Богуславський, Микола Олексійович

М. Богуславський (у центрі) і козаки-бандурники, м. Катеринодар, 1916. 3 фондів ДНІМ ім. Д. Яворницького

Богусла́вський, Мико́ла Олексі́йович (1855, м. Катеринослав, тепер м. Дніпро, Україна — 11.04.1936, м. Катеринослав, тепер м. Дніпро, Україна) — організатор і натхненник кобзарського відродження на Кубані, громадський діяч, видавець, меценат.

Богуславський, Микола Олексійович
Народження	1855
Місце народження	Дніпро
Смерть	11.04.1936
Місце смерті	Дніпро
Напрями діяльності	громадський діяч, видавець, меценат

Життєпис

Від 1890 жив у м. Катеринославі, працював в Управлінні канцелярії начальника Катеринославської залізниці. Член ради катеринославської «Просвіти» (1906). Займався поширенням українських науково-популярних книг та газети «Рада», ініціатор видання українського ілюстрованого тижневика «Дніпрові хвилі».

1912 переїхав на Кубань у м. Катеринодар (тепер м. Краснодар, Росія). Працював службовцем управи Кубансько-Чорноморської залізниці.

Заснував при місцевій «Просвіті» першу (1913) та другу (1916) кобзарські школи. Серед майже 40 вихованців шкіл: М. Теліга (1900; тепер Росія — 1942; тепер Україна), А. Чорний (1891; тепер Росія — 1973; Аргентина) та ін.

1917 повернувся до м. Катеринослава. На певний час виїздив до Кубані.

Репресований (див. Репресії). 1930–1933 відбував покарання у в’язниці.

Діяльність

Здійснював науково-просвітницьку діяльність серед молоді, популяризував українську історію, україномовні видання, історичні пісні тощо.

Розробив навчальну програму для кобзарських шкіл. Власним коштом купував музичні інструменти, запрошував викладачів, серед них В. Ємець (очолював першу школу) та О. Обабко (1882–1971; тепер Росія; очільник другої школи). Підтримував кобзарів у в’язницях.

Отримав прізвисько від сучасників — «бандурний батько».

Визнання

Я. Жарко присвятив Богуславському вірш, надрукований на шпальтах «Дніпрових хвиль» (1912).

Образ Богуславського (дід Богуш) описаний у повісті «Напровесні» (1912) Т. Митруса (1889–1975; тепер Україна).

На честь Богуславського перейменовано вулиці у м. Києві та м. Дніпрі.

Додатково

Упродовж тривалого часу вважали, що Богуславський загинув у в’язниці. Однак краєзнавець М. Чабан (нар. 1958; тепер Україна) встановив, що він помер від запалення легень. Запис акту про смерть зберігається у Державному архіві Дніпропетровської області. Станом на 2025 цвинтар, на якому поховано Богуславського, не існує.

Література

Нирко О. Ялтинський музей кобзарства Криму та Кубані. Кочерга С. Олексій Нирко — організатор Ялтинського музею кобзарства // Етнічна історія народів Європи. 2002. Вип. 13. С. 102–105.
Польовий Р.П. Кубанська Україна. Київ : Діокор, 2002. 304 c.
Богуславський, Микола Олексійович // Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. С. 23.
Нирко О. Кобзарство Криму та Кубані. Львів : Львівський Ставропігіон, 2015. 168 c.
Чернета Т. О. Бандурне мистецтво Дніпропетровщини: від аматорства до академізму. Київ : Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2017. 256 с.
Чабан М. Бандурний батько Микола Богуславський. Дніпро : Ліра, 2024. 208 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Богуславський, Микола Олексійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богуславський, Микола Олексійович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.06.2025