Бойченко, Семен Петрович

Бо́йченко, Семе́н Петро́вич (27.04.1912, с. Михайлівка, тепер с. Мар’ївка Баштанського району Миколаївської області, Україна — 23.01.1987, м. Москва, тепер РФ) — спортсмен, плавець (брас, батерфляй), тренер, заслужений майстер спорту СРСР (з 1939), багаторазовий чемпіон СРСР, перший радянський рекордсмен світу з плавання.

Бойченко, Семен Петрович
Народження	27.04.1912
Місце народження	Мар’ївка
Смерть	23.01.1987
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Москва
Напрями діяльності	фізичне виховання та спорт

Життєпис і спортивна кар’єра

Народився у селянській сім’ї. Навчався плавати у рідному селі на р. Інгул. Призваний на військову службу (1932), проходив її на Чорноморському флоті. Під час служби оволодів різними способами плавання.

У серпні 1933 переміг у змаганні з плавання брасом на дистанції 300 м серед моряків Чорноморського флоту, у липні 1935 — на 100 м, 200 м на першість Червоної армії. Його результати перевершили рекорди СРСР.

Плавця запросили до м. Москви; у складі збірної команди СРСР захищав спортивну честь країни. Виступав за клуб СКА ВМФ, Центральний інститут фізичної культури (1932–1936), клуби ЦДКА (Москва; 1937–1940), «Спартак» (Москва; з 1941). Тренер — А. Ваньков (1907–1986; тепер РФ).

На міжнародних змаганнях у м. Празі 08.11.1935 проплив 100 м брасом за 1:12,2, перевищивши досягнення провідних спортсменів Європи [зокрема, офіційний рекорд Е. Зітаса (1910–1989; Німеччина) від 17.03.1935 становив 1:13,08; рекорд Ж. Картонне (1911; Франція — 1967; Італія), встановлений 26.04.1935, — 1:11,0]. На першості м. Москви 05.12.1935 Бойченко показав результат 1:09,8 і перевершив світовий рекорд, встановлений 22.02.1935 Дж. Гіггінсом (1916–2004; США), який становив 1:10,8.

На ІІІ Всесвітній Літній робітничій олімпіаді 25.07–01.08.1937 у м. Антверпені (Бельгія) у запливі на 100 м брасом Бойченко випередив найближчого суперника на 28 с. Він показав результат 1:07,9 і побив світовий рекорд, встановлений 03.03.1936 Дж. Гіггінсом (1:10,0). Його виступ оцінили організатори змагань, голова бюро Ж. Нобель назвав Бойченка відкриттям цієї олімпіади. 08.08.1937 у басейні «Турелль» (тепер басейн імені Жоржа Валере) у м. Парижі відбулося свято водних видів спорту за участі спортсменів з Іспанії, Бельгії та Франції, на якому Бойченко знову перевершив світовий рекорд у плаванні на 100 м брасом з результатом 1:08,4 (на той час рекорд був 1:09,8, належав Ж. Картоне і був встановлений 06.08.1937 у м. Тулузі). За виступом Бойченка спостерігали не лише глядачі, а й три офіційні особи, які оцінювали правильність його стилю плавання та підтвердили рекорд. Через кілька хвилин після рекордного запливу він проплив ще 300 м брасом під оплески публіки. Виступи спортсмена, його стиль плавання обговорювалися у французькій пресі. Його визнавали як феноменального плавця найвищого міжнародного класу.

Спортсмена було запрошено на святкування 30-річчя Французької робітничої спортивної федерації разом з чемпіонкою та рекордсменкою К. Альошиною (1912–1993; тепер РФ), де вони брали участь у кількох змаганнях і спортивних заходах. Бойченко змагався 25.06.1938 у м. Парижі у басейні «Турелль», переміг у запливі на 200 м брасом (2:46,0) та 50 м (34,1). У басейні «Нептун» 27.06.1938 прийшов першим на дистанції 100 м з результатом 1:09,4, потім під оплески публіки проплив 250 м для демонстрації свого стилю плавання. 01.07.1938 у м. Гаврі показав результат 2:39,1 на дистанції 200 м. У басейні «Турелль» 09.07.1938 проплив 100 м брасом з результатом 1:08,3, згодом проплив ще 400 м, йому аплодували 4 тис. глядачів. 10.07.1938 брав участь у Великому святі на воді, організованому газетою «Юманіте» («L’Humanité»; «Людство») на р. Марні у м. Мезон-Альфор (тепер регіон Іль-де-Франс), де за його запливом спостерігали понад 10 тис. глядачів.

Покращив свої досягнення, встановив нові рекорди у травні 1941. Час Бойченка у плаванні брасом на дистанції 100 м —1:05,4 — був майже на 2 с швидшим за світовий рекорд — 1:07,3, встановлений Р. Р. Хафом (1917–1992; США). На дистанції 200 м його час 2:29,8 був на понад 7 с швидшим за світовий рекорд Дж. Г. Каслі (1916–1989; США) — 2:37,2.

