Буеро-Вальєхо, Антоніо

Буе́ро Вальє́хо, Анто́ніо (ісп. Valliejo, Antonio ; 29.09.1916, м. Гваделахара, Іспанія — 29.04.2000, м. Мадрид, Іспанія) — драматург, член іспанської Королівської академії (з 1971). Писав іспанською мовою.

Буеро-Вальєхо, Антоніо (Valliejo, Antonio)
Народження	29.09.1916
Місце народження	Гваделахара
Смерть	29.04.2000
Місце смерті	Мадрид
Місце поховання	Мадрид
Напрями діяльності	драматургія

Відзнаки
Премії	Мігеля де Сервантеса (1986); Національна премія з іспанської літератури (1996); Національна театральна премія (1956, 1957, 1980, 1985)
Почесні звання	член іспанської Королівської академії (з 1971)

Життєпис

Народився у сім’ї військового. Вивчав живопис і мистецтво у Школі мистецтв Сан-Фернандо (тепер Королівська академія красних мистецтв Сан-Фернандо) у м. Мадриді (1934–1936), хотів стати художником. Під час громадянської війни в Іспанії воював у лавах республіканської армії, за що провів 6 років у в’язниці за часів франкізму (див. Франко, Франсіско). Після звільнення присвятив себе театру. Публікував малюнки в журналах.

Творчість

Буеро Вальєхо вважають лідером «генарації реалістів» — покоління драматургів, що працювали після громадянської війни. Критики поділяють його творчість на символістський театр, театр соціальної критики та історичні драми.

Перша п’єса Буеро Вальєхо «Історія сходів» («Historia de una escalera»; 1948) отримала премію Лопе де Вега мерії м. Мадрида, друга — «Слова на піску» («Les palabras en la arena»; 1949) — театральну премію Асоціації друзів Кантеро. Автор п’єс: «У палаючій пітьмі» («En la ardiente oscuridad»; 1950), «Ткаля снів» («La tejedora de sueños»; 1952), «Майже чарівна казка» («Casi un cuento de hadas»), «Рано-вранці» («Madrugada»), обидві — 1953, «Кватирка» («El tragaluz»; 1967), «Пришестя богів» («Llegada de los dioses»; 1971) та інших. Театр Буеро Вальєхо зображує трагедію особистості — чутливих людей та ідеалістів, розчавлених несправедливістю й посередністю їхніх сучасників.

Писав також історичні п’єси: «Народові потрібен мрійник» («Un soñador para un pueblo»; 1958) про епоху Карла ІІІ, «Меніни» («Las Meninas»; 1960) — про часи Філіппа IV, «Концерт в Сан Овідіо» («El Concierto de San Ovidio»; 1962) — про період, що передував Великій французькій революції, «Сон розуму» («El Sueño de la razón»; 1970) — про часи Фердінанда VII.

Тиранія, тортури, тероризм, поліцейське насильство стали темами його драм, які змогли побачити світ лише після повернення демократії в Іспанію: «Подвійна історія доктора Вальмі» («La Doble Historia del Doctor Valmy»; 1964; поставлена 1976), «Фонд» («La Fundación»; 1974), «Судді уночі» («Jueces en la noche»; 1979).

Перекладав твори зарубіжних письменників, зокрема п’єсу «Гамлет» В. Шекспіра (1961), писав нариси — «Троє митців перед публікою: Вальє-Інклан, Веласкес, Лорка» («Tres maestros ante el público: Valle-Inclán, Velásquez, Lorca»; 1973) тощо.

П’єси Буеро Вальєхо перекладали іншими мовами, ставили в театрах багатьох країн. Українською мовою окремі твори переклали Л. Олевський, Й. Дінкевич, О. Микитенко, Г. Грабовська. П’єса «У палаючій пітьмі» у перекладі С. Борщевського з 2008 у репертуарі Київського національного молодого театру (режисер С. Мойсеєв).

Нагороди та визнання

Єдиний драматург, удостоєний премії Мігеля де Сервантеса (1986), також єдиний драматург, хто отримав Національну премію з іспанської літератури (1996).

Чотири рази був удостоєний Національної театральної премії (1956, 1957, 1980, 1985). Лауреат премії Лопе де Вега (1949), почесної театральної премії Макса (1999), інших премій.

Нагороджений Золотою медаллю в галузі образотворчого мистецтва (1994).

Цитати

«Гадаю, що в основі всіх моїх драматичних творів лежить любов. Зрозуміло, що там присутні й інші почуття, але передусім — любов. І любов у традиційному розумінні — між чоловіком і жінкою. […]
Невдала чи щаслива любов — це основа з основ людського життя, а отже, і мистецтва. І також, зрозуміло, суспільного життя, життя націй і народів. На жаль, історія та й сучасність свідчать часто про перемогу інших почуттів, протилежних любові, що ведуть до конфліктів, зіткнень, воєн. Можливо, що в інший спосіб історія не розвивалася б. Але, як свідчить історичний досвід, прогресивна історія народів і одного окремого народу стає все менш агресивною, ближчою до солідарності, єдності, що її можна назвати й по-іншому — любов’ю»
Цитата за : Буценко О. В основі всього — любов (Інтерв’ю з Антоніо Буеро Вальєхо) // Всесвіт. 1996. № 4. С. 50.

Твори

Teatro selecto de Antonio Buero Vallejo. Madrid : Escelicer, 1966. 612 р.
Tres maestros ante el público: (Valle-Inclán, Velásquez, Lorca). Madrid : Alianza Editorial, 1973. 171 p.
Р о с. п е р е к л. — Пьесы. Москва : Искусство, 1977. 839 с.
У к p. п е р е к л. — До шостої ранку // Всесвіт. 1966. № 3. С. 118–140.
Сон розуму // Всесвіт. 1996. № 4. С. 3–48.
Судді уночі. Львів : Видавництво А. Антоненко, 2021. 144 с.

Література

Pajón Mecloy E. El teatro de A. Buero Vallejo: marginalidad e infinito. Madrid : Fundamentos, 1991. 127 p.
Willis-Altamirano S. Buero Vallejo’s Theatre, 1949–1977: Coded Resitance and Models of Enlightenment. New York : Peter Lang, 2001. 285 p.
O’Leary C. The Theatre of Antonio Buero Vallejo: Ideology, Politics and Censorship. Woodbridge : Tamesis Books, 2005. 328 p.
Pennington E. W. Approaching the Theater of Antonio Buero Vallejo: Contemporary Literary Analyses from Structuralism to Postmodernism. New York : Peter Lang, 2010. 372 p.
Корзова Л. Ю. Метафоричне зображення франкістського режиму в п’єсі А. Буеро Вальєхо «Сон розуму» // Мова і культура. 2017. Вип. 19. Т. 5. С. 65–71.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Буеро-Вальєхо, Антоніо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буеро-Вальєхо, Антоніо (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.05.2022