Нитченко, Дмитро Васильович

Ни́тченко, Дмитро́ Васи́льович (псевдоніми — Дмитро Чуб, Остап Зірчастий; 21.02.1905, м. Зіньків, тепер Полтавської області, Україна — 15.09.1999, м. Мельбурн, Австралія) — письменник, поет, літературознавець, педагог, громадський діяч. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.

Нитченко, Дмитро Васильович
Псевдоніми	Дмитро Чуб, Остап Зірчастий
Народження	21.02.1905
Місце народження	Зіньків
Смерть	15.09.1999
Місце смерті	Мельбурн
Напрями діяльності	письменник, поет, літературознавець, педагог, громадський діяч

Життєпис

Народився в м. Зінькові в заможній селянській родині. Закінчив Зіньківську індустріально-технічну школу, продовжував освіту в м. Краснодарі на робітничому факультеті (до 1928). Працював слюсарем, фрезерувальником, помічником машиніста.

Закінчив Харківський педагогічний інститут і технікум іноземних мов (1934), викладав українську мову та літературу в середній школі, на курсах підвищення кваліфікації вчителів, в інститутах. Від 1929 працював у Державному видавництві України, згодом (до 1934) — у харківському видавництві «Література і мистецтво».

В роки Другої світової війни брав участь у боях; у районі В’язьми потрапив у німецький полон. Перебуваючи після війни в таборах переміщених осіб у м. Новому Ульмі (Німеччина), викладав українську мову в таборових школах, дописував до «Українських вістей», згодом був у цій газеті літературним працівником.

1949 виїхав до Австралії, оселився в м. Мельбурні. Організовував українські недільні школи, керував школою в передмісті Сіднея Ньюпорті. Від 1951 очолював шкільну раду шт. Вікторія, 1953–1963 — Українську центральну шкільну раду Австралії. Викладав українську мову в школах та на курсах.

Творчість

Друкуватися почав 1922.

Належав до письменницьких організацій «Гарт» і «Пролітфронт». Під псевдонімами Дмитро Чуб та Остап Зірчастий друкував свої твори в газетах «Наш вік» (Канада), «Українські вісті» (Німеччина), журналі «Нові дні» (США). Організував приватне видавництво «Ластівка».

Заснував і очолював Літературно-мистецький клуб ім. В. Симоненка. Від 1954 видавав альманах «Новий обрій». Публікував власні спогади й літературознавчі дослідження.

Праці

«Шевченко в житті» (1947), «На гадючому острові», «Вовченя», «Це трапилось в Австралії» (1953), «В лісах під В’язьмою» (1958), «Живий Шевченко» (1963), «Український правописний словник» (1968), «Стежками пригод» (1975), «Елементи теорії літератури і стилістики» (1975, 1979, 1995), «Пригодницькі оповідання» (1975), «З новогвінейських вражень» (1977), «Б. Антоненко-Давидович» (1979), «На життєвому і творчому шляху В. Г. Гжицького» (1981), «Люди великого серця» (1981), «Відлуння великого голоду в спогадах очевидців в українській літературі» (1982), «Як Москва русифікує Україну» (1982), «У дзеркалі життя і літератури» (1982), «Від Зінькова до Мельбурна» (1990), «Під сонцем Австралії» (1994), «Силуети» (1996, 1998), «Листи письменників» (т. 1–5, від 1992).

Нагороди і визнання

Відзначений нагородами діаспори — Союзу українських організацій Австралії, видавництва «Євшан-зілля» (Торонто, Канада), а також американськими фондами.

У 1990-х вшанований в Україні преміями ім. Г. Сковороди та ім. Лесі Українки. 1991 прийнятий до Спілки письменників України.

Після смерті діяча в 1999 Лігою українських меценатів та його сім'єю заснована Літературна премія імені Дмитра Нитченка (присуджується щорічно за пропаганду українського друкованого слова).

Література

Кислиця Д. Дмитрові Нитченкові – 70 минуло // Нові дні (Канада). 1976. № 323
Сорока П. Дмитро Нитченко-Чуб – літературний портрет. Тернопіль, 1996.
Павлишин М. Дмитро Нитченко: 1905–1999 // Сучасність. 2000. № 4.
Дмитро Нитченко – людина ідеї. К., 2005.

Автор ВУЕ

І. І. Винниченко

Покликання на цю статтю: Винниченко І. І. Нитченко, Дмитро Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нитченко, Дмитро Васильович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.02.2020