Борисюк, Михайло Дем'янович

Борисю́к, Миха́йло Дем’я́нович (21.11.1934, с. Харліївка, Корсаківського району, Орловської області, тепер Росія — 30.12.2024, м. Харків, Україна) — військовий інженер-електромеханік, конструктор бронетанкової техніки й артилерійського озброєння, генерал-лейтенант (1997), Герой України (2000), член-кореспондент НАН України (з 2009).

Борисюк, Михайло Дем'янович
Народження	21.11.1934
Місце народження	Харліївка, Орловська область, РФ
Смерть	30.12.2024
Місце смерті	Харків
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	Військова справа, Технічні науки

Відзнаки
Ордени	«За бойові заслуги» (1971), орден Трудового Червоного Прапора (1976); орден Жовтневої Революції (1986), лауреат Ленінської премії (1990); України — орден «За заслуги» 3-го ступеня (1997);
Медалі	Герой України зі врученням ордена Держави (2000).
Премії	Державна премія України в галузі науки і техніки (1995, 2004);
Почесні звання	Заслужений машинобудівник України (1994); Почесний доктор НТУ «ХПІ» (з 2000); Почесний громадянин Харкова (з 2007).

Життєпис

Народився у сім’ї селян-переселенців з України. Із 1949 навчався у Задонському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства (тепер Задонський політехнічний технікум ім. М. Т. Степанищева; м. Задонськ, Липецька область, РФ). 1956 з відзнакою закінчив 2-ге Саратовське танко-технічне училище (тепер не існує). Розпочав військову службу на посаді начальника контрольно-технічного пункту. Заступник командира роти учбово-бойових танків в Орловському бронетанковому училищі імені М. В. Фрунзе (тепер не існує). Від листопада 1957 — заступник командира танкової роти з технічної частини 95-го танкового полку Збройних сил СРСР. 1959–1964 навчався у Військовій ордена Леніна академії бронетанкових військ (тепер не існує, м. Москва) за спеціальністю «Електроніка і автоматика танків». Після її закінчення працював у воєнному представництві Челябінського заводу «Електромашина» (тепер РФ). 1974–1990 — начальник і головний конструктор Челябінського спеціального конструкторського бюро «Ротор».

1990 став генеральним конструктором Харківського заводу транспортного машинобудування імені В. О. Малишева (тепер Завод інноваційного машинобудування, м. Харків) і начальником Харківського конструкторського бюро з машинобудування імені О. О. Морозова (ХКБМ ім. О. Морозова). Залишаючись начальником ХКБМ ім. О. Морозова, 1992 був призначений генеральним конструктором з бронетанкобудування України. За декілька років йому вдалося створити державну галузь танкобудування із замкнутим циклом виробництва бронетанкових комплектуючих систем та вузлів. Насамперед це стосувалось замкнутого циклу виробництва танка Т-80УД («Об’єкт 478Б»), модернізація якого сприяла укладанню контракту на постачання 320 таких машин до Пакистану.

Генеральний конструктор здійснював керівництво процесом створення сучасного українського танка Т-84 («Об’єкт 478ДУ9»), найвідомішою модифікацією якого став БМ «Оплот». Характеристика цього танка відповідала найкращим зарубіжним аналогам. Після успішного проходження державних випробувань танк у 2000 прийнято на озброєння Збройних Сил України (ЗСУ). На початку 2000-их в українське військо почали поступати танки Т-64БМ «Булат».

У 2001 Борисюка обрано головою Концерну «Бронетехніка України» (більше 50 підприємств). Від 2002 — Генеральний конструктор зі створення бронетанкової техніки і артилерійських систем України, начальник казенного підприємства «ХКБМ». Завдяки танку «Оплот» і бронетранспортеру БТР-4, розробленим під керівництвом вченого, Україна стала одним із визнаних лідерів танкобудування у світі (див. Танкобудування в Україні).

Сприяв розвиткові наукових досліджень зі створення бронетанкових і артилерійських озброєнь, спеціальної техніки військового призначення. Під керівництвом Борисюка розроблено системи наведення та керування вогнем танка; конструкцію зварнокатаної багатошарової башти з поліпшеними технічними характеристиками; силові пристрої, що забезпечують рух танків у пустелі за високого вмісту пилу в повітрі; комплексні компʼютерні тренажери, які дозволяють без затрат паливно-мастильних матеріалів і боєприпасів підтримувати боєздатність членів екіпажів бронетанкової техніки. Був одним із авторів Програми оптимізації кількості та перспектив розвитку танкового парку ЗСУ до 2005. Одним із перших в Україні відстоював розробку зразків бронетехніки за стандартами НАТО, зокрема активно сприяв створенню та просуванню українського танка Т-84-120 «Ятаган» для масштабного тендеру збройних сил Туреччини.

Наукова діяльність

Засновник наукової школи зі створення сучасного бронетанкового й артилерійського озброєння та конструкторської школи з розроблення легких броньованих колісних машин.

Був членом спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (НТУ «ХПІ»), членом Ради експортерів при Кабінеті Міністрів України.

Доктор технічних наук (з 1993), професор (з 1997), член-кореспондент НАН України (з 2009). Підготував трьох докторів і 16 кандидатів наук, автор / співавтор понад 200 наукових праць, п’яти монографій та численних патентів України.

Нагороди та визнання

За «визначні трудові досягнення, заслуги перед Українською державою у зміцненні її обороноздатності» удостоєний звання Герой України із врученням ордена Держави.

Нагороджений відзнаками СРСР: орденами Трудового Червоного Прапора (1976), Жовтневої Революції (1986); медаллю «За бойові заслуги». (1971). Лауреат Ленінської премії (1990).

Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеня (1997); Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2009). Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1995, 2004). Заслужений машинобудівник України (1994). Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004).

Почесний доктор НТУ «ХПІ» (з 2000). Почесний громадянин м. Харкова (з 2007).

Праці

Развитие электрооборудования и систем электроавтоматики // Вестник бронетанковой техники. 1989. № 8.
Автоматизоване керування гідрооб’ємними трансмісіями і механізмами повороту гусеничних машин. Харків, 1995 (співавтор).
Параметрическая оптимизация многоканальных систем автоматического управления (учебн. пособие). Харьков : Основа, 1995 (у співавт.).
Розробка і впровадження тренажерних комплексів для навчання екіпажів броньованих об’єктів Сухопутних військ Збройних Сил України. Харків, 2003 (у співавтор.).

Джерела

Про присвоєння почесного звання "Заслужений машинобудівник України": Указ Президента України від 21 вересня 1994 року № 549/94. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/549/94#Text
Про присвоєння звання Герой України: Указ Президента України № 999/2000 від 21 серпня 2000 року // Верховна Рада України. 2000. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/999/2000#Text
Про нагородження Борисюка М. Д. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2004 року № 1656 // URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1656-2004-%D0%BF#Text

Література

Борисюк Михайло Дем’янович. Почесні імена українців – еліта держави. ІІІ. Видавництво Логос Україна. URL: http://logos-ukraine.com.ua/articles/borysiuk-mykhailo-demianovych
Некролог. Національна академія наук України. 31 грудня 2024 р. // URL: https://www.nas.gov.ua/news/z-glibokim-sumom-povidomlyayemo-shcho-30-grudnya-cr-na-91-mu-roci-pishov-iz-zhittya-vidomiy-ucheniy-mehanik-vidatniy-konstruktor-bronetankovo-tehniki-geroy-ukrani-chlen-korespondent-nan-ukrani-mihaylo-demyanovich-borisyuk

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Борисюк, Михайло Дем'янович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борисюк, Михайло Дем'янович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.08.2026