Богард, Дірк

Бо́гард, Ді́рк [ англ. Bogarde, Dirk, імʼя при народженні — Богарде, Дерек Жюль Гаспар Ульрік Нівен ван ден (нідерланд. Bogaerde, Derek Jules Gaspard Ulric Niven van den); 28.03.1921 (за ін. даними — 1920), м. Лондон, Велика Британія — 08.05.1999, там само] — актор, письменник, сценарист, лицар-бакалавр (з 1992), почесний доктор літератури Сент-Ендрюського університету (з 1985) та Університету Сассексу (з 1993).

Богард, Дірк (Bogarde, Dirk)
Народження	28.03.1921
Місце народження	Лондон
Смерть	08.05.1999
Місце смерті	Лондон
Місце діяльності	Велика Британія
Напрями діяльності	кіномистецтво

Відзнаки
Ордени	Мистецтв та літератури (командор)
Премії	Британської кіноакадемії

Життєпис

Народився у сім’ї художника та актриси. Батько був бельгійського (фламандського), мати — шотландського походження. У дитинстві багато часу проводив у родичів матері в м. Глазго. Навчався у школі А. Глена у м. Глазго, згодом у школі при Лондонському університетському коледжі в районі Гампстед. Завершив дворічний курс навчання в Коледжі мистецтв Челсі (м. Лондон). Працював декоратором, робітником сцени.

Акторський дебют відбувся 1939 в театрі Вест-Енд у м. Лондоні під сценічним псевдонімом Дерек Богард у пʼєсі Дж. Б. Прістлі «Корнеліус». Уперше зʼявився на екрані як статист (у титрах не вказаний) у комедії «Давай, Джордже!» (1939, режисер Дж. Формбі).

Друга світова війна перервала акторську кар’єру. Упродовж 5 років Богард служив у британській армії, спочатку як зв’язківець, потім як офіцер повітряної фотографічної розвідки. Досяг звання майора, нагороджений сімома медалями. Після демобілізації повернувся до акторської професії. У кіно грав під псевдонімом Дірк Богард.

Перший британець, який очолював журі Каннського кінофестивалю (1984).

Помер від серцевого нападу. Прах митця розвіяно в колишньому маєтку Богарда в м. Грассі (тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція).

Творчість

Зіграв у понад 60 кінокартинах. На початку акторської кар’єри мав славу кумира денних сеансів, улюбленця жіночої аудиторії (англ. matinée idol, букв. — ранковий ідол). Привернув до себе увагу роллю доктора Саймана Сперроу в популярній касовій комедії «Лікар у будинку» (1954, режисер Р. Томас) та її продовженнях «Лікар на морі» (1956), «Лікар на волі» (1957), «Лікар у біді» (1963). Серед ранніх ролей актора у британських фільмах: Джордж Бленд у фільмі-антології «Квартет» за оповіданнями В. С. Моема. (1948, режисер Г. Френч); злочинець Том Райлі у поліцейському трилері «Блакитна лампа» (1950, режисер Б. Дірден); Боб Бейкер у детективі «Жінка, про яку мовиться» (1950, режисер Е. Асквіт); художник-дезертир Стівен Манді у фільмі-нуар «Жертва шантажу» (1951, режисер М. Аллегре); командир ескадрільї Тім Мейсон у воєнному фільмі «Зустріч у Лондоні» (1953, режисер Ф. Лікок); колишній учасник Руху опору Саймон Ван Гальдер у трилері «Момент відчаю» (1953, режисер Г. В. Комптон Беннетт); злочинець Френк Клеммонс у фільмі-нуар «Сплячий тигр» (1954, режисер Дж. Лоузі); землевласник Брюс Кемпбелл у пригодницькій стрічці «Королівство Кемпбелла» (1957, режисер Р. Томас); майор Патрік Лі Фермор у пригодницькому бойовику «Нічна засідка» (1957, режисери М. Пауелл, Е. Прессбургер); художник Луї Дюбеда у комедійно-драматичному фільмі «Дилема лікаря» (1958, режисер Е. Асквіт); композитор Ф. Ліст у біографічному фільмі «Нескінченна пісня» (1959, режисери Ч. Відор, Дж. К’юкор); священник Артуро Каррера у воєнній драмі «Ангел у червоному» (1960, режисер Н. Джонсон).

На початку 1960-х поступово перейшов до змістовних психологічних ролей, еволюціонував до створення складних і нерідко провокаційних образів у артгаузному кінематографі (див. Артгауз).

