Араго, Етьєнн Венсан
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Арагó, Етьє́нн Венса́н (франц. Arago, Etienne Vincent; 09.02.1802, м. Перпіньян, тепер регіон Окситанія, Франція — 06.03.1892, м. Париж, Франція) — драматург, політичний діяч. Брат Д. Ф. Ж. Араго та Ж. Е. В. Араго.
Життєпис
Народився в сім’ї політика. Навчався у колежі м. Перпіньяна (тепер ліцей Франсуа Араго), згодом вивчав хімію у Політехнічній школі (м. Париж), але невдовзі кинув заняття заради драматургії. Упродовж 1830–1840 — директор паризького театру «Водевіль».
1826 був одним із засновників газети «Фігаро». 1832 брав участь у заснуванні Асоціації за свободу преси. Протягом 1843–1848 співпрацював з редакцією газети «Реформ» («La Réforme»).
Крім літературної, займався політичною діяльністю. Брав участь у боротьбі республіканців проти королівської влади: у Французькій революції 1830, революційних подіях 1832 і 1834.
У лютому — грудні 1848 був директором поштового відомства, за його сприяння була введена перша французька поштова марка вартістю у 20 сантимів.
Упродовж 1848–1849 був депутатом Установчих зборів. 13.06.1849 на чолі Національної гвардії брав участь у маніфестації з вимогами дотримання конституції, за що був заочно засуджений до депортації. Переховувався у Бельгії, де заснував Товариство допомоги біженцям. Мандрував Англією, Голландією, Швейцарією. Завдяки амністії 1859 повернувся у м. Париж. 1870 був мером м. Парижа, написав про це спогади «Мерія 4 вересня і під час облоги» («L’Hôtel de ville de Paris au 4 septembre et pendant le sège»; 1874). Відмовився зайняти посаду генерального уповноваженого Монетного двору. 08.02.1871 був обраний депутатом Національних зборів, але через 10 днів пішов у відставку, не відвідавши жодного засідання. Після цих подій залишив політику. У лютому 1871 був з дипломатичною місією в Італії. 1878 призначений архівістом Школи красних мистецтв. З 1879 до кінця життя працював хранителем Люксембурзького музею (м. Париж), зокрема, керував його розширенням і облаштуванням у новому будинку (1884–1887).
Творчість
Разом з О. де Бальзаком написав роман «Спадкоємиця Бірага, історія, взята з рукопису Дома Раго, колишнього настоятеля монастиря бенедиктинців» («L’heritiere de Birague: Histoire tirée des manuscrits de Dom Rago, prieur de bénédectins»; 4 т., 1822).
Написав для паризьких театрів близько 100 п’єс, майже усі — у співавторстві, багато з них мали успіх, серед них комедії з куплетами та водевілі: «Кохання і війна» («L’Amour et la guerre»; 1825), «Жерар і Марі» («Gérard et Marie»; 1827), «Кузен Фредерік, або Листування» («Le Cousin Frédéric, ou La Correspondance»; 1829), «Нещастя гарного хлопчика» («Les Malheurs d’un joli garçon»; 1834), «Демон ночі» («Le Démon de la nuit»; 1836), «Мемуари диявола» («Les Mémoires du diable»; 1842), «Нашестя гризеток» («Une Invasion de grisettes»; 1844); мелодрами: «Міст Кел, або Фальшиві свідки» («Le Pont de Kehl, ou Les Faux Témoins»; 1824), «Ліа, або Ніч відсутності» («Lia ou Une nuit d’absence»; 1826), «Адвокат» («L’Avocat»), «Дочка портьє» («La Fille du portier»; обидві — 1827); комедії: «Пані Дюбаррі» («Madame Dubarry»; 1831), «Життя Мольєра» («La Vie de Molière»; 1832), «Казанова у форті Сент-Андре» («Casanova au fort St André»; 1836), «Аристократи» («Les Aristocraties»; 1847). Написав також історичний роман «Сині та білі» («Les Bleus et les Blancs»; 2 т., 1862), де змалював події вандейських повстань. Водночас публікував у газетах статті з літератури та політики.
Твори
- Théâtre. Charleston : Nabu Press, 2012. 440 p.
Література
- Toulotte M. Etienne Arago, 1802–1892: une vie, un siècle. Perpignane : Les Publications de l'Olivier, 1993. 368 p.
- Sarda F. Les Arago. François et les autres. Paris : Éditions Tallandier, 2002. 442 p.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.01.2021
