Історичне місто Ворожба

Завантаження мапи…

{"markers":[{"pos":[{"lat":51.17461,"lon":34.22464}]}],"center":{"lat":51.17461,"lon":34.22464},"tileLayer":"//{s}.tile.openstreetmap.org/{z}/{x}/{y}.png","attribution":"\u0026copy; \u003Ca href=\"http://osm.org/copyright\"\u003EOpenStreetMap\u003C/a\u003E contributors","zoom":"4","minzoom":"4"}

Ворожба з довоєнним населенням близько 7 тис. осіб є не селом, а містом. Воно розташоване за 5 км на захід від м. Білопілля. Це залізничний вузол, що й зумовило міський статус цього невеличкого й майже сільського за характером середовища поселення. Таким чином Ворожба разом із Білопіллям є класичним прикладом парних міст.

Ландшафт тут не надто виразний. Його визначає рівнинна заплава невеликої р. Ворожби (лівої притоки р. Вир, що впадає в неї у межах населеного пункту) з локальним підвищенням на лівобережжі. Ще у 18 ст. на річках були влаштовані численні греблі з млинами і тартаками. На початок 20 ст. унаслідок антропогенної діяльності р. Ворожба значно обміліла.

Слободу Ворожбу засновано одночасно з Білопіллям близько 1665‒1672. Ворожба у 1680 мала 450 мешканців. Тоді її відмежовано від Путивльського повіту й приєднано до Білопільської сотні Сумського слобідського полку. Білопільська фортеця слугувала укріпленим центром для всіх довколишніх сіл і слобід, серед них і для Ворожби, тож самостійних оборонних споруд ця слобода не мала.

Розпланування Ворожби нерегулярне, ландшафтного характеру, наближене до гіллястого, але з деякими елементами порядкового. Центральна площа на локальному підвищенні лівого берега р. Ворожби трикутна в плані (аналогічні обриси площ відомі й у сотенному місті Лебедині з 17 ст.). Від цієї площі розходяться три вулиці. Вуличну мережу збережено без суттєвих змін від 17 ст. Трасування вулиць визначили такі чинники, як конфігурація водних басейнів, надзаплавних терас, зовнішні шляхи на Білопілля, Суми і Путивль, розташування церкви. Наявність елементів порядкового розпланування в старому центрі Ворожби (поблизу Покровської церкви) зумовлена характером розселення слобожан і наділення їх так званими дворовими місцями, коли потрібно було одномоментно розселити велику кількість родин. Для розпланувальної мережі Ворожби характерна також значна величина кварталів й великі розміри домоволодінь. Характер рядової забудови завжди був і лишився садибним, з одноповерховими будинками, поставленими уздовж вулиць із розривами.

Найстародавнішим архітектурним об’єктом Ворожби є Покровська мурована церква. Розташована вона у північній частині міста біля центрального трикутного в плані майдану і поставлена так, що її силует потрапляє на осі двох вулиць і панує у просторі площі. Однак з огляду на незначну висоту й наявність поряд високих дерев церква не набула значення архітектурної домінанти. Її композиційно-видовий вплив обмежений прилеглою територією. Церква є складником історико-архітектурного комплексу, до якого входять, окрім неї, ще різночасові муровані дзвіниця та будинок волосного правління.

Будівництво мурованого храму розпочато 1769 на місці дерев’яної церкви, збудованої 1676 і згорілої 1739. Було отримано дозвіл на спорудження дерев’яного храму на цегляному підмурку. Проте парафіяни під керівництвом священника самочинно збудували муровану церкву, яку освячено 1778. Початково вона була тридільною одноверхою, з чотиригранною навою та напівкруглими в плані вівтарем і бабинцем. Наву вінчав світловий восьмерик із банею, а вівтар і бабинець мали стіжкові дахи з глухими ліхтариками та маківками. 1878 церкву розширено прибудовою південного й північного притворів, які своїми формами повторювали вівтар і бабинець. Таким чином церква стала хрещатою п’ятидільною. Під час цієї перебудови у північній і південній стінах центрального четверика прорубали широкі арки, чим послабили конструкцію. Після цього центральний четверик вже не міг утримати світловий восьмерик з банею. Відомо, що церкву неодноразово перебудовували, змінювали форми завершень, так що про її первісний архітектурний устрій докладних відомостей бракує. Храм вінчала одна баня зі світловим восьмериком на центральному четверику, з ярусним верхом барокового типу. Про те, що теперішнє високе зімкнуте восьмигранне склепіння, схоже на шатро, зі світловим ліхтарем, не є первісним, свідчать ускладнена форма пандативів, зрубані пілястри четверика та інші деталі. Рамена об’ємного хреста мали стіжкові дахи з декоративними верхами, що створювало загальне враження традиційної для України п’ятиверхості. Тепер рамена накрито низенькими конусоподібними дахами, що є наслідком часткових руйнувань 1939.

