Соціального навчання теорія

теорія, що пояснює процеси засвоєння людиною складних моделей поведінки через спостереження та наслідування інших. Термін упроваджено в межах біхевіоризму у 1940-1950-х. Початково головними факторами навчання визначали стимул, сигнал, реакцію, підкріплення. У 1960-1080-х, завдяки працям А. Бандури, Дж. Роттера та ін., акцентовано роль когнітивних процесів, саморегуляції, самоконтролю.