Блек, Фішер

Блек, Фі́шер Ше́ффі (англ. Black, Fischer Sheffey; 11.01.1938, м. Вашингтон, округ Колумбія, США — 30.08.1995, м. Нью-Кейнен, штат Коннектикут, США) — економіст, математик, один із авторів рівняння Блека — Шоулза для ціноутворення опціонів.

Блек, Фішер (Black, Fischer Sheffey)
Народження	11.01.1938
Місце народження	Вашингтон
Смерть	30.08.1995
Місце смерті	Нью-Кейнен
Alma mater	Гарвардський університет
Напрями діяльності	економіка, математика

Життєпис

Народився у сім’ї інженера та співробітниці управління. Закінчив Гарвардський коледж (1959), де здобув ступінь бакалавра з фізики, згодом Гарвардський університет (1964) зі ступенем доктора філософії з прикладної математики. Захистив докторську дисертацію «Дедуктивна система запитань-відповідей», науковий керівник — вчений-компʼютерник П. К. Фішер (1935–2011; США).

Спочатку Блека виключили з програми докторантури (через нездатність визначитися з темою дисертації, оскільки він перейшов з фізики в царину математики, потім до дослідження компʼютерів і штучного інтелекту). Блек приєднався до консалтингової компанії (див. Консалтинг) «Болт, Беранек і Ньюмен» (англ. «Bolt, Beranek and Newman»), працював над системою штучного інтелекту. Розвивав також свої ідеї в корпорації «РЕНД» (англ. «RAND», від «Research and Development» — «Дослідження та розробки»). Став студентом професора Массачусетського технологічного інституту М. Л. Мінського і завдяки цьому згодом зміг подати свої дослідження для завершення докторської дисертації в Гарварді.

Після закінчення університету влаштувався на роботу в міжнародну консалтингову компанію з менеджменту «Артур Д. Літтл» (англ. «Arthur D. Little»), де вперше спробував себе в галузі економіки та фінансів і познайомився з економістом Дж. Л. Трейнором (1930–2016; США), майбутнім співавтором і бізнес-партнером.

1969 заснував власну консалтингову компанію «Есошіейтс ін файненс» (англ. «Associates in Finance»).

Працював спочатку запрошеним, потім штатним професором Вищої школи бізнесу Чиказького університету (1972–1975), викладав у Школі менеджменту Слоуна при Массачусетському технологічному інституті (з 1975). У 1984 приєднався до однієї з найбільших інвестиційних компаній у США та світі «Голдман Сакс» (англ. «Goldman Sachs»), де працював до кінця життя. Президент Американської фінансової асоціації (1985).

Помер від раку горла.

Наукова діяльність

У центрі наукових інтересів Блека були монетарна теорія, варіанти монетарної політики (див. Політика грошово-кредитна) й теорія ділових циклів, а також спекулятивне ціноутворення та поведінка ринків фінансових. У працях про рівноважну макроекономіку він спростовував думку кейнсіанців (див. Кейнсіанство) та послідовно доводив, що дискреційна монетарна політика не досягає цілей стабілізації кредитних ринків і загалом має бути неактивною (у межах його рівноважних моделей). Цю позицію Блек формулює у статтях і в книзі «Бізнес-цикли та рівновага» (1987). Зазначав, що монетарна політика не є причиною коливань інфляції та не має суттєвого впливу на ділові цикли в описаних моделях.

Ключовим внеском Блека у фінансову економіку стала розробка разом із М. С. Шоулзом методу оцінювання опціонів на акції (формула Блека — Шоулза). Стаття «Оцінювання опціонів і комерційних облігацій» (1973) демонструє можливість оцінки європейських опціонів через реплікативне хеджування (метод нейтралізації ризику, за якого формують портфель, що відтворює грошові потоки хеджованої позиції) та відсутність арбітражу. Незалежно й паралельно економіст Р. К. Мертон запропонував альтернативний вивід і узагальнення в статті «Теорія раціонального ціноутворення опціонів» (1973).

Публікації 1973 започаткували стрімкий розвиток теорії ціноутворення опціонів, який охопив різні базові активи (валюти, товари, ф’ючерси) та інструменти зі складними функціями виплат (американські, бермудські, азійські, бар’єрні тощо); подальші підсумкові огляди та наукові матеріали прямо пов’язують цей прогрес з моделлю Блека — Шоулза.

