Кедрин-Рудницький, Іван Іванович

Kedryn-Rudnicki.jpg

Ке́дрин-Рудни́цький (Рудницький), Іван Іванович (22.04.1896, м. Ходорів, тепер Стрийського району Львівської обл. – 04.03.1995, м. Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі, США) — публіцист, історик, громадський діяч. Дядько І. Лисяка-Рудницького, брат М. Рудницької.

Кедрин-Рудницький, Іван Іванович

Псевдоніми Іван Кедрин
Народження 22.04.1896
Місце народження Ходорів
Смерть 04.03.1995
Місце смерті Джерсі-Сіті
Місце поховання Саут-Баунд-Брук
Alma mater Віденський університет
Напрями діяльності журналістика, історія

Життєпис і діяльність

Народився в родині нотаріуса І. Рудницького і О. Рудницької (у дівоцтві перед переходом із юдаїзму на греко-католицизм — І. Шпігель).

Початкову освіту здобув удома екстерном. У 1906–1907 навчався в гімназії м. Бережан. З 1907 навчався в Академічній гімназії у м. Львові, яку закінчив 1914.

У 1915–1916 брав участь у Першій світовій війні. У 1916–1917 — у полоні в Російській імперії. 1917 звільнений, оселився в м. Києві. У 1917–1918 та у 1919 працював у Міністерстві освіти Української Народної Республіки, у 1918 — в освітніх установах Української Держави. 1919–1920 перебував на службі в Армії УНР.

З 1920 на еміграції. У 1920–1923 мешкав у м. Відні, навчався у Віденському університеті (філософський факультет, історичне відділення). Був членом Українського студентського академічного товариства «Січ». Розпочав журналістську діяльність 1919 як референт військової газети Армії УНР «Ставка». Під час навчання в м. Відні як співробітник редакції й автор працював у суспільно-політичному й культурному тижневику «Воля» / «Воля України (з 1920 до закриття журналу в 11.1921). Під час роботи в цьому виданні почав використовувати псевдо І. Кедрин, яким послуговувався до кінця життя.

Після закінчення університету повернувся до м. Львова (09.1923), у 1923–1939 працював у газеті «Діло», у 1937–1939 — керівник політичного відділу цього видання (у роки його роботи газета фактично відігравала роль друкованого органу Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), членом Центрального комітету якої був І. Кедрин-Рудницький). У 1925–1931 — референт преси Української парламентарної репрезентації в Сеймі Республіки Польща (І–ІІІ скликання). Роботу в Українській парламентарній репрезентації, яка з 1928 фактично була фракцією УНДО в Сеймі й Сенаті, було тісно пов’язано з роботою в газеті «Діло». У 1930-х дописував до часопису «Польсько-український бюлетень» («Biuletyn Polsko-Ukraiński», м. Варшава).

Під час кризи в УНДО у 2-й пол. 1930-х і створення кількома колишніми членами партії нової політичної групи — Фронту національної єдності (голова — Д. Паліїв) І. Кедрин-Рудницький залишився у складі УНДО. Проте, залишаючись в УНДО, він увійшов до т. зв. «внутрішньої опозиції», яка гуртувалася довкола колишнього голови партії Д. Левицького і газети «Діло» (Д. Левицький, К. Левицький, С. Баран, І. Кедрин-Рудницький та ін.).

Після початку Другої світової війни 1939 виїхав до м. Кракова, який був центром Генеральної губернії. У 1940–1944 працював у газеті «Краківські вісті». 1944 виїхав до Австрії, де перебував до 1949.

З 1949 у США. Після переїзду розпочав працювати у газеті «Свобода» (м. Джерсі-Сіті) (з 1949 — кореспондент, у 1953–1973 — співредактор поряд із головним редактором Л. Мишугою (до 1955) і А. Драганом (з 1955). Брав участь у роботі інших періодичних видань української еміграції (головний редактор журналу «Вісті комбатанта» у 1961–1995, в останні роки спільно з М. Малецьким; «Альманах Українського народного союзу» та ін.).

1952 обраний членом Управи Наукового товариства ім. Т. Шевченка у м. Нью-Йорку (НТШ), пізніше — член Президії та заступник голови товариства. 1965 обраний дійсним членом Історично-Філософічної секції НТШ. У 1950-х – 1960-х сприяв пом’якшенню відносин між НТШ і Українською вільною академією наук у США (УВАН) та реалізації спільних проектів цих організацій.

У 1950-х – 1960-х брав участь в організації Фонду кафедр українознавства, лобіював в середовищі української еміграції збирання пожертв до цього фонду, наслідком яких стало заснування Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ).

Праці

  1. Паралелі в історії України: з нагоди 50-річчя Ризького Миру. Нью-Йорк : Червона калина, 1971. 139 с.;
  2. Життя — події — люди. Спомини і коментарі. Нью-Йорк : Червона калина, 1976. 724 с.;
  3. У межах зацікавлення. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто : Наукове товариство імені Шевченка, 1986. 527 с.

Література

  1. Кравченко С. Українські автори часопису «Biuletyn Polsko-Ukraiński» (Варшава 1932–38 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. 2011. Вип. 1 (19). С. 471–480;
  2. Сава М. Р. Фашисти чи партнери? Два погляди на український націоналізм у світлі листування між Іваном Лисяком-Рудницьким і Іваном Кедриним // Україна Модерна. 2013. Вип. 21: Фашизм і правий радикалізм на сході Европи. С. 318–332;
  3. Sawa M. Ukraiński emigrant. Działalność i myśl Iwana Kedryna-Rudnyckiego (1896–1995). Lublin : Instytut pamięci narodowej, 2016. 379 s.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кедрин-Рудницький, Іван Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кедрин-Рудницький, Іван Іванович (дата звернення: 24.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