Біля церкви із західного боку священник Мартиновський 1818 збудував муровану циліндричну двоярусну дзвіницю класицистичних форм. Її вінчала восьмигранна сферична баня з високим шпилем. Після часткової руйнації 1939 від неї зберігся тільки перший ярус. Дзвіницю відбудовано 1990.

1773 чисельність населення Ворожби сягнула 2 418 осіб. У 19 ст. ця слобода стала волосним селом Сумського повіту Слобідської Української (Харківської) губернії. Новий етап розвитку поселення ознаменувало прокладення 1869 поблизу нього Курсько-Київської залізниці. Станцію «Ворожба» створено 1869‒1870. 1877 від станції Ворожба збудовано залізницю на Люботин, а 1894 — вузькоколійку до Середини-Буди. Таким чином Ворожба перетворилася на вузлову залізничну станцію, що зумовило господарський розвиток як Ворожби з Білопіллям, так і всієї округи. Товариство Московсько-Києво-Воронезької залізниці 1890 влаштувало на станції майстерні з ремонту паровозів і вагонів. Унаслідок цього на південь від села, за шляхом Суми — Путивль по обох боках залізничної колії виник новий район, де жили залізничники й містилися об'єкти залізничної інфраструктури. Його розплануванння було порядковим, значно регулярнішим, ніж у старій частині села. Під час реконструкції станції 1898 тут збудовано залізничний вокзал станції Ворожба — центральну архітектурну споруду цієї частини поселення. Це витягнута уздовж колій симетрична будівля анфіладно-коридорної системи розпланування. Типологічно належить до середніх прохідних пасажирських вокзалів з острівним розміщенням у плані станції. Фасади тривісні, вирішені в модернізованих неоренесансних формах. Бічні ризаліти за формами й масою підпорядковані масивній ротонді пластичних форм, яка увінчує центральний вестибюль.

На початку 20 ст. Ворожба мала населення 4 500 осіб. Її сельбище розрослося і з’єдналося із сельбищем Білопілля, так що утворилася єдина містобудівна структура, що простяглася від Ворожби до Білопілля на 8 верст. Від того часу у Ворожбі зберігся мурований будинок волосного правління, поставлений поблизу Покровської церкви. При дуже скромному, майже безстильному цегляному декорі, ця будівля відзначається високими композиційними якостями. За радянських часів Ворожба була так званим селищем міського типу, а 1959 набула статусу міста. Вона не зазнала радикальної реконструкції. Спадщиною радянської доби є добротні архітектурні витвори 1930-х: вузлова залізнична лікарня 1936; середня школа 1936. До повоєнного радянського ретроспективізму належать два будинки клубів початку 1950-х.