У статті «Рівновага на ринку капіталу з обмеженими запозиченнями» (1972) він сформулював «нуль-бета» версію моделі ціноутворення активів, яка знімає припущення про наявність безризикового активу та зберігає лінійну структуру очікуваних дохідностей. Разом із Дж. Л. Трейнором опублікував модель активного відбору цінних паперів «Як використовувати аналіз цінних паперів для покращення вибору портфеля» (1973), що описує оптимальне поєднання «пасивного» ринкового портфеля з невеликою кількістю активних переконань аналітика.

Узагальнив опціонне ціноутворення на випадок деривативів на ф’ючерси. Стаття «Ціноутворення товарних контрактів» (1976), відома як модель «Блек-76», стала промисловим стандартом для опціонів на ф’ючерси.

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х Блек очолив розроблення моделей структури відсоткових ставок. Модель Блека — Дермана — Тоя (1990) є однофакторною «короткорейтовою» біноміальною моделлю, що калібрується до поточної кривої дохідності та оцінених волатильностей і використовується для оцінки чутливих до ставок інструментів.

1991 Блек разом із аналітиком П. Карасінським запропонував логнормальну короткорейтову модель, у якій коротка ставка має логнормальний розподіл з детерміновано змінними в часі параметрами; модель стала стандартом для облігаційних опціонів і свопціонів (опціони на відсотковий своп, які надають право увійти в певний відсотковий своп на конкретну дату в майбутньому).

Працюючи в компанії «Голдман Сакс», Блек разом із економістом Р. Б. Літтерманом (нар. 1951; США) у статті «Глобальна оптимізація портфеля» (1992) запропонував модель глобальної алокації активів Блека — Літтермана, що поєднує рівноважні ринкові ваги з поглядами інвестора та дає стабільні очікувані дохідності для оптимізації Марковіца (підхід до формування портфеля, який за заданої очікуваної дохідності мінімізує ризик або за заданого ризику максимізує очікувану дохідність).

Суттєвий вплив на фінансову економіку мала і стаття Блека «Шум» (1986), у якій він концептуалізував роль «шумових» трейдерів і пояснив, як шум одночасно робить торгівлю можливою й ускладнює використання відхилень від фундаментальної вартості.

Нагороди та визнання

Здобув звання «Фінансовий інженер року» (1994).

Нобелівський комітет відзначив значний внесок Блека в розробку моделі ціноутворення опціонів під час вручення Нобелівської премії з економіки Р. К. Мертону і М. Шоулзу (1997).

Премією Фішера Блека Американської фінансової асоціації (заснована 2002) раз на два роки нагороджують молодих вчених за оригінальні дослідження, релевантні фінансовій практиці.

На вшанування пам’яті Блека в Школі менеджменту Массачусетського технологічного інституту заснована іменна професорська посада для запрошених викладачів.

Праці

Active and Passive Monetary Policy in a Neoclassical Model // The Journal of Finance. 1972. Vol. 27. № 4. P. 801–814.
The Pricing of Options and Corporate Liabilities // Journal of Political Economy. 1973. Vol. 81. № 3. P. 637–654. (у співавт.)
Global Portfolio Optimization // Financial Analysts Journal. 1992. Vol. 48. № 5. P. 28–43. (у співавт.)

Література

Chichilnisky G. Fischer Black: The Mathematics of Uncertainty // Notices of the American Mathematical Society. 1996. Vol. 43. № 3. P. 319–322. URL: https://www.ams.org/notices/199603/comm-chichilnisky.pdf?utm_source=chatgpt.com
The Legacy of Fischer Black / Ed. by Br. N. Lehmann. New York : Oxford University Press, 2005. 306 p.
Mehrling P., Brown A. Fischer Black and the Revolutionary Idea of Finance. Hoboken : J. Wiley & Sons, 2012. 374 p.
Read C. The Rise of the Quants Marschak, Sharpe, Black, Scholes and Merton. London : Palgrave Macmillan, 2012. 196 p.
Ritelli D., Spaletta G. Introductory Mathematical Analysis for Quantitative Finance. Boca Raton : Chapman & Hall, 2022. 324 p.