несебирі другої половини 6 ст.). Склепінчасті базиліки були також тринавовими, з нартексом і трьома апсидами (монастирська церква у м. Белово Пазарджицької обл. 6 ст.). Середня нава була перекрита циліндричним склепінням на підпружних арках, бічні — хрестовими склепіннями. Купольні базиліки мають аналогічну, але дещо ускладнену структуру (церква Єленського монастиря біля м. Пірдопа Софійської обл. 6 ст.); частина середньої нави перед вімою була увінчана куполом, решта середньої нави перекривалася циліндричним склепінням; за типом ця базиліка близька до церкви Святої Ірини в Константинополі. Розвинений тип купольної базиліки — собор Святої Софії у м. Софії 6 ст., що має три нави, базилікальний розріз, розвинені трансепт і нартекс, фланкований каплицями; всі компартименти нав і нартекса перекриті хрестовими склепіннями; на середохресті — глухий купол на пандативах.

Інші три типи храмів цієї доби: однонавові, хрещаті й центричні. Останній тип представляє «Червона церква» 6 ст. у м. Перуштиці Пловдивської обл. — тетраконховий храм з окружною галереєю і розвиненим нартексом з двома каплицями.

Архітектура Першого Болгарського царства

Архітектуру Першого Болгарського царства характеризують три основні групи пам’яток:

1. фортеці й монументальні палаці правителів у столицях — Плисці й Преславі початку 10 ст.;
2. «Велика базиліка» у Плисці, інші базилікальні церкви у Плисці й Охриді 9–10 ст.;
3. хрестовокупольні храми в околицях Плиски і Преслави 10–11 ст.

Обидва міста, Плиска і Преслав (Преслава) були послідовно резиденціями болгарських ханів і царів. Міста, розташовані на високих пагорбах, мали дводільну структуру з чотирикутними мурованими цитаделями в центрі та зовнішнім містом, оточеним по периметру земляним валом з ровом (Плиска), муром (Преслав). Встановлено, що Преслав (893–972) будували за зразком Плиски, про що свідчить, зокрема, ідентичність міських брам. Збережено також муровані фортеці поблизу Мадара та Охридську фортецю царя Самуїла. Мури викладали з тесаного й ламаного каменю. Досліджено, законсервовано й музеєфіковано залишки царських палаців у Плисці та Преславі, що були розвиненими комплексами мурованих споруд (тронний зал у Плисці у вигляді двоярусної базиліки з апсидою та двоповерховий житловий палац початку 9 ст.). Таким само базилікальним, двоярусним був тронний зал у Преславі.

У другій половині 9 ст. цар Борис збудував «Велику базиліку» у монастирі в Плисці — найбільшу церкву Болгарії (завдовжки 99 м). Це була тринавова, триапсидна базиліка з нартексом, екзонартексом і розвиненим атріумом. За архітектурними формами — дуже архаїчна, близька до візантійських базилік 6 ст. Тоді ж у Плисці було збудовано 8 однакових тринавових базилік меншого розміру (17,2×13,2 м), а також ще кілька менших базилік. До цього ж типу близькі Преславські базиліки. У Західній Македонії типом великого храму також була базиліка, у т. ч. купольна — собор Святої Софії в Охриді 10 ст.

Унікальною пам’яткою тієї доби є центрична «Кругла церква» у Преславі 900–х, що складалася з кількох частин: ротонди, до якої прилягали 12 екседр (у т. ч. й вівтарна апсида); притвора з вежами; атріума (можливо, прибудованого дещо пізніше). Вона була палацовим храмом царя Симеона, котрий, імовірно, замовив майстрам відтворити один із храмів Константинополя, де він жив замолоду й отримав освіту. Тут вбачається вплив давніших візантійських центричних храмів, типу Сан–Вітале у Равенні.

Малі парафіяльні церкви будували у вигляді хрестовокупольних чотири– або шестистовпних храмів, обов’язково з нартексом і одним куполом (церкви зламу 10–11 ст. монастиря Патлейн біля Преслави, а також у Преславі). Відомі й чотиристовпні храми без нартекса — церква Святого Іоанна Хрестителя у м. Несебирі 11 ст. Рідкісним архітектурним типом є безстовпні купольні храми (церква у Виниці 10 ст.). Фасади всіх церков розчленовано глухими аркадами.