Харківський філіал інституту Діпромісто 1961 розробив генеральний план Білопілля й Ворожби, в основу якого покладено ідею об’єднання двох міст в одне з населенням до 60 тисяч осіб. Проте цю ідею не реалізовано. Новий генплан, розроблений 1979 інститутом Харківпроект, передбачав для Ворожби ущільнення наявної забудови та малоповерхове будівництво. Харківський інститут Укрміськбудпроект 1990 розробляв єдиний генеральний план розвитку на обидва міста — Білопілля й Ворожбу. До цього генплану в інституті КиївВНДІТІАМ було виконано історико-архітектурний опорний план і проєкт зон охорони пам’яток (автор Вечерський В. В.). Територія Ворожби була включена в загальну систему охоронного зонування, що обіймає досить значні території. Цими дослідженнями з’ясовано, що для містобудівної композиції Ворожби характерні площинний характер рельєфу й забудови, відсутність архітектурних домінант. Архітектурними акцентами, що мають локальне композиційне значення, є лише Покровська церква та залізничний вокзал. Вони визначені як щойно виявлені об’єкти культурної спадщини (архітектури), які мають бути внесені до відповідних державних списків. Ці твори архітектури зазнали спотворень за радянської доби: 1939 частково зруйновано верхи Покровської церкви та горішній ярус її дзвіниці; у 1960-х фасади залізничного вокзалу обличковано керамічною плиткою, на яку пізніше накладено штукатурку, що призвело до певної примітивізації форм неоренесансного цегляного декору. Визначені зони видимості цих архітектурних пам’яток (обидві узято на державний облік) не виходять за межі радіуса 300 м. Таким чином, охоронне зонування у Ворожбі поширюється лише на локальні ділянки середовища. Це визначило охоронні зони на двох ділянках — довкола Покровської церкви та довкола залізничного вокзалу. Видове розкриття церкви пов’язане із заплавою р. Ворожби, тому ділянка цієї заплави, прилегла до охоронної зони, включена в зону охоронюваного ландшафту. На північ від церкви встановлено зону регулювання забудови з метою недопущення появи дисгармонійної забудови. Загалом зони охорони пам’яток у Ворожбі покривають тільки 4 % міської території, що є одним із найнижчих показників в Україні. За результатами зазначених досліджень Ворожбу внесено до затвердженого Урядом 2001 Списку історичних населених місць України. Історичний ареал у Ворожбі охоплює квартали довкола Покровської церкви, на які поширюється охоронне зонування.

Галерея

• 

  Ворожба. Покровська церква з дзвіницею. Фото кінця 1920-х рр. С. Таранушенка. Джерело ілюстрації: https://pslava.info/VorozhbaM_CerkPokrovy,142722.html

• 

  Ворожба. Покровська церква. Фото Вечерського В. В. 1990 р.

• 

  Ворожба. План Покровської церкви. Обміри й кресленик Вечерського В. В.

• 

  Ворожба. Волосне правління. Фото Вечерського В. В. 1990 р.

• 

  Ворожба. Покровська церква. Сучасне фото. Джерело ілюстрації: https://mandrivnik.wordpress.com/wp-content/uploads/2015/07/imag2738.jpg

• 

  Ворожба. Залізничний вокзал станції Ворожба. Сучасне фото. Джерело ілюстрації: https://cdn.abo.media/upload/article/res/770-430/2ahnzzpcbdgxfxbou3su.jpg

• 

  Ворожба. Залізничний вокзал станції Ворожба. План Обміри й кресленик Віктора Прокоповича Моїсеєнка. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 436.

• 

  Ворожба. Фрагмент Історико-архітектурного опорного плану та проєкту зон охорони пам’яток м. Ворожби. Кресленик Вечерського В. В.

• 

  Ворожба. Фрагмент проєкту зон охорони пам’яток м. Ворожби. Схема розпланувальних обмежень. Кресленик Вечерського В. В.

Джерела

• Самойлович И. Справочная книга для Харьковской епархии. Харьков, 1904. С. 449.
• Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини XVII-XVIII вв. Харків, 1922. Табл. XLVII.
• Державний архів Сумської області. Ф. 749. Оп. 1. Спр. 268.

Література

1. Записки о слободских полках с начала их поселения и до 1766 года. Харьков : В Университетской типографии, 1812. 88 с.
2. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Кн. 3. Москва, 1857. С. 426.
3. Багалей Д. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI-XVIIІ ст. Москва, 1886. 396 с.
4. Багалей Д. Очерки из истории колонизации и быта степной окраины московского государства. Москва, 1887. 614 с.
5. Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII вв. Харків, 1928. 9 с. : табл. XXXVI.
6. Таранушенко С. Пам’ятки архітектури Слобожанщини XVII-XVIIІ віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав, 1959. С. 59.
7. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Київ : Наукова думка, 1991. 222 с.
8. Вечерський В. Ворожба // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 434-437.
9. Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 284-286.
10. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України») / В. В. Вечерський та ін. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2017. С. 225-257.

Автор

В. В. Вечерський

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.01.2026