Батискаф

Батискаф «Трієст»

Батиска́ф (від грец. βαϑύς — глибокий і σϰᾶφη — човен) — глибоководний самохідний апарат.

Перший батискаф спорудив 1948 О. А. Піккар. Його син — учений-дослідник Ж. Піккар (1922–2008; Бельгія — Швейцарія) і лейтенант-підводник ВМС США Д. Волш (1931–2023; США) на батискафі «Трієст» (італ. «Trieste») досягли глибини 11 тисяч м (1960, Маріанський жолоб).

Складається з двох корпусів — легкого поплавка і міцної гондоли. Рухається за допомогою гребних гвинтів, які приводять у рух електричні мотори, встановлені зовні.

У відсіках поплавка — легша за воду речовина (бензин або інша) чи конструкція (скляні сфери), цистерни з баластом і акумуляторні батареї.

У гондолі сферичної форми розміщують екіпаж, систему забезпечення та прилади для керування і спостереження. Перші гондоли виготовляли з міцної легованої сталі. Пізніше стали застосовувати титанові та алюмінієві сплави і пластичні маси. Такі гондоли мають меншу вагу, але водночас і меншу питому міцність. Усю апаратуру кріплять на рамі, залишаючи вільними стіни сфери, оскільки у разі глибокого занурення вони можуть стискатися. Гондола з’єднана з поплавком не жорстко, а з можливістю зміщуватися.