Архітектура Другого Болгарського царства

Архітектура Другого Болгарського царства розвивалася після понад півторасотрічної перерви, яка була пов'язана зі знищенням Візантією Першого Болгарського царства і захопленням його території. Пам’яткою доби візантійського панування є хрестовокупольна церква Земенського монастиря у Перницькій обл. зламу 11–12 ст., увінчана одним куполом на високому світловому підбаннику, з двохуступчастими арками на фасадах. Першою пам’яткою після звільнення від Візантії стала двоповерхова церква–усипальниця Петрицької Богородиці в Асеновій фортеці кінця 12 ст. у Пловдивській обл. Це — новий тип однонавового однокупольного видовженого храму із дзвіницею над нартексом. Столицею відродженої держави стало нове місто Тирново (тепер м. Велико-Тирново), яке лишалося центром Болгарії понад 200 років. У цю добу будували багато мурованих фортець на неприступних пагорбах, з циліндричними, чотирикутними чи багатогранними баштами. Найкраще була укріплена столиця Велико-Тирново, де на неприступній горі збудували компактний уфортифікований царський палац, що включав базилікальну тронну залу, церкву й житлові покої. Основна архітектурна діяльність в цю добу зосередилася в столиці та у важливому торговельному порту Месемврії (тепер м. Несебир). Архітектура цієї доби подолала архаїзм і залежність від Константинопольської та Грецької шкіл візантійської архітектури й вирізняється великою своєрідністю. Характерними рисами є зменшення розмірів храмів та посилення декоративності. Зразком такої мініатюризації храму є безстовпна, однокупольна Боянська церква поблизу Софії (12 ст., з пізнішими прибудовами). У цю добу завершилося формування самостійної Болгарської архітектурної школи, що належала до Візантійського культурного кола.

Основні пам’ятки першої половини 14 ст. зосереджено у м. Несебирі: церкви Іоанна Алітургіта (Неосвяченого), Христа–Пантократора, Архангелів Гавриїла і Михаїла. Усі вони видовжені, триапсидні, з нартексами, дві перші — хрестовокупольні, тринавові, шестистовпні, остання — безстовпна. Вінчалися одним куполом на світловому підбаннику, якому композиційно підпорядковувалися від одного до семи глухих куполів на пандативах. Храми мають висотну композицію з підкресленими вертикальними тягами: їхні фасади розчленовано лопатками, ритм яких не пов’язаний із членуваннями інтер’єру; лопатки вінчає глуха аркатура подвійного профілю. В муруванні застосовано білий камінь, червону цеглу, полив’яні кольорові розетки й чашечки, що створює активну поліхромію на фасадах.

У цю ж добу певного розвитку набули триконхові храми — під впливом архітектури Святої гори Афон (церква Погановського монастиря 13–14 ст.), а також безстовпні купольні та безкупольні церкви (церква Святої Параскеви П’ятниці у м. Несебирі).

Архітектура доби турецького панування

Архітектура доби турецького панування виявляє всі риси занепаду, пов’язані з втратою державності, турецькими руйнуваннями міст, фортець, монастирів і храмів, а також із забороною турецької влади будувати високі купольні християнські церкви. Дозволяли споруджувати дерев’яні храми, низенькі або заглиблені у землю. Тому при будівництві мурованих церков використовували найпростіший архітектурний тип — однонавовий, безстовпний, одно– або триапсидний, з циліндричним склепінням, з притвором або без нього (сім церков с. Арбанаси Великотирновської обл.). У кращих умовах був Бачковський монастир (тепер Пловдивської обл.) — ставропігія Константинопольського патріарха. Тут протягом першої половини 17 ст. збудовано комплекс мурованих споруд, згрупований навколо двох внутрішніх дворів, а також 1604 — соборну церкву — хрестовокупольну, однобанну, триконхову. Пам'яткою турецького панування лишилася мечеть Буюк–Джамі у м. Софії 1474. Від 17 ст. збережено житлові будинки багатого села Арбанаси біля Тирново — дерев’яні, на високому мурованому з каменю цокольному поверсі, прямокутні в плані, з широкоми звисами вальмового даху на кронштейнах.

