Бердичівський державний історико-культурний заповідник
Берди́чівський держа́вний істо́рико-культу́рний запові́дник — музейний комплекс, що існував від 1928 до середини 1930-х (м. Бердичів, тепер Житомирської області, Україна).
Зміст
Історична довідка
Бердичівський округовий виконавчий комітет у 1925 прийняв рішення про створення музею в м. Бердичеві. На посаду завідувача Бердичівського історичного музею було призначено Т. Мовчанівського (1899–1938; тепер Україна). Він очолив організаційні роботи щодо створення Бердичівського окружного архіву та краєзнавчого музею.
14.11.1926 відкрито Бердичівський соціально-історичний музей імені Ф. Е. Дзержинського. Т. Мовчанівський (працював у музеї до 1933) запропонував використати будівлі колишнього монастиря Босих кармелітів (див. Монастир Босих кармелітів у Бердичеві) для розміщення в них музею. Від 08.03.1928 Постановою Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки територію монастиря Босих кармелітів та всі зосереджені в його межах науково-музейні установи оголошено державним історико-культурним заповідником.
Сектор науки Наркомосу 1931 надав йому всеукраїнський статус.
Під час Другої світової війни завдано великих збитків.
У 1954 Бердичівський історичний музей припинив існування. Експонати передали до Житомирського обласного краєзнавчого музею.
Характеристика
Державним історико-культурним заповідником оголошено комплекс будівель католицького монастиря Босих кармелітів.
Кількість експонатів музею станом на 01.04.1926 становила 1200; станом на 01.10.1928 збільшилася до 8 280 експонатів.
Значною була музейна бібліотека, в якій для роботи було упорядковано 460 книг. Невпорядкований фонд нараховував 6300 примірників.
З 1928 по 1930 працювала експозиція з історії монастиря та історії католицизму в Україні (антирелігійний музей).
На початок 1930-х під експозицію відведено 18 кімнат. Музейні заклади займали 42 кімнати.
Відділи музею-заповідника:
- археологічний та нумізматичний (2600 опрацьованих експонатів);
- етнографічний (понад 700);
- єврейський (заснований 1928);
- художня галерея (понад 400 творів мистецтва);
- музей революції.
Серед унікальних експонатів: 120 тканин, 20 килимів і мережив, 12 ікон, 45 — рукописів, документів та фотографій.
1931–1932 експозицію музею переформатовано відповідно до ідеологічної кампанії в СРСР.
Значення
Упродовж другої половини 1920-х — на початку 1930-х музей-заповідник був центром наукових досліджень регіону.
Додатково
Бердичівський державний історико-культурним заповідник у документах та наукових працях названо по-різному: Бердичівський округовий музей, Крайовий музей Бердичівщини, Бердичівський округовий соціально-історичний музей, Бердичівський соціальний-історичний та економічний музей імені Дзержинського, Бердичівський історико-культурний державний музей-заповідник, Державний історико-культурний заповідник у м. Бердичеві тощо.
1926–1932 під егідою Т. Мовчанівського досліджено та оглянуто орієнтовно 80 окремих археологічних пам’яток (оцінка Л. Павленко, С. Павленко).
Т. Мовчанівського було звинувачено у причетності до антирадянської націоналістичної організації, 17.02.1938 заарештовано й засуджено до розстрілу. Похований у Биківнянському лісі (див. «Биківнянські могили»).
Джерела
Про оголошення колишнього монастиря «Босих кармелітів» у м. Бердичеві державним історико-культурним заповідником: Постанова РНК УСРР від 8 березня 1928 р. // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. 1928. № 4. С. 58.
Література
- Мовчанівський Т. М. Бердичівський державний історико-культурний заповідник. Харків : Пролетар, 1931. 52 с.
- Законодавство про пам’ятки історії та культури: Збірник нормативних актів / Ред. О. Н. Якименко. Київ : Політвидав, 1970. С. 159.
- Ярмошик І. І. Бердичівський соціально-історичний музей в контексті історичного краєзнавства східної Волині 20-тих pp. XX ст. // Велика Волинь. 2005. Т. 32. С. 171–176.
- Павленко Л. В., Павленко С. В. Бердичівський державний історико-культурний заповідник у другій половині 20-х — на початку 30-х рр. ХХ ст.: археологічний аспект діяльності // Археологія і давня історія України. 2017. Вип. 4 (25). С. 136–182.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бердичівський державний історико-культурний заповідник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бердичівський державний історико-культурний заповідник (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.02.2021
