Історико-культурна спадщина острова Крит
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Грецький острів Крит лежить посеред Середземного моря. Він зберігає старожитності, які засвідчують — саме тут зародилася європейська цивілізація з усіма її атрибутами. Пам’ятки культурної спадщини Криту мають хронологічний діапазон у чотири тисячоліття. Тут можна на власні очі побачити найстародавніші на Європейському континенті: бруківку, багатоповерхові будівлі, водогін, каналізацію, ванну, системи опалення, освітлення і вентиляції, царський трон, театральний майданчик, фрески, зображення жриць, принців, жінок-модниць і акробатів. Тут на порівняно невеликій території, не зіпсованій промисловістю і сучасною забудовою, зосереджено унікальні ландшафти, пам’ятки Мінойської та Мікенської культур, античних Греції та Риму, середньовічної Візантії і ренесансної Венеції, Османської імперії та грецького національного відродження. Попри таке багатство природної та культурної спадщини, її високу концентрацію і добру збереженість, острів Крит до 2025 був цілковито відсутній у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Цей парадокс має цілком парадоксальне пояснення. Винні в усьому — археологи, видатні дослідники давніх цивілізацій і ревні пам’яткоохоронці. Коли британський археолог сер Артур Еванс на початку 20 ст. розпочав розкопувати викуплений власним коштом пагорб — велетенський царський палац у Кноссі, він не тільки протягом трьох десятиріч вичерпно дослідив усе, що уціліло після кількох руйнацій, а й зробив відкриті ним археологічні залишки доступними для розуміння сучасної людини. Для цього він вдався не лише до консервації та реставрації, а й до фрагментарної реконструкції, тобто відновлення деяких частин палацу. Оскільки будь-яка подібна реконструкція за своєю суттю є доволі гіпотетичною, то колеги, професійсне середовище надто критично поставилося до Евансової «самовпевненості». Йому закидали як методично хибне застосування бетону для консервації давніх мурувань та імітації дерев’яних балок у перекриттях палацових споруд. Бо ж давні мінойці не знали такого матеріалу, як бетон! Цей реставраторський пуризм, добрий у теорії, є цілковито непридатним на практиці. Адже якби Еванс у 1930-х застосував у своїх Кносських реконструкціях дерев’яні балки, хай навіть дубові, то сьогодні вже їх довелося би реставрувати. А так 90 років тому все було зроблено дуже якіcно, тож Кносський палац тепер є критською туристичною візитівкою, має шалену популярність, а шановане ім’я Артура Еванса навічно вписане в історію пам’яткоохоронної діяльності.
І хоча наступні відкриті на острові стародавні палаци у Малії, Фесті та Агія Тріаді, а також античне римське місто Гортин, були законсервовані й музеєфіковані за всіма правилами суворої пам’яткоохоронної науки, без жодних відсебеньок, проте тінь Евансової «неавтентичності», майже як шекспірівська тінь батька Гамлета, до 2025 нависала над критськими пам’ятками, перекриваючи їм доступ до престижного Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Історично справедливий і методично важливий «прорив» у цій справі стався завдяки наполегливості Греції тільки улітку 2025, після багатьох років дискусій і обговорень.
Віднайдені у Кноссі фрески представлено там у копіях, і це зрозуміло: шедеврам такого світового значення — не місце просто неба. Оригінали — в Іракліонському археологічному музеї, який за багатством своєї унікальної збірки поступається лише аналогічному музею в Афінах. Сам музей має величезне, суперсучасне приміщення в історичному середмісті Іракліона — адміністративного центру Крита. При цьому модерна будівля не дисонує з історичною забудовою, чим вигідно відрізняється від того, що можемо бачити на вітчизняних теренах. Музей протягом кількох років від 2006 було закрито на реконструкцію. Проте, розуміючи важливість безперервного функціонування такого закладу, влада вдалася до дуже простого й ефективного заходу: в одному з першочергово відремонтованих великих приміщень цокольного поверху музею влаштовано виставкову залу, в якій представлено все найцінніше, що є у колекції — від знаменитого Фестського диска до кераміки, яка на диво нагадує синхронну їй нашу — Трипільської культури. Це також може правити за добрий приклад для нас, бо в Україні чомусь вважається цілком нормальним, коли збірки провідних музеїв країни протягом багатьох років є недоступними для публіки: згадаймо хоча б спричинені «премудрим керівництвом» Партії регіонів недавні багаторічні поневіряння Музею історії міста Києва чи Меморіального музею Т. Шевченка у Каневі.
Роздивляючись експонати Іракліонського археологічного музею, ловиш себе на думці: у мистецтві поступу (себто прогресу) немає! Людина, яка творила за 1900 років до Різдва Христова, мала такі високі якості, як-то: образне мислення, творчу потенцію, мистецькі знання та вміння, відчуття форми й кольору, зрештою — неймовірно розвинений художній смак, до яких випускникам сучасних мистецьких академій — як до неба рачки!
