Буре

Буре́ (франц. bourrée, від bourrer — набивати, вдаряти) — стародавній народний французький танець, джерелами якого були подвійні хороводні танці з гострим ритмом.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Бурре в Україні
4 Література
5 Автор ВУЕ

Історична довідка

За однією з версій, буре сформувалось у гористій місцевості провінції Овернь (тепер регіон Овернь — Рона — Альпи) на зламі 15–16 ст. як танець дроворубів із підкреслено важкими підскоками. Мало зображувати у жартівливій формі, як уминають в’язанку дров чи хворосту. За іншими версіями, коріння буре слід шукати у хороводних танцях раннього середньовіччя, коли у різних провінціях Франції побутували схожі на нього танці 2-дольного чи 3-дольного розміру (найчастіше 3/8), інколи із синкопами. Наприкінці 16 ст. буре почали танцювати на святах у м. Парижі. У 17 ст. буре стало придворним танцем, формувалися класичні правила виконання. Його вивчали у всіх танцювальних школах Західної Європи.

Характеристика

Для придворного буре характерний парний розмір, швидкий темп, чіткий ритм. Майже завжди танець починається із затакту. Форма 2-частинна або 3-частинна, яка спирається на 8-тактові періоди. Між частинами витримується ладовий контраст.

Головне па танцю — перехресне переступання з ноги на ногу, пересуваючись убік, уперед або назад. Перші два кроки в такті виконуються навшпиньки, а на третю долю ноги опускаються на п’ятку із легким постукуванням. Важливо протягом всього танцю зберігати безперервний і рівномірний рух переступань. До цих основних рухів додаються легкі махи ногами, руками, повороти тіла, раптова зміна мізансцен тощо.

У професійну оперну та балетну музику Франції буре ввів Ж. Б. Люллі (балет «Переодягнені кохання», 1664; опера «Фаетон», 1683; дивертисменти до спектаклів Ж.-Б. Мольєра тощо). Використовували його у своїх операх Ж.-Ф. Рамо, А. Детуш (1672–1749; Франція), А. Кампра (1660–1744; Франція) та ін. Невдовзі цей танець стає одним з основних в інструментальній сюїті французьких клавесиністів (див. Клавесин) та англійських вірджиналістів (див. Віргінал), у німецькій музиці, насамперед у Г. Ф. Генделя, Г. Ф. Телеманна та Й. С. Баха. Писали буре як самостійні п’єси Й. Г. Л. Моцарт і В. А. Моцарт, Г. Муффат (1653, тепер Франція — 1704; Німеччина), Й. Кригер (1652–1735; Німеччина), К. Граупнер (1683–1760; Німеччина), М. Клементі та ін.

Після Французької революції 1789–1799 буре втратило популярність і лише наприкінці 19 ст. знову відродилося у творах К. Сен-Санса («Овернська рапсодія для фортепіано з оркестром», 1884), А. Е. Шабріє («Фантастичне бурре», 1891), К. Дебюссі («Бергамаська сюїта», 1888).

Бурре в Україні

В Україні автори музичних творів доволі часто використовують буре у сюїтних композиціях, наприклад, М. Скорик у «Сюїті для струнного оркестру» (1961), А. Рудницький у «Балетній сюїті» (1932), О. Яковчук (нар. 1952; Україна) у «12 фортепіанних прелюдіях та фугах» (1983), В. Косенко в «11 етюдах у формі старовинних танців» (1928–1930), де етюд № 6 має назву «Буре». Ритміку та інші засоби виразності танцю використовували у своїх п’єсах Н. Нижанківський, В. Барвінський та ін.

Сучасна хореографія не забула цей танець. Його елементи використовуються насамперед у клубах історичного танцю, які набули популярності по всій Європі, зокрема в Україні.

Література

Клин В. Українська радянська фортепіанна музика (1917–1977). Київ : Наукова думка, 1980. 316 с.
Bernard D. Bourrées et danses en Berry — Histoire et ethnologie. Saint-Cyr-sur-Loire : Nouvelles Editions Sutton, 2011. 192 p.
Pittman A., Waller M., Dark C. Dance a While: A Handbook for Folk, Square, Contra, and Social Dance. 10th ed. Long Grove : Waveland Press, 2015. 580 p.
Zbikowski L. M. Foundations of Musical Grammar. Oxford : Oxford University Press, 2017. 255 p.