Беррімор, Лайонел

Бе́ррімор, Ла́йонел [ англ. Lionel Barrymore, прізвище та повне ім’я при народженні — Бліт, Лайонел Герберт (англ. Blythe, Lionel Herbert); 28.04.1878, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США — 15.11.1954, м. Лос-Анджелес, шт. Каліфорнія, США] — актор театру та кіно, режисер, композитор, лауреат премії «Оскар».

Беррімор, Лайонел (Barrymore Lionel)
Народження	28.04.1878
Місце народження	Філадельфія
Смерть	15.11.1954
Місце смерті	Лос-Анджелес
Місце діяльності	США
Напрями діяльності	кіномистецтво, театральне мистецтво, музичне мистецтво

Відзнаки
Премії	Оскар

Життєпис

Народився в сім’ї театральних акторів (акторська родина у професійному театрі від 1752). У ранньому дитинстві багато часу провів з батьками під час їхніх гастролей по США. Підлітком зіграв кілька п’єс, однак не планував пов’язати себе з акторською професією (мріяв стати художником). Закінчив підготовчу школу Сетон-Холл (1891). Грав у Арч-стріт Театрі (англ. Arch Street Theatre; м. Філадельфія), яким керувала його бабуся. За її наполяганням у 15 років зіграв у п’єсі «Суперники». Після кількох років невдалих виступів у театрі вступив до Ліги студентів-художників Нью-Йорка.

У віці 22-х років дебютував на Бродвеї зі своїм дядьком — театральним актором Дж. Дрю молодшим (1853–1927; США). Зіграв у п'єсах «Другий за рангом» (англ. The Second in Command; 1901) Р. Маршалла та «Мумія і колібрі» (англ. The Mummy and the Hummingbird; 1902) А. Гендерсона, яка принесла Беррімору визнання критиків. 1903–1904 грав у комедії «Інша дівчина» А. Томаса (мала успіх).

Після серії невдалих появ у п'єсах, Беррімор і його перша дружина, актриса Доріс Ренкін (1887–1947; США) 1906 залишили сценічну кар’єру і поїхали у м. Париж, де він вивчав живопис. Не досягнувши успіху як художник, 1909 повернувся у м. Нью-Йорк до виступів на Бродвеї.

Грав головні ролі у п'єсах «Пітер Іббетсон» Дж. Н. Рафаеля («Peter Ibbetson»; 1917), «Мідноголовий» А. Томаса («The Copperhead»; 1918), «Жарт» С. Бенеллі («The Jest»; 1919) та ін. Найбільше грав характерні ролі — лиходіїв, військових офіцерів, батьків — навіть у молодості.

Хворів на артрит. Після перелому стегна з 1938 прикутий до інвалідного візка, але продовжував зніматись у кіно (до 1953). Л. Б. Маєр дбав, аби ролі знаходили або писали під Беррімора.

Помер від інфаркту. Похований на цвинтарі Голгофа у східному Лос-Анджелесі.

Творчість

1909 приєднався до «Байграф Студіос» (англ. Biograph Studios, кіностудія, США) і зіграв головні ролі у кіно німому, а саме фільмах режисера Д. Л. В. Гріффіта: «Битва» (1911), «Нью-йоркський капелюх» (1912), «Троє друзів» (1913).

1915 разом зі співачкою та акторкою Ліліан Рассел (1860/1861–1922; США) зіграв у німому драматичному фільмі «Дикий вогонь» (англ. Wildfire; реж. Е. Міддлтон). Відтворив свою роль власника ферми Шенкса в екранізації «Мідноголовий» (1920, реж. Ч. Мейн).

Відтворив свою сценічну роль власника ферми Шенкса в екранізації «Мідноголовий» (1920, реж. Ч. Мейн).

Зіграв Дон Жуана у романтичному пригодницькому фільмі кінокомпанії Ворнер Бразерс (англ. Warner Bros.) «Дон Жуан» (1926, реж. А. Кросленд).

1926 підписав контракт з компанією «Метро-Голдвін-Маєр» (англ. «Metro-Goldwyn-Mayer»; тепер медіакомпанія, США). Відразу знявся у головній ролі в німому фільмі «Бар’єр» (реж. Дж. В. Гілл). Після появи звукових фільмів на сцені не з’являвся. 1928 у кіно звуковому першою для Беррімора стала картина «Лев і миша» (реж. Л. Бекон). Сценічний досвід дозволив актору досягти успіху у відтворенні діалогів у звукових фільмах. Того ж року зіграв у мелодрамі «Барабани кохання» (реж. Д. Л. В. Гріффіт).