Зіграв головну роль адвоката Мелвілла Фарра у трилері «Жертва» (1961, режисер Б. Дірден). Стрічку вважають першим британським фільмом, у якому зображено дискримінаційне законодавство (див. Дискримінація) щодо представників сексуальних меншини. Цей фільм мав вплив на британський Закон про сексуальні злочини (1967).

Виконав головну роль слуги Г’юго Барретта у драматичному фільмі «Слуга» (1963, режисер Дж. Лоузі). Режисер (за часів маккартизму входив до «чорного списку» Голлівуду та мешкав у Великій Британії) мав проблеми зі здоров’ям, тому Богард узяв участь у режисурі та завершенні фільму. Кінострічка, сценарій якої заснований на однойменній новелі (1948) Р. Моема (1916–1981; Велика Британія), стала жорстоким зображенням англійського класового суспільства. Фільм отримав визнання в європейських кінематографічних колах і розпочав період соціального та психологічного реалізму в британському кіно. За версією Британського інституту кіномистецтва (1999) фільм посів 22-е місце серед найкращих британських фільмів усіх часів.

Співпрацював з режисером Л. Вісконті. Виконав роль керівника сталеливарного завода Фрідріха Брукманна в першому фільмі «Німецької трилогії» — драмі історичній «Загибель богів» (1969). Її вважають першою серед низки артгаузних кінострічок про нацизм та його витоки. Зіграв композитора Густава фон Ашенбаха у другій частині «Німецької трилогії» — драмі «Смерть у Венеції» (1971), знятій за однойменною новелою (1912) Т. Манна.

Виконав роль офіцера СС Максиміліана Тео Альдорфера в еротичній психологічній драмі «Нічний портьє» (1974, режисер Л. Кавані). У фільмі показані садомазохістські стосунки як наслідок травматизації героїв жахливою реальністю нацистського концтабору. Стрічка мала суперечливі відгуки, однак згодом стала культовою.

З-поміж інших ролей: режисер Роберт Голд у драматичному фільмі «Люба» (1965, режисер Дж. Шлезінгер); слідчий Бібіков у драмі «Посередник» (1968, режисер Дж. Франкенгаймер); офіцер розвідки Філіп Бойл у шпигунському фільмі «Змій» (1973, режисер А. Верней); генерал-лейтенант Фредерік Браунінг в епічному воєнному фільмі «Міст надто далеко» (1977, режисер Р. Аттенборо); син письменника Клод Лангем у драмі-притчі «Провидіння» (1977, режисер А. Рене); біженець Германн Германн у драмі «Відчай» (1978, режисер Р. В. Фассбіндер); татусь у драмі «Ностальгія за татусем» (1990, режисер Б. Таверньє).

Богард відомий також як автор сімох мемуарних бестселерів, шістьох романів та збірки журналістських публікацій у газеті «Дейлі телеграф» («The Daily Telegraph»). Поезії Богарда опубліковані у британських «військових» антологіях. Малюнок Богарда сірою тушшю «Намети в саду. 1944» входить до колекції Британського музею.

Нагороди та визнання

Лауреат Премії Британської кіноакадемії (1963, 1965, 1988).

Нагороджений спеціальної відзнакою Каннського кінофестивалю за заслуги в кінематографі (1983), відзнакою Лондонського кола кінокритиків за творчі досягнення (1991).

Командор ордена Мистецтв та літератури (1990; Франція).

Додатково

Під впливом травматичних воєнних переживань став прихильником евтаназії.

Твори

An Orderly Man (Dirk Bogarde's Autobiography). UK : Penguin; New Ed edition. 1993. 304 p.
For The Time Being: Collected Journalism. Harmondsworth, Middlesex, UK : Penguin, 1999. 320 p.
Snakes and Ladders. Harmondsworth, Middlesex, UK : Penguin, 1988. 352 p.

Література

Hinxman M., d'Arcy S. The Films of Dirk Bogarde. Richmond : Literary Services & Production, 1974. 200 p.
Tanitch R. Dirk Bogarde: The Complete Career Illustrated. London: Ebury Press, 1988. 192 p.
Brownlow K. David Lean: A Biography. New York : St. Martin's Press, 1996. 834 p.
Morley S. Dirk Bogarde: Rank Outsider. London : Bloomsbury, 1999. 192 p.
Hawkins D., Attenborough R. Entirely Up To You, Darling. London : Arrow, 2009. 336 p.
Coldstream J. Dirk Bogarde: The Authorised Biography. London: Weidenfeld & Nicolson, 2011. 640 p.
Coldstream J. Ever, Dirk: The Bogarde Letters. London: Phoenix, 2011. 512 p.

Автор ВУЕ

Л. Л. Корнєєва

Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Богард, Дірк // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богард, Дірк (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 25.11.2025