Митцем, знаковим для Криту і не тільки для нього, є Доменікос Теотокопулос, більш відомий під його вуличним прізвиськом «Ель Греко» (грек, у перекладі з іспанської). Народився він 1541 чи то в Іракліоні, чи то в гірському селі Фоделе за 25 кілометрів від міста. У Фоделе відновлено садибу родини Теотокопулос, де великий митець жив до того, як у 26-річному віці виїхав спершу до Венеції, звідти до Риму й потім — до Іспанії. Музей Ель Греко у Фоделе — чудовий приклад того, як із нічого можна створити щось дуже оригінальне, вартісне і справді незабутнє. Адже автентичних меморіальних речей Ель Греко не збережено (окрім його картин у провідних світових музеях). Тому у Фоделе в родовому будинку Ель Греко відтворили атмосферу — сад і майстерню художника. Довколишній краєвид зі старезною візантійською церковкою відтворювати не довелося — він за останні 500 років зовсім не змінився. У кількох невеликих залах представлено копії основних творів Ель Греко у вигляді вітражів із підсвіткою. У розкладених у вітринах місцевих газетах — фотографії мешканців села, здебільшого чоловіків. Не одразу розумієш, до чого вони тут? А придивишись уважніше, робиш для себе маленьке відкриття: усі обличчя — неначе зійшли з полотен Ель Греко. Усе це разом створює враження інше, ніж від споглядання оригіналів майстра, але досить сильне.
Якщо заглибитися далі в гори, можна потрапити на плато Лассіті. Там у горі Дікті є глибока сталагмітова печера Діктеон Андрон, у якій, згідно з античною міфологією, народився Зевс — верховний бог, цар і батько богів та людей. Побувавши у такому місці, починаєш розуміти, чому античні греки вважали Крит колискою своїх богів.
Унікальною пам’яткою ранньомодерного часу є розташований посеред прекрасної затоки Мірабелло острів-примара Спіналонга: спершу — фортеця, потім — в’язниця. Серед руїн венеційської фортеці 16–17 ст. та лепрозорія — останньої в Європі колонії для довічної ізоляції хворих на лепру (проказу) чомусь одразу згадується Олександр Дюма і його граф Монте Крісто. Ці руїни ніхто не відновлює — грецькі пам’яткоохоронці можуть собі це дозволити у сприятливому середземноморському кліматі, де немає руйнівних для пам’яток дощів, снігів і морозів. В українському ж кліматі (у Львові чи Кам’янці-Подільському) такі мальовничі руїни без відбудови просто приречені на швидке зникнення.
Непоціновані скарби Криту варто побачити на власні очі. Тепер це можна зробити значно швидше і простіше, ніж, приміром, нашому знаменитому мандрівникові й письменнику, киянину Василю Григоровичу-Барському у середині 18 ст.
Греція час від часу потерпає від фінансово-економічних криз, тож Євросоюз змушений періодично її рятувати. Проте є в цій країні одна сфера, яку жодні кризи не зачіпають. Це — національна культурна спадщина, пієтет щодо якої є безумовним, а вміння красиво використати її не тільки «для душі», а й для банального, але такого необхідного заробляння грошей — вище всіляких похвал. Тут нам варто повчитися у греків — не лише методиці консервації пам’яток, а й умінню робити на цьому цивілізований бізнес, створювати зі своєї спадщини всесвітньо відомі бренди, коли одні лише назви, набувши певної символічності, можуть приносити великі прибутки.
Уявімо собі фантастичну ситуацію: у Києві й не тільки в цьому місті брендовим і популярним є одяг, створений, наприклад… Національним музеєм історії України (!) Такого у нас не було і немає. Художниця Людмила Семикіна колись показала, що цей напрям є перспективним, але розвитку це не отримало. А в Греції і зокрема на Криті це — звичайна річ: ви можете придбати цілком функціональний для південного клімату одяг, дизайн якого виконав Кносський музей. Це лише маленький приклад того, як національна спадщина конструктивно впливає на сьогодення. А що вже казати про потужну готельно-туристично-ресторанно-сувенірну інфраструктуру, яка дозволяє місцевим громадам непогано жити і розвиватися, не шкодячи природному довкіллю.
Наші предки неодноразово протягом останнього тисячоліття «ішли в науку» до греків. І наука та була корисною. Тож варто зробити це і нам сьогодні, принаймні у царині збереження та використання культурної спадщини.
Галерея
Джерело усіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. В.
Так звані Горішні пропілеї Кносського палацу, фрагментарно відтворені А. Евансом з використанням бетонних конструкцій, які імітують дерев'яні стовпи і балки
Оригінал знаменитого Фестського диск з досі не розшифрованою ієрогліфічною писемністю. Експозиція Археологічного музею Іракліона
Фоделе. Візантійська церква Введення Богородиці у храм поряд з садибою Ель Греко
Будинок-музей Ель Греко у Фоделе
Майстерня Ель Греко у Фоделе
Зал музею Ель Греко у Фоделе
У глибині цієї печери, згідно з античною міфологією, народився сам Зевс — верховний бог греків
Острів Спіналонга, який спершу захищав Крит від нападів турецького флоту, а згодом перетворився на останній у Європі лепрозорій — місце довічної ізоляції людей, хворих на лепру (проказу)
Руїни міської забудови 16–17 ст. на острові Спіналонга сьогодні перетворено на туристичний атракціон
Вівтар ранньохристиянської церкви Святого Тита у Гортині
Джерело
- UNESCO World Heritage Centre: Tentative List: Minoan Palatial Centres (Knossos, Phaistos, Malia, Zakros, Kydonia). URL: https://whc.unesco.org/en/tentativelists/5860/
Література
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 54.
- Тимофієнко В. Історія архітектури Стародавнього світу. Київ : Наукова думка, 2006. С. 90–94.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 31–33.
- Iozzo M. Art and History of Crete. Florence : Bonechi, 2011. 159 p.
- Вечерський В. Острів непоцінованих скарбів // Українська культура. 2013. № 5 (1013). С. 78–82.
Автор
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.10.2025
