Бєляєв, Володимир Павлович

Бєля́єв, Володи́мир Па́влович (Беляев, Владимир Павлович; псевдоніми: Віктор Болотько, Борис Володін, Борис Гаркавенко, Андрій Марченко, Осип Мстиславець, Андрій Приходченко; 03.04.1909, м. Кам’янець-Подільськ, тепер Кам’янець-Подільський Хмельницької області, Україна — 20.02.1990, м. Москва, тепер Росія) — письменник, кіносценарист, Лауреат Державної (Сталінської) премії в галузі мистецтва та літератури (1951), Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1975). Писав російською мовою.

Бєляєв, Володимир Павлович (Беляев, Владимир)
Псевдоніми	Віктор Болотько, Борис Володін, Борис Гаркавенко, Андрій Марченко, Осип Мстиславець, Андрій Приходченко
Справжнє ім’я	Володимир
Справжнє прізвище	Бєляєв
Народження	03.04.1909
Місце народження	Кам'янець-Подільський
Смерть	20.02.1990
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Троєкурівський цвинтар
Місце діяльності	Україна, Росія
Напрями діяльності	літературна творчість, видавнича справа

Життєпис

Народився в сім'ї секретаря Кам’янець-Подільського окружного суду. На початку 1920-х мати (В. Сацевич) розлучилася з першим чоловіком і вийшла заміж за Ю. Бєляєва (1887–1937, тепер Росія). Майбутній письменник узяв прізвище вітчима. Навчався в підготовчому класі Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії та місцевій державній українській гімназії імені С. Руданського (після встановлення радянської влади її перетворили на першу трудову школу), яку закінчив 1923. У 1924 вступив до Кам'янець-Подільської школи ФЗУ імені Балабанова; працював у ливарному цеху, паралельно був юнкором місцевої газети «Червоний кордон». Здобув робітничу професію, за направленням працював на Першотравневому машинобудівному заводі в м. Бердянську (1926). Через хворобу повернувся до м. Кам'янця-Подільського, працював в редакції газети «Червоний кордон», очолював кілька відділів, зокрема театральний. Паралельно з основною роботою був кореспондентом у газетах («Червоний кордон» (1926), «Молодий робітник» (1928), самостійно випускав у м. Могилеві-Подільському номер окружної газети, принагідно друкувався в центральній пресі. Восени 1929 призваний на військову службу (проходив у м. Симферополі, у 3-й Кримській дивізії). Під час служби у війську редагував полкову газету «На бойовому посту» (рос. «На боевом посту»; 1929–1930).

З листопада 1930 працював в оборонній промисловості м. Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) на заводі «Більшовик» (1930–1931). Паралельно навчався на вечірньому відділенні педагогічного інституту імені Герцена, але навчання не завершив.

1931 став членом ВКП (б). 1931–1936 очолював відділ журналу «Літературний сучасник» («Литературный современник»).

Під час Другої світової війни евакуювався з блокованого Ленінграда до м. Архангельська, де працював у місцевих газетах, був військовим кореспондентом Радінформбюро на Півночі, членом правління Архангельського відділення Союзу радянських письменників. У серпні 1944 повернувся в Україну до м. Львова (як кореспондент Всесоюзного радіо). Згодом працював спеціальним військовим кореспондентом Радіокомітету у м. Львові, кореспондентом Радянського інформбюро та Всеслов’янського комітету в Західних областях. Мешкав у м. Львові 15 років (1944–1959), 1960 переїхав до м. Москви. Помер 1990, похований на Троєкурівському цвинтарі.

Творчість

Почав друкуватися 1923. Перший твір — нотатки «Пансіон для шляхетних учителів» («Пансион для благородных учителей») опубліковано в губернській «Робітничо-селянській газеті» у м. Вінниці (1923). Від 1924 друкувався в газеті «Червоний кордон».

Найвідоміший твір — трилогія «Стара фортеця» («Старая крепость») складається з трьох повістей — «Стара фортеця» (1937), «Будинок з привидами» («Дом с привидениями»; 1946) та «Місто біля моря» («Город у моря»; 1950). Завершує трилогію епілог «Через двадцять років» («Через двадцать лет»; 1967). Первісно трилогія мала називатися «Подоляни». У книзі зображено життя українського прикордонного міста (назву міста у творі не згадано, але за описом фортеці упізнаваний м. Кам'янець-Подільський) під час воєнних дій 1918–1920, діяльність перших комсомольців. Трилогію перекладено багатьма мовами, зокрема українською книгу переклали Д. Бобир (1907, тепер Росія — 1980, тепер Україна), І. Сенченко та А. Головко.

