Біла діра

Бі́ла діра́ — гіпотетичний об’єкт, еволюція якого являє собою обернений у часі гравітаційний колапс небесного тіла з утворенням чорної діри.

Можливість існування білої діри випливає із загальної теорії відносності. Білу діру використовують для пояснення квазарів та інших незвичайних астрономічних об’єктів. Виникає на початку часу, тобто в момент Великого вибуху, і залишається у майже незмінному стані протягом невизначено тривалого часу. Потім зникає, перетворюючись із вибухом на хмару звичайної матерії. Упродовж тривалого спокійного періоду за межу білої діри править стаціонарний горизонт — абсолютний обрій елементарних частинок, через який іззовні жодна частинка всередину білої діри проникнути не може, але ізсередини назовні крізь обрій частинки вилітати можуть. У випадку білої діри спостерігач, використовуючи звичайно загаяне (уповільнене) світло, може безпосередньо спостерігати сингулярність, тоді як у випадку чорної діри зробити цього не може. Відповідно до окремих уявлень про супутні сингулярності фізичні процеси всередині білої діри передбачають народження частинок. Це висновок квантової теорії поля у викривленому просторі-часі. У застосуванні цієї теорії до білої діри існують два напрямки. Згідно з одним біла діра цілком нестійка щодо народження частинок і випаровується. Відповідно до іншого випаровування білої діри відбувається значно повільніше і нічим не відрізняється від випаровування чорної діри тієї ж маси. Натомість сучасна фізика білої діри пропонує дві можливості: або повинен існувати принцип, що забороняє їхнє існування, або через квантово-механічні ефекти чорні і білі діри слід вважати фізично рівноцінними.