Манро, Еліс

Манро́, Е́ліс Енн (англ. Munro, Alice Ann; 10.07.1931, м. Вінгем, шт. Онтаріо, Канада — 13.05.2024, м. Порт-Хоуп, шт. Онтаріо, Канада) — письменнниця, Букерівська премія (2009), Нобелівська премія з літератури (2013). Писала англійською мовою.

За життя видала 14 збірок оповідань. Перша збірка «Танок щасливих тіней» («Dance of the Happy Shades»; 1968) отримала вищу літературну нагороду Канади — премію генерал-губернатора. Була тричі лауреаткою цієї премії [«А хто ти, власне, така?» («Who Do You Think You Are?»; 1978); «Прогрес любові» («The Progress of Love»; 1986)].

Двічі отримала премію Гіллера [«Любов хорошої жінки» («The Love of a Good Woman»; 1998); «Втеча» («Runaway»; 2004)].

Роботи Манро відзначаються точністю образів і стилем оповіді, який водночас є ліричним і переконливим, розкриває глибину та складність емоційного життя пересічних людей. Нобелівський комітет назвав її «майстринею сучасної короткої прози».

Твори перекладено двадцятьма мовами. З англійської твори Манро переклала Є. Кононенко [збірка оповідань «Забагато щастя» («Too Much Happiness»; 2009, переклад 2017)].

Найвідоміші книги авторки: «Місяць Юпітера» («The Moons of Jupiter»; 1982), «Любов хорошої жінки» (1998), «Ведмідь перейшов через гору» («The Bear Came over the Mountain»; 2001), «Краєвид із Касл Рок» («The View from Castle Rock»; 2007), «Забагато щастя» (2009). У США й Канаді видання мали понад мільйон примірників.

Манро писала тільки коротку прозу.

Оповідання письменниці були екранізовані: за текстом «Ведмідь перейшов через гору» режисерка С. Поллі зняла фільм «Далеко від неї» («Away from Her»; 2006); за головним оповіданням зі збірки 2001 режисеркою Л. Джонсон знято стрічку «Ненависть, любов» («Hateship Loveship»; 2013); драма-містерія «Джульєтта» («Julieta»; 2016) П. Альмодовара, натхненна кількома оповіданнями зі збірки «Втеча».

Манро стала першою канадкою і 13-ю жінкою — лауреатом Нобелівської премії з літератури.