Автор пропагандистських памфлетів «Під чужими прапорами» (м. Київ, 1958, співавтор — М. Рудницький), «Луна Чорного лісу» (м. Київ, 1965, співавтор — І. Подолянин), «Нічні птахи» («Ночные птицы», м. Москва, 1965), «Формула отрути» (м. Львів, 1971) та документальних повістей «Хто тебе зрадив?» («Кто тебя предал?», м. Москва, 1972), «Я звинувачую» («Я обвиняю», м. Москва, 1978); збірок оповідань і нарисів «Українські ночі» («Украинские ночи»; м. Ленінград, [тепер Санкт-Петербург, Росія], 1939; м. Львів, 1958), «Кордон у вогні» («Граница в огне»; м. Київ, 1948; 1950; український переклад — м. Львів, 1948); біографічних повістей «Ярослав Галан» (серія «Життя визначних людей», м. Москва, 1971, співавтор — А. Йолкін) і «Вишневі алеї» («Вишневые аллеи», м. Москва, 1981).

Кінодраматургія

Автор кіносценаріїв «Голос Тараса» (1941; опубліковано — м. Львів, 1950), «Іванна» (1959, Київська кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка), «До останньої хвилини» («До последней минуты», м. Москва, 1974, Одеська кіностудія).

Трилогія «Стара фортеця» тричі екранізована (1938, 1955, 1974). За цим твором зняті фільми «Тривожна молодість» (1954) режисерів О. Алова й В. Наумова, 7-серійний телефільм «Стара фортеця» (1973-1976) режисерів М. Бєлікова та О. Муратова (нар. 1935, Україна).

Нагороди та визнання

Член Спілки письменників СРСР із 1938. Відзначений Державною (Сталінською) премією в галузі мистецтва та літератури за трилогію «Стара фортеця» (1952), Державною премією Української РСР імені Тараса Григоровича Шевченка за сценарій художнього фільму «До останньої хвилини» («До последней минуты»; м. Москва, 1974, Одеська кіностудія).

Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступ. (1985), орденом Трудового Червоного Прапора (1960), двома орденами «Знак Пошани», орденом «Відродження Польщі» V ступеня (1967), медалями «За оборону Радянського Заполяр’я», «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945». Почесний громадянин м. Кам’янця-Подільського (з 1967).

Додатково

На початку 1920-х зазначив інший рік народження, щоб потрапити у військові частини особливого призначення.

По материнській лінії перебував у родинних зв'язках із російським письменником В. Вересаєвим (1867–1945, тепер Росія).

Вітчим Ю. Бєляєв (1887–1937, тепер Росія) був репресований 1937, реабілітований 1957.

Твори

Собрание сочинений : в 3 т. Москва : Советская Россия, 1988–1989.
У к р. п е р е к л. — На берегах Дністра. Львів : Вільна Україна, 1948. 271 с.
Хто тебе зрадив? Львів : Каменяр, 1967. 232 с.
Останнє сальто Сірого. Київ : Дніпро, 1981. 350 с.
Стара фортеця: Трилогія. Київ : Молодь, 1985. 746 с.

Література

Разумневич В. Л. Владимир Беляев. Москва : Детская литература, 1983. 126 с.
Прудников В. В. Писатель В. П. Беляев // Беляев В. П., Прудников В. В. На транспортах свободы. Донецк : Лебедь, 2001. С. 7–67.
Завальнюк О. М, Комарніцький О. Б. Володимир Павлович Бєляєв // Минуле і сучасне Кам’янця-Подільського : в 2 вип. Кам’янець-Подільський : Громадська організація «Партія відродження Кам'янця-Подільського», 2003. Вип. 1. С. 169–173.
Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: Хмельницька область: до 50-річчя з часу заснування премії / Уклад. О. М. Шеін. Хмельницький : Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Миколи Островського, 2010. С. 12–14.

Автор ВУЕ

Будзей О. В.

Покликання на цю статтю: Будзей О. В. Бєляєв, Володимир Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бєляєв, Володимир Павлович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2024