Наприкінці 1920-х займався режисурою фільмів: «Його славетна ніч» (1929), «Мадам Ікс» (1929;) романтичний мюзикл «Пісня розбійника» (1930; спільно з реж. Х. Роачем).

Фільм «Мадам Ікс» 1930 був номінований на премію «Оскар» за кращу режисерську роботу. 1931 Беррімор повернувся до акторської роботи та отримав премію «Оскар» за роль адвоката-алкоголіка у кримінальній мелодрамі «Вільна душа» (реж. К. Браун). У фільмі Беррімор зіграв разом із К. Гейблом, Л. Говардом, Н. Ширер.

З Г. Гарбо знявся у докодексовому (до ухвалення Кіновиробничого кодексу, діяв у США упродовж 1930–1968) кінофільмі «Мата Харі» (1931; реж. Дж. Фіцморіс).

1932 зіграв Распутіна в історичному фільмі «Распутін та імператриця» (реж. Р. Болеславський) разом з братом Джоном Беррімором (1882–1942; США) і сестрою Етель Беррімор (1879–1959; США); 1933 — бізнесмена Олівера Джордана в докодексовій комедії «Обід о восьмій» (1933, реж. Дж. К’юкор) разом із оскароносними В. Бірі, М. Дресслер; у 1935 — професора Зелена в фільмі жахів «Знак вампіра» (реж. Т. Броунінг). Знявся у головній ролі зі зіркою німого кіно Глорією Свенсон (1899–1983; США) у драмі «Седі Томпсон» (1928; реж. Р. Волш). Найвідоміша роль — лиходій містер Поттер — скупий та підлий банкір в класичному різдвяному фільмі «Це дивовижне життя» (1946; реж. Ф. Капра).

Наприкінці 1930-х — у 1940-х зіграв доктора Леонарда Гіллеспі (Dr. Leonard Gillespie) у серії фільмів «Метро-Голдвін-Маєр» «Доктор Кілдер». Запам’ятався в ролі Ебенезера Скруджа у щорічних радіотрансляціях драми «Різдвяна пісня» за однойменною повістю Ч. Діккенса протягом останніх двох десятиліть життя.

1952 зіграв із К. Гейблом, Б. Кроуфордом та А. Гарднер у фільмі «Самотня зірка» (1952, реж. В. Шерман). Останньою появою у фільмі стала епізодична роль у музичній комедії «З головної вулиці до Бродвею» (1953, реж. Т. Гарнетт). У фільмі знялась низка бродвейських корифеїв, серед яких: сестра Беррімора Етель, Ш. Бут, Р. Гаррісон, Мері Мерфі (1931–2011; США), Агнес Робертсон Мурхед (1900–1974; США).

Визнання, нагороди

Удостоєний двох зірок (радіо та кіно) на Голлівудській алеї слави (1960).

Уведений у Зал слави американського театру разом зі своїми братом Джоном і сестрою Етель.

Премія «Оскар» (1931) у номінації «Найкраща чоловіча роль» у фільмі «Вільна душа».

Додатково

Вважають, що Беррімор був першим режисером, який переміщав мікрофон на звуковій сцені.

Був республіканцем. Зареєструвався для призову під час Другої світової війни, попри вік і інвалідність, з метою заохочення інших записуватися в армію.

Протягом багатьох років утримував художню майстерню та студію при своєму будинку в м. Лос-Анджелесі.

Писав музику. Його творчість варіювалася від сольних фортепіанних п’єс до великомасштабних оркестрових творів, таких як «Російський живопис» (франц. «Tableau Russe»), яка двічі була виконана у фільмі «Дні весілля доктора Кілдера» (1941; реж. Г. С. Баке).

Після смерті брата Джона Беррімора написав твір «На спомин» (лат. «In Memoriam»), який виконав Філадельфійський оркестр.

Література

1. Hoffman C. St. The Barrymores: Hollywood's First Family.·Lexington : University Press of Kentucky, 2001. 244 p.
2. Menefee D. W. The First Male Stars. Men of the Silent Era. Duncan : BearManor Media, 2007. 333 p.
3. Fisher J., Londré F. The A to Z of American Theater. Modernism. Lanham : Scarecrow Press, 2009. P. 47–48.
4. Liebman R. Broadway Actors in Films, 1894–2015. Jefferson : McFarland and Company, 2017. 308 p.
5. The Story of Doctor Kildare // Old Time Radio Catalog. URL: https://www.otrcat.com/p/doctor-kildare

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Беррімор, Лайонел // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беррімор, Лайонел (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.09.2023