Диверсія

Диве́рсія (лат. diversio — відхилення) — спосіб дезорганізації ворожого тилу, нанесення втрат та матеріальної шкоди супротивнику без безпосереднього збройного зіткнення.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
- 2.1 Різновиди
3 Кримінальна відповідальність
4 Джерело
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

До кінця 19 ст. диверсії активно не використовували. Під час Франко-німецької війни 1870–1871 французьке командування давало завдання агентурі з пошкодження штучних споруд, щоб завадити скупченню німецької армії. У 20 ст. диверсії взяли на озброєння армії усіх країн світу. Зокрема, їх активно застосовували під час Першої світової війни та Другої світової війни.

Характеристика

Бойова робота, яка має на меті ослаблення супротивника без розвідувальної мети. Диверсії завжди індивідуалістичні, не мають підтримки у ворожих масах на місцях.

Об’єктами диверсій можуть бути носії засобів масового ураження супротивника та їх бази, промислові підприємства, штаби, військові гарнізони, органи ворожої адміністрації та її окремі представники, електростанції, вузли зв’язку, аеродроми, шляхи сполучення, морські та річкові порти, трубопроводи, лінії електропередач тощо.

Для проведення диверсії зазвичай створюють спеціальні диверсійні підрозділи.

Різновиди

Виокремлюють активні (акти матеріального пошкодження чи знищення) і пасивні (саботаж, ухиляння від роботи, сповільнення процесів виробництва) диверсії; диверсії мирного часу та під час війни.

Кримінальна відповідальність

Диверсія — один із злочинів проти основ національної безпеки України, відповідальність за який передбачена ст. 113 Кримінального кодексу України. Небезпека диверсії полягає в тому, що одиничний диверсійний акт може нанести серйозну шкоду економіці країни, сповільнити темпи будівництва та вводу в експлуатацію окремих підприємств, порушити ритмічність роботи тієї чи іншої галузі господарства країни. У сучасних умовах з урахуванням створення нових засобів масового ураження великої руйнівної сили, хімічної та бактеріологічної зброї значної ефективності, небезпека диверсій зростає.

Об’єктом диверсії є основи національної безпеки України, зокрема економічна або військова безпека. Додатковим безпосереднім об’єктом може бути життя та здоров’я людей, власність, довкілля.

Предмет диверсії — підприємства (заводи, фабрики, інші промислові об’єкти); споруди (електростанції, склади, приміщення державних і громадських установ та організацій тощо); шляхи та засоби сполучення (усі види транспорту та засоби сполучення — мости, шосейні дороги тощо); засоби зв’язку (телефонний й телеграфний зв’язок, телебачення); об’єкти життєзабезпечення населення (об’єкти, що забезпечують населення продуктами харчування, водою, теплом, медичним обслуговуванням); стада тварин, домашня птиця; посіви сільськогосподарських рослин, лісові масиви тощо.

Серед форм диверсії:

1) вчинення вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;

2) вчинення вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) вчинення дій, спрямованих на радіоактивне забруднення;

4) вчинення дій, спрямованих на масове отруєння;

5) вчинення дій, спрямованих на поширення епідемій;

6) вчинення дій, спрямованих на поширення епізоотій;

7) вчинення дій, спрямованих на поширення епіфітотій.

Диверсія є злочином із формальним складом; відповідальність настає за вчинення дій із метою ослаблення держави, незалежно від настання шкідливих наслідків. Суб’єктивний бік диверсії характеризується виною у формі прямого умислу та спеціальною метою ослаблення держави, що полягає у прагненні знизити її економічний, науково-технічний, військовий потенціал тощо. Відповідальність за цей злочин настає з досягненням особою 14-ти років і передбачає санкції у вигляді позбавлення волі від 8 до 15 років.

Джерело

Кримінальний кодекс України. Київ : Юрінком Інтер, 2023. 311 с.

Література

Климчук О. О. Нове у кримінальній відповідальності за диверсію // Підприємництво, господарство та право. 2002. № 3. С. 84–86.
Романов І. В., Меленті Є. О., Вісловух В. А. та ін. Тактико-спеціальна підготовка для суб’єктів забезпечення державної безпеки України. Київ : Алерта, 2023. 272 с.