Архітектура доби незалежності

Наприкінці 18 — на початку 19 ст. розпочалося відродження болгарської національної архітектури, пам’яткою якого є ансамбль Рильського монастиря 1816–1819. Після визволення Болгарії від турецького панування архітектура розвивалася в річищі історизму під визначальним впливом архітектури Австро–Угорської та Російської імперій і за участю провідних австрійських та російських архітекторів: Національний театр 1904–1906, архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер; собор Олександра Невського 1904–1912, архітектор Олександр Никанорович Померанцев (1849–1918, Росія), обидва у м. Софії. Архітектор Константин Анастасов Йованович (1849–1923, Австрія–Сербія–Болгарія–Швейцарія) був автором проєктів будівель Національних зборів 1884–1886 та кількох навчальних закладів 1879–1883 у м. Софії, вирішених у неоренесансній стилістиці. У 20 ст. у міжвоєнний період у містах Софії, Бургасі, Пловдиві, Плевені та ін. будують численні громадські й адміністративні будівлі, стилістика яких еволюціонувала від історизму неокласицистичного напряму (будівля Судової палати у м. Софії, 1932–1939, архітектор П. Койчев) до Ар–деко (будівля Поштової палати у м. Пловдиві, 1938, архітектори Й. Йорданов, С. Овчаров). Після Другої світової війни під впливом СРСР у центрі м. Софії створено репрезентативний ансамбль адміністративних будівель у стилістиці радянського ретроспективізму. Довкола теперішньої площі Незалежності розташовані помпезні будівлі ЦК БКП (архітектор П. Златев та ін.), Ради міністрів (архітектор К. Ніколов та ін.), міністерств (архітектор І. Данчев та ін.), готелю «Балкан» (архітектор Д. Цолов та ін.), центрального універмагу (архітектор К. Ніколов та ін.). Від 1960–х архітектура стала більш раціоналістичною, без історичних ретроспекцій. Найбільшим досягненням болгарської архітектури останньої третини 20 ст. є організація рекреаційного середовища на курортах чорноморського узбережжя: Варна, Албена, Золоті Піски, Сонячний Берег та ін. зі створенням численних оригінальних за композицією курортних готелів. Спілка архітекторів Болгарії організована 1966. Найвидатнішим болгарським архітектором є Георгій Стоїлов (1929–2022, Болгарія) — засновник і 1985–1987 президент Міжнародної спілки архітекторів, 1987–2018 президент заснованої ЮНЕСКО Міжнародної академії архітектури.

Найвизначніші досягнення болгарської архітектури

Шість архітектурних пам’яток Болгарії внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО:

1. Боянська церква (англ. Boyana Church) — ансамбль сакральних споруд 10–13 ст. із фресками у передмісті м. Софії; пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979.
2. Іваново скельні церкви (англ. Rock–Hewn Churches of Ivanovo) — комплекс вирубаних у скелі церков 12–14 ст.; пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979.
3. Казанлика фракійська гробниця (англ. Thracian Tomb of Kazanlak) — гробниця 4 ст. до н. е. (Болгарія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1979.
4. Нессебира старе місто (англ. Ancient City of Nessebar) — комплекс історичної забудови 6 ст. до н. е. — 19 ст. (Болгарія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1983.
5. Рильський монастир (англ. Rila Monastery) — ансамбль сакральних пам’яток Болгарського відродження 18–19 ст. (Болгарія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1983.
6. Свештарів фракійська гробниця (англ. Thracian Tomb of Sveshtari) — гробниця 3 ст. до н. е. (Болгарія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1985.

Галерея

Усі натурні світлини Вечерського Я. В. Джерело всіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 9–15.

• 

  «Стара митрополія» у м. Несебирі

• 

  Базиліка Святої Софії у м. Софії. Поздовжній розріз і план

• 

  «Червона церква» у Перуштиці. Бічний фасад

• 

  План Великої базиліки у м. Плисці

• 

  Плани малих базилік у Плисці й Преславі 9–10 ст.

• 

  Кругла церква у м. Преславі. Бічний фасад

• 

  План Круглої церкви у м. Преславі

• 

  Церква Святих Пантелеймона і Миколая (Боянська церква) поблизу м. Софії. Поздовжній розріз і план

• 

  Церква Святого Іоанна Хрестителя
  у м. Несебирі

• 

  Церква Христа–Пантократора
  у м. Несебирі. Бічний фасад

• 

  Церква Христа–Пантократора
  у м. Несебирі

• 

  Церква Архангелів Гавриїла і Михаїла у м. Несебирі. Бічний фасад і план

• 

  Церква Святої Параскеви П'ятниці
  у м. Несебирі. Бічний фасад

• 

  Церква Святої Параскеви П'ятниці
  у м. Несебирі

• 

  План Бачковського монастиря

• 

  Мала церква Бачковського монастиря

• 

  Будинок Хаджиілієва у с. Арбанасі

Джерело

• UNESCO World Heritage Centre: Bulgaria. URL: https://whc.unesco.org/en/statesparties/bg

Література

1. Цапенко М. Архитектура Болгарии. Москва : Государственное издательство литературы по строительству и архитектуре, 1953. 280 с.
2. Миятев К. Архитектурата в средновековна България. София : Изд. на БАН, 1965. 252 с.
3. Овчаров Д., Попов А., Тотев Т. Стари български столици Плиска, Велики Преслав, Търновград. София : Септември, 1980. 195 с.
4. Бояджиев С., Чанева–Дечевска Н., Стамов С. и др. Българската архитектура през вековете. София : Техника, 1982. 333 с.
5. Николова Б. Православните църкви през Българското средновековие (IX–XIV). София : Академично издателство «Проф. Марин Дринов», 2002. 208 с.
6. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 9–15.
7. Ćurčić S. Architecture in the Balkans from Diocletian to Süleyman the Magnificent (ca. 300 — ca. 1550). London; New Haven : Yale University Press, 2010. 608 p.

Автор

В. В. Вечерський

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.10.2025