Білосельський-Білозерський, Сергій Костянтинович
Білосе́льський-Білозе́рський, Сергі́й Костянти́нович (25.07.1867, ймовірно, на теренах України, за ін. даними — м. Санкт-Петербург, тепер Росія — 20.04.1951, м. Тонбридж, графство Кент, Велика Британія) — військовий, спортивний діяч, один з ініціаторів відродження сучасного олімпійського руху, князь.
|
Білосельський-Білозерський, Сергій Костянтинович | |
|---|---|
| Народження | 25.07.1867 |
| Місце народження | |
| Смерть | 20.04.1951 |
| Місце смерті | Тонбридж |
| Місце діяльності | Російська імперія, Велика Британія |
| Напрями діяльності | Фізичне виховання та спорт |
Життєпис
Народився у сім’ї генерала. Походив з давнього князівського роду, нащадків Рюриковичів. Був поміщиком-землевласником (1916 йому належало 372,8 тис. десятин землі), власником фабрик.
Закінчив Пажеський корпус (1887), служив корнетом (09.08.1888) у лейб-гвардії Кінному полку. Поручик (з 09.08.1892), відряджений до посольства у м. Берліні, а потім у м. Парижі. Перебував у запасі (11.07.1894–02.04.1896). У 1896 повернувся на службу і став ад’ютантом головнокомандувача військ гвардії та Санкт-Петербурзького військового округу великого князя Володимира Олександровича (02.04.1896–10.12.1906). Штабс-ротмістр (з 06.12.1899), ротмістр (з 30.04.1902), полковник (з 10.04.1904). Командир 3-го драгунського Новоросійського полку (з 23.07.1908). Генерал-майор (з 10.03.1910), командир лейб-гвардії Уланського полку (10.03.1910–24.12.1913). Зарахований до світи Його імператорської величності (1911). Командир 1-ї бригади 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії (з 24.12.1913), з якою брав участь у Першій світовій війні. У листопаді 1914 тимчасово командував 2-ю гвардійською кавалерійською дивізією, згодом — 1-ї бригадою 2-ї Кавказької кавалерійської дивізії, 3-ї Донською козачою дивізією (11.07.–29.12.1915). Командувач (пізніше начальник) Кавказької кавалерійської дивізії (29.12.1915–15.04.1917), з якою воював у Персії (тепер Іран). Генерал-лейтенант (з 10.04.1916). Наприкінці 1917 був у розпорядженні військового міністра в м. Петрограді, звідти виїхав до Фінляндії. Брав участь у громадянській війні у Фінляндії, у створенні та забезпеченні Північно-Західної армії (1919), перебував при штабі генерала К. Г. Маннергейма. На початку 1919 призначений представником лондонської Особливої військової місії з надання допомоги арміям генералів Є. Л. Міллера, М. Юденича, А. Денікіна та адмірала О. Колчака. У травні 1919 організував кілька зустрічей генерала М. Юденича з генералом К. Г. Маннергеймом. Згодом виїхав до Великої Британії та до розпуску Особливої військової місії був її членом. Прожив у Великій Британії понад 40 років.
Спортивна діяльність
З юнацтва захоплювався спортом, грав у теніс. Від 1898 був членом Крестовського лаун-тенісного клубу, розташований на Крестовському острові у м. Санкт-Петербурзі (острів був у власності його родини). З 1902 — голова Петербурзької ліги футболу і хокею на льоду, з 1905 — Ліги хокеїстів Петербургу та околиць.
Був спортивним меценатом (див. Меценатство), фінансував клуб «Спорт» у м. Санкт-Петербурзі. Мав стайні для скакових коней, у маєтку — майданчик для гри в поло.
Один із засновників Міжнародного олімпійського комітету генерал-лейтенант О. Бутовський порекомендував відправити Білосельського-Білозерського почесним представником Росії на Міжнародний атлетичний конгрес, який відбувся 23.06.1894 у м. Парижі. На цьому конгресі за його участі було затверджено Олімпійську хартію та прийнято рішення про відродження сучасних Олімпійських ігор.
У 1900–1908 Білосельський-Білозерський був членом Міжнародного олімпійського комітету від Росії. Вів діяльність з відродження олімпійського руху та поширення олімпійської ідеї. Брав участь у виборі місць проведення наступних Олімпіад, організації Олімпійських ігор, проведенні Олімпійських конгресів та інших міжнародних спортивних форумів. На засіданнях Міжнародного олімпійського комітету активно обговорював нагальні проблеми, до його думок дослухалися. Йому та іншим спортивним діячам вдалося 1908 офіційно відправити на Літні Олімпійські ігри 1908 у м. Лондоні першу спортивну команду з Російської імперії.
Білосельський-Білозерський мав великий авторитет при царському дворі, завдяки чому міг успішно вирішувати найскладніші питання розвитку фізичної культури і спорту в Російській імперії, зокрема й на теренах України. Він сприяв заснуванню Російського олімпійського комітету, який очолив харків’янин В. Срезневський. Займався забезпеченням спортивним екіпіруванням олімпійської команди, що брала участь у Літніх Олімпійських іграх 1912 у м. Стокгольмі. Його діяльність значною мірою сприяла вибору м. Києва місцем проведення Першої Всеросійської олімпіади 1913, в якій взяли участь понад 600 спортсменів.
Нагороди
Нагороджений орденами: Святого Станіслава 3-го ступеня (1898), Святої Анни 3-го ступеня (1901), Святого Володимира 3-го ступеня (1913), Святого Станіслава 1-го ступеня з мечами (1914), Святої Анни 1-го ступеня із мечами (1915).
Додатково
Брат Білосельського-Білозерського був яхтсменом, бронзовим призером Літніх Олімпійських ігор 1912 з вітрильного спорту.
Література
- Зубалій М., Зубалій В. С. К. Білосельський-Білозерський другий українець у Міжнародному олімпійському комітеті // Наш спорт. 2006. Ч. 42. С. 33–34.
- Кулик В. Олімпійський у серцях вогонь. Історія виникнення і становлення НОК України. Київ : МП «Леся», 2007. 308 с.
- Зубалій М., Зубалій В. Біля витоків відродження олімпійського руху // Наука і суспільство. 2009. № 3/4. С. 68–70.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білосельський-Білозерський, Сергій Костянтинович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білосельський-Білозерський, Сергій Костянтинович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.08.2025