Бойченко одним із перших використовував техніку плавання брасом із виконанням підготовчого руху над водою (тоді правилами змагань спортивних це не було заборонено) і вдосконалював її. Згодом цей новий стиль плавання брасом під назвою батерфляй виокремили у самостійний спосіб плавання. Рекорди Бойченка перевершували світові досягнення, але не могли бути визнані офіційними на міжнародному рівні, оскільки на той час СРСР не входив до Міжнародного олімпійського комітету та Міжнародної федерації плавання.

Бойченко закінчив Вищу школу тренерів при Державному центральному інституті фізичної культури (1937). Під час Другої світової війни не був мобілізований, отримав доручення готувати для фронту плавців. Працював тренером з плавання, від 1941— у Московській міській раді спортивного обʼєднання товариства «Спартак». У роки війни неодноразово брав участь у чемпіонатах м. Москви з плавання, де виборював перші місця. Був багаторазовим чемпіоном СРСР з плавання брасом на дистанції 100 м, а також у комбінованій естафеті 3х100 (1946, 1947).

У листопаді 1948 заарештований, засуджений на 10 років виправно-трудових таборів по ст. 58-10 — «пропаганда або агітація, що містять заклик до повалення, підриву або ослаблення Радянської влади або до скоєння окремих контрреволюційних злочинів». Покарання відбував у м. Солікамську (тепер Пермський край, РФ), працював на деревообробному комбінаті. Писав листи Й. Сталіну та у Верховний суд з проханням переглянути його справу. Після смерті Й. Сталіна був достроково звільнений навесні 1954, повернувся до м. Москви. Реабілітований 1956 за відсутності складу злочину. Повернувся у товариство «Спартак» на посаду тренера.

На Літніх Олімпійських іграх 1960 у м. Римі був тренером збірної СРСР з плавання. Почесний президент Федерації плавання м. Москви. Член президії Федерації плавання СРСР. Суддя всесоюзної та міжнародної категорії з плавання. Член конгресу Міжнародної федерації плавання (з 1980).

Помер після інфаркту. Похований на Преображенському кладовищі м. Москви.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1937), Трудового Червоного Прапору (1985).

Уведений до Міжнародної зали слави плавання (2016).

У м. Баштанка Миколаївської області Бойченку відкрито пам’ятник (2009). На березі р. Інгул споруджено пам’ятний знак (29.07.2012). У с. Мар’ївці зберігся дім, в якому він народився, на будинку встановлено пам’ятну дошку. Мар’ївська школа та одна з вулиць села носить ім’я Бойченка. 30.04.2009 у Мар’ївській школі відбулось урочисте відкриття музею, створеного на честь Бойченка. До 100-річчя від дня народження плавця (2012) в с. Чорноморка Очаківського району Миколаївської області ім’я спортсмена було присвоєно плавальному басейну.

Щорічно в останню неділю липня на р. Інгул у Баштанському районі Миколаївської області відбуваються змагання на честь Бойченка. У червні 2010 у передмісті м. Миколаєва пройшли змагання на відкритій воді. У квітні 2011 у м. Миколаєві плавці змагалися під дахом спорткомплексу «Водолій». У травні 2012 у м. Очакові відбувся Відкритий турнір з плавання у категорії «мастерс», присвячений 100-річчю від дня народження Бойченка.

Цитата

«Як би там не було, Бойченко справив найбільше враження на тих, хто бачив, як він плаває. Наділений надзвичайними фізичними здібностями, російський брасист завдяки дуже просунутій підготовці здобув дихання, що не слабшає. Схоже, що він може продовжити практику виснажливого плавання брасом батерфляєм протягом 2 кілометрів, тоді як 200 метрів здавалися на сьогодні крайньою межею людського прогресу» «Quoi qu’il en soit, Boitsanko a produit auprès de ceux qui l’ont vu nager, la plus grande impression. Doté de moyens physiques extraordinaires, le brasseur russe a acquis, grâce à un entrainement très poussé, un souffle inépuisable. Il maintient, parait-il, la pratique de l’exténuante brasse papillon pendant 2 kilomètres, alors que 200 mètres semblaient constituer l’extrême limite des progrès humains du moment»
Цитата за: E.-G. D. Un nouveau champion au firmament du sport nautique: Boitsanko // Le Miroir de sports. 1937. 3 Août.

Література

Шитюк М. М. Горбуров Є. Г., Горбуров К. Є. Бойченко Семен Петрович // Слава і гордість Миколаївщини. Миколаїв : Видавець Шамрай П. М., 2012. С. 54–56.
Білик Б. І., Гриненко Т. В. Плавець XX століття // Баштанському роду нема переводу. Кн. 1. Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. С. 14–35.
Легенди українського спорту : у 2 кн. / Уклад. : С. А. Карасєвич, М. П. Карасєвич. Умань : Візаві, 2017. Кн. 1. 448 с.
Семен Петрович Бойченко // Баштанська публічна бібліотека. 2019. URL : https://basht-cbs.mk.ua/kraieznavstvo/vydatni-liudy-bashtanshchyny/30-semen-petrovich-bojchenko

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бойченко, Семен Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бойченко, Семен Петрович (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 07.04.2026