Білоус, Дмитро Григорович

Білоу́с, Дмитро́ Григо́рович (24. 04. 1920, с. Курмани, тепер Роменського району Сумської області, Україна — 13. 10. 2004, м. Київ, Україна) — поет, перекладач, літературний критик, громадський діяч, Національна премія України ім. Шевченка (1990), Україна. Писав українською мовою.

Білоус, Дмитро Григорович
Народження	24.04.1920
Місце народження	Курмани
Смерть	13.10.2004
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	літературна творчість, громадська діяльність

Життєпис

Народився в селянській багатодітній сім’ї. У підлітковому віці пережив Голодомор 1932–1933. Пізніше це знайшло відображення в поезії. Вижив завдяки тому, що за сприяння старшого брата потрапив у м. Харків до дитячої трудової комуни під керівництвом А. Макаренка.

Згодом працював у м. Харкові на електрозаводі. 1938 вступив на філологічний факультет Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Навчався разом з О. Гончаром і Г. Тютюнником. У харківський період у літературному об’єднанні познайомився з О. Підсухою і В. Ткаченко (1920–1970; тепер Україна).

З початком німецько-радянської війни 1941–1945 перервав навчання, у складі добровольчого студентського батальйону пішов на фронт. 13.08.1941 був тяжко поранений та евакуйований у шпиталь до Східного Сибіру в м. Красноярськ.

Після одужання переїхав до м. Москви (1942), де працював на радіостанції «Радянська Україна». Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкував твори в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.

Після деокупації переїхав до м. Києва.

1945 закінчив філологічний факультет Київського університету (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), 1948 — аспірантуру на кафедрі української літератури. Став членом Спілки письменників України (СПУ; тепер Національна спілка письменників України).

Працював літературним консультантом у журналі «Вітчизна».

1947–1951 — заступник відповідального редактора журналу «Дніпро».

1968–1976 — відповідальний секретар комісії СПУ.

1976–1980 — голова комісії художнього перекладу СПУ.

Від березня 1994 — член-кореспондент Академії педагогічних наук України (тепер Національна академія педагогічних наук України), з 2000 — почесний академік

Похований на Байковому кладовищі.

Діяльність

Почав публікувати твори з 1935 як поет, автор сатиричних і гумористичних віршів.

На формування творчої індивідуальності письменника мали вплив П. Панч, О. Копиленко, Я. Галан, Остап Вишня.

Першу збірку «Уламковим!» (рос. «Осколочним!») опубліковано 1948.

Перекладав українською твори російської, білоруської, болгарської, литовської, грузинської, англійської, німецької літератур, зокрема В. Шекспіра, Лопе де Веги, П. Кальдерона, Ж. Оффенбаха, Я. Райніса та інших. Укладав передмови та примітки до перекладених творів. Упорядкував двотомну «Антологію болгарської поезії».

Твори письменника перекладали російською, білоруською, болгарською, сербською мовами (загалом вийшло близько 30 видань).

У 2-й половині 1950-х став дитячим письменником, популяризатором української мови. Писав переважно для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Першою збіркою в цьому переліку стала «Пташині голоси» (1956), останньою — «Безцінний скарб» (2004). Поети-шістдесятники (див. Шістдесятництво) називали Білоуса своїм учителем.

1988 опубліковано збірку поезій для дітей «Диво калинове», своєрідним продовженням якої стали «Чари барвінкові» (1994). У 2000 надруковано збірку «За Україну молюся».

Нагороди і визнання

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1990) за збірку поезій «Диво калинове» та низки літературно-мистецьких премій, зокрема премії імені Максима Рильського (1976, за переклади болгарських поетів), імені Олександра Копиленка (1989), імені Лесі Українки (1997), імені Олени Пчілки (2001).

Нагороджений орденами: Кирила і Мефодія І ступеня (1966, Болгарія), Дружби народів (1980, СРСР), «Мадарський вершник» (1995, Болгарія), Ярослава Мудрого V ступеня (10.2001, Україна), «За мужність» ІІІ ступеня (2002, Україна).

Військові нагороди: медалі «За відвагу» (06.11. 1947, СРСР), «За перемогу над Німеччиною» (СРСР), «Партизанові Вітчизняної війни» І ступеня (СРСР), орден Вітчизняної війни І ступеня (06. 11. 1985, СРСР).

18. 01. 2024 ім’я письменника присвоєно бібліотеці для дітей у м. Києві.

2020 на будинку по вул. Олеся Гончара, 52 в м. Києві, де жив письменник 1982–2004, відкрито меморіальну дошку.

Додатково

Батько письменника закінчив три класи церковно-парафіяльної школи. Юридичну освіту здобув самотужки. Був волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Крім того він багато читав, співав у церковному хорі, писав п’єси, оповідання, майже сто разів зіграв роль Виборного в «Наталці Полтавці» І. Котляревського на сільській сцені.

Білоус товаришував із племінником П. Тичини, бував у будинкові письменників «Слово».

Твори

Диво калинове. Київ : Веселка, 1988. 158 с.
Вибране: Лірика, гумор, сатира, переклади. Київ : Дніпро, 1990. 310 с.
Хто подбає про плем'я молоде, незнайоме? // Урядовий кур’єр. 1995. № 171–172. С. 14.
Чари барвінкові. Київ : Веселка, 1996. 174 с.
За Україну молюся. Київ : Веселка, 2000. 109 с.
Безцінний скарб: вірші про українську мову. Київ : "Українська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 2004. 326 с.
Рідні небеса. Київ : Веселка, 2005. 143 с.
Тобі, Україно. Київ : Альтерпрес, 2010. 864 с.

Література

Волинський К. Творець «Дива калинового»: (До 80-річчя від дня народження Д. Білоуса) // Дивослово. 2000. № 4. С. 62–64.
Герасимова Г. П. Білоус Дмитро Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 291.
Бакуменко О. Володар неоціненного скарбу // Доброзвучна муза. Київ : Україна, 2016. С. 159–194.
Бугрим В. Життєдайні вершини Дмитра Білоуса // Ромен. 2020. URL: https://romen-sula.org/zhyttyedayni-vershyny-dmytra-bilousa/
Василашко В. Дмитро Білоус. «Лицар Країни Чеснот» // Літературна Україна. 2020. URL: https://litukraina.com.ua/dmitro-bilous-licar-kraini-chesnot/
Чумак Т. Мовне диво Дмитра Білоуса: 100 років від дня народження українського поета, перекладача, критика // Національний університет біоресурсів і природокористування України. 2020. URL: https://nubip.edu.ua/node/75621
Білоус Дмитро Григорович // Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. URL: https://knpu.gov.ua/winners/bilous-dmytro-hryhorovych/

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Білоус, Дмитро Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоус, Дмитро Григорович (дата звернення: 28.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.12.2024