Барвінково-Лозовська операція 1942
Барвінко́во-Лозовська́ опера́ція 1942 — наступ радянських військ під час Німецько-радянської війни 1941–1945.
Зміст
Історична довідка
Проводили 18–31.01.1942 Південний і частина сил Південно-Західного фронтів під час загального наступу Червоної армії 1941–1942 з метою знищення донбасько-таганрозького угруповання групи армій «Південь» (6-ї та 17-ї польових, 1-ї танкової армій; генерал-фельдмаршал Ф. Бок, 1880–1945; Польща — Німеччина).
Передумови, командувачі, сили та плани
Після успішного відбиття наступу німецьких військ під м. Москвою Й. Сталін і Ставка Верховного Головнокомандування вирішили почати наступ на всіх ділянках фронту від м. Ленінграда (тепер м. Санкт-Петербург, РФ) до Чорного моря з метою досягнення рішучої перемоги упродовж 1942. Підготовку до операції на південному крилі радянсько-німецького фронту розпочали на початку 1942. Її мали проводити сили Південно-Західного та Південного фронтів під загальним керівництвом командувача Південно-Західним напрямком маршала Радянського Союзу Семена Тимошенка (1895–1970; РФ).
Характеристика
Хід операції
Скориставшись відсутністю суцільної оборони противника у районі міст Балаклія, Лозова та Барвінкове, планували спільним ударом двох фронтів прорвати оборону між м. Балаклією та м. Артемівськом, вийти в тил донбасько-таганрозького німецького угруповання, відтіснити його до узбережжя Азовського моря та знищити. Силами лівого крила Південно-Західного фронту (генерал-лейтенант Федір Костенко, 1896–1942; Україна) планували завдати удару на м. Kpacногpaд. Від Південно-Західного фронту до операції були залучені 38-а та 6-та армії, 6-й кавалерійський корпус; від Південного фронту (генерал-лейтенант Родіон Малиновський, 1898–1967; Україна — РФ) 57-а, 37-а, 12-а і 9-а армії, 1-й і 5-й кавалерійські корпуси, а також основні сили Військово-Повітряних Сил фронтів.
Підсумки операції
У результаті наступу вдалося прорвати фронт протяжністю 100 км і просунутися на 90–100 км на захід і південний захід; це поставило під загрозу комунікації донбаського угруповання противника. Німецьке командування змушене було тримати тут значні сили.
Проте завдання фронтів не були повністю виконані через повільний розвиток прориву та несвоєчасні дії з його розширення у сторони флангів, а також недоліки в організації взаємодії між фронтами й арміями, в артилерійському та матеріально-технічному забезпеченні операції.
Втрати радянських військ: до 41 тисячі осіб (безповоротні — понад 11 тисяч, санітарні — близько 30 тисяч); німецьких: загальні — близько 5 тисяч, із них безповоротні — близько 1300.
Війська двох фронтів Південно-Західного напрямку не полишили спроб наступу аж до кінця березня, проте прорвати німецьку оборону на стратегічну глибину не вдалося. Наприкінці березня у зв’язку з весняним бездоріжжям наступ був призупинений та відновлений лише у травні.
Література
- Савин М. В. Барвенково-Лозовская операция: Краткий оперативно-тактический очерк. Москва, 1943.
- Soviet military operational art: in pursuit of deep battle. London ; Portland, Oregon, 1991.
- Горєлов В. І. Барвінково-Лозівська наступальна операція 1942 року // Україна в полум’ї війни / П. П. Панченко та ін. Київ, 2005.
- Исаев А. Наступление маршала Шапошникова. История ВОВ, которую мы не знали. Москва, 2005.
- Glantz D. Colossus Reborn: The Red Army at War, 1941–1943. Lawrence, Kansas, 2005.
- Грицюк В. М. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. Київ, 2010.
- Soviet Documents on the Use of War Experience. Vol. 2. The Winter Campaign, 1941–1942 / D. M. Glantz (Editor), H. S. Orenstein (Editor), 2015.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пилявець Р. І. Барвінково-Лозовська операція 1942 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барвінково-Лозовська операція 1942 (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.03.2022
