Буржуа, Леон Віктор Огюст

Bourgeoi.jpg
Bourgeois-vue-fb.png

Буржуа́, Лео́н Вікто́р Огю́ст (фр. Bourgeois, Léon Victor Auguste; 29.05.1851, м. Париж, Франція — 29.09.1925, замок Оже, побл. м. Еперней, тепер регіон Гранд Ест, Франція) — правознавець, державний і політичний діяч, член Академії моральних і політичних наук (з 1919), Нобелівська премія миру (1920).

Буржуа, Леон Віктор Огюст

(Bourgeois, Léon Victor Auguste)

Народження 29.05.1851
Місце народження Париж
Смерть 29.09.1925
Місце смерті Оже

Життєпис і діяльність

Народився у сім’ї годинникаря. Закінчив 1872 Паризький університет, де 1875 отримав ступінь доктора права. З 1872 працював адвокатом Апеляційного суду м. Парижа. Згодом займав різні державні посади: заступник начальника департаменту позовів у міністерстві громадських робіт (з 1876), заступник префекта м. Реймса (з 1880), префект м. Тарна (від 1882), генеральний секретар префектури департаменту Сена (від 1883), префект департаменту Верхня Гаронна (з 1885), керівник управління міністерства внутрішніх справ (від 1886), префект паризької поліції (з 1887), заступник державного секретаря міністерства внутрішніх справ (1888–1889), міністр внутрішніх справ (1890), міністр народної освіти (1890–1892), міністр юстиції (1892–1893).

Був прем’єр-міністром Франції (вересень 1895 — квітень 1896). Сформував уряд, що цілком складався з представників лівого крила Палати депутатів Парламенту (сам Буржуа очолював радикально-соціалістичну партію). Уряд Буржуа здійснював радикальні соціальні та економічні реформи, серед яких — запровадження прогресивного прибуткового податку і податку на спадщину, пенсійного забезпечення робітників, обов’язкового страхування, гарантій соціальних.

Як міністр народної освіти (вдруге — з 1898) Буржуа сприяв розбудові університетів, організації сучасної середньої освіти, завершенню реформ початкової освіти. Займав також посади міністра закордонних справ (з 1906 і з 1914), міністра праці (з 1912 і з 1917), державного міністра без портфеля (під час Першої світової війни). Обирався депутатом (з 1888), а згодом — сенатором від департаменту Марна (1905–1925). Був головою Палати депутатів (1902–1904), головою Сенату Франції (1920–1923).

Міжнародна діяльність Буржуа почалася з його призначення главою французької делегації на Гаазькій мирній конференції 1899. За його ініціативи 1899 було утворено Постійний арбітражний суд. 1903 Буржуа увійшов до його складу.

На 2-й Гаазькій мирній конференції 1907 Буржуа був головою комісії, що розробляла документи, пов’язані з мирним вирішенням міжнародних конфліктів; 1917 очолював французьку комісію з вивчення питань утворення Ліги Націй. 1919 на Паризькій мирній конференції висунув ідею утворення міжнародних збройних сил для підтримання миру. З початком діяльності Ліги Націй 1920 Буржуа став першим головою її Ради.

Наукові праці

Написав серію статей (1896 видані книгою під назвою «Солідарність»), де обстоював положення, що держава має гарантувати громадянам права на працю, необхідний життєвий рівень, вільний доступ до освіти, соціальний захист у випадку безробіття чи хвороби, пенсійне забезпечення.

Відомий як провідний теоретик соціальної теорії, яку він назвав солідаризмом (праці «Есе філософії солідарності», «Ідея солідарності та її соціальні наслідки», обидві — 1902; «Політика соціального страхування», т. 1–2, 1916–1919 та ін.). Автор низки праць про перші роки діяльності Ліги Націй.

Нагороди та визнання

Лауреат Нобелівської премії миру (1920) — за зусилля у встановленні миру засобами арбітражу. Офіцер ордена Почесного легіону (1887), нагороджений іншими орденами.

Додатково

Захоплювався скульптурою. Автор кількох творів, що експонуються у французьких музеях. Був почесним членом Національного товариства красних мистецтв (з 1913).

Праці

  1. Solidarité. Paris : A. Colin, 1896. 157 p.
  2. Pour la Société des nations. Paris : E. Fasquelle, 1909. 467 p.
  3. Р о с. п е р е к л. — Воспитание французской демократии. 1890–1896 гг. Москва : А. А. Никитин, 1900. 210 с.

Література

  1. Инсаров Х. Г. Леон Буржуа // Русская мисль. 1903. № 2–3.
  2. Буржуа Леон // Лауреаты Нобелевской премии : в 2 кн. / Пер. с англ. Москва : Прогресс, 1992. Кн. 1. C. 206–209.
  3. Demko D. Léon Bourgeois. Philosophe de la solidarité. Paris : Edimaf, 2001. 159 p.
  4. Sorlot M. Léon Bourgeois: un moraliste en politique. Paris : Bruno Leprince, 2005. 358 р.
  5. Malthet B. Léon Bourgeois, apôtre & prix Nobel de la paix: chronique de La Haye à Genève. Châlons-en-Champagne : Petit Catalaunien illustré, 2020. 342 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Буржуа, Леон Віктор Огюст // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буржуа, Леон Віктор Огюст (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
25.05.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