Барб'є, Анрі Огюст

Барб’є́, Анрі́ Огю́ст (фр. Barbier, Henry Auguste; 28.04.1805, м. Париж, Франція — 14.02.1882, м. Ніцца, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція) — поет, письменник, перекладач, член Французької академії (з 1869). Писав французькою мовою.

Барб'є, Анрі Огюст (Barbier, Henry Auguste)
Народження	28.04.1805
Місце народження	Париж
Смерть	14.02.1882
Місце смерті	Ніцца
Місце поховання	Пер-Лашез
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	літературна творчість, перекладацька діяльність
Традиція/школа	романтизм

Життєпис і творчість

Народився у сім’ї юриста. Навчався в ліцеї Генріха IV у м. Парижі, згодом закінчив Школу права. Ніколи не працював юристом, зосередився на письменництві ще з часів навчання.

На початку творчого шляху зблизився з романтичним гуртком В. Гюго.

Дебютував історичним романом про середньовічні звичаї «Погані хлопці» («Les Mauvais garçons»; 1830) у співавторстві з письменником і мистецтвознавцем А. Руає (1803–1875; Франція). Роман був добре оцінений критиками, його порівнювали з романом В. Гюго «Собор Паризької Богоматері».

Після Липневої революції 1830 опублікував у журналі «Ревю де Парі» («La Revue de Paris») сатиричний вірш «Собача здобич» («La Curée»), який зробив його знаменитим за один день. Цей твір був гімном свободи, у ньому він безжально бичував представників влади.

Першу збірку сатиричних віршів «Ямби» («Ïambes»; 1831) вважають його шедевром. Присвячена Липневій революції 1830 у Франції. У ній Барб’є висміяв своїх політичних опонентів. Він висловив емоції, пов’язані з народним рухом, і песимізм стосовно майбутнього. До збірки увійшло 19 поезій. Вірші «Популярність» («La Popularité»), «Ідол» («L’Idole») — різке заперечення наполеонівської легенди та критика його послідовників. У вірші «93 рік» («Quatre-vingt-treize») засудив синів, нездатних здійснити таку радикальну революцію, як їхні батьки. Поет виступав від імені найдемократичніших представників молодого покоління.

Кілька разів їздив у подорожі до Італії. Присвятив цій країні поему «Плач» («Il Pianto»; 1833). Мандрував до Англії, у поемі «Лазар» («Lazare»; 1837) описав бідність і нещастя Великої Британії: шахтарів — «Шахтарі Ньюкасла» («Les Mineurs de Newcastle»), селян — «Прекрасні пагорби Ірландії» («Les Belles collines d’Irlande»), повій — «Мінотавр» ( «Le Minotaure») тощо.

Автор лібрето «Бенвенуто Челліні» («Benvenuto Cellini») у співавторстві з Л. де Ваї (1804–1863; Франція) до опери композитора Л. Г. Берліоза (прем’єра відбулася 10.09.1838 у паризькому театрі «Опера-комік»).

Решту творчості поета критики вважають слабшою за поетичною формою та силою думки, ніж його рання поезія. Напередодні Лютневої революції 1848 у творчості відбулися суттєві зміни (втратив віру в революцію, закликав до християнської покори і всепрощення).

Серед його поетичних творів збірки: «Пісні цивільні й релігійні» («Chants civils et religieux»; 1841), «Героїчні вірши» («Rimes héroïques»; 1843), «Легкі вірши: пісні та оделети» («Rimes légères : chansons et odelettes»; 1851), «Сільви: різні поезії» («Silves: poésies diverses»; 1864), «Сатири» («Satires»; 1865) тощо.

Написав також збірки оповідань: «Три пристрасті» («Trois passions»; 1867), «Вечірні казки» («Contes du soir»; 1879).

Переклав французькою трагедію В. Шекспіра «Юлій Цезар» (1874), збірку новел Дж. Боккаччо «Декамерон» (1845), поему С. Колріджа «Поема про старого моряка» (1877).

Близько 1877 оселився у м. Ніцці.

Похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Після його смерті вийшли: «Особисті спогади та сучасні силуети» («Souvenirs personnels et Silhouettes contemporaines»; 1883); «Історії подорожі» («Histoires de voyage»; 1880); «Літературно-мистецькі студії» («Études littéraires et artistiques»; 1888) тощо.

Україніка

Поезії Барб’є знав Т. Шевченко. Вірш «Собача здобич» особливо сподобався Т. Шевченкові. Про це свідчить запис у «Щоденнику» від 02.09.1857. Т. Шевченко переписав до свого «Щоденника» 16–17.09.1857 вірш у російському перекладі поета В. Бенедиктова (1807–1873; тепер РФ), який тоді поширювався у списках. 03.04.1858 Т. Шевченко слухав фрагменти з перекладу у виконанні самого В. Бенедиктова на його петербурзькій квартирі.

Окремі поезії Барб’є українською мовою переклали П. Грабовський, В. Самійленко і М. Терещенко.

Нагороди та визнання

Кавалер ордена Почесного легіону (з 1878).

На честь поета названо вулицю у м. Парижі (1897).

Романтичний образ «богині Свободи» з вірша «Собача здобич» (1830) надихнув художника Е. Делакруа на створення картини «Свобода на барикадах» (1830).

Цитати

Дитя Бастілії, з огненним видом діва,
Вона із смілим поглядом прийшла,
І тішивсь з нею люд п’ять років незрадливо,
Вона для нього мрією була. […]
Та жінка дивна ця, вся чарівна і гола,
Прийшла з трикольоровим шарфом знов,
І сльози сушить нам, людські втішає болі,
І будить сили, і хвилює кров.
І скинута в три дні з височини корона, —
Нікому гнів народу не спинить, —
І біля ніг його лише уламок трону
На брукові розчавлений лежить.

(Барб’є О. Собача здобич / Пер. з фр. М. Терещенка // Сузір’я французької поезії. Антологія : в 2 т. Київ : Дніпро, 1971. Т. 2. С. 28–29).

Щоб не мерзли крізь голодні,
Ждучи марно ласки з неба, —
Дамо кожному, що треба
Неминуче на сьогодні.

(Барб’є О. «Щоб не мерзли крізь голодні…» / Пер. з фр. П. Грабовського // Грабовський П. А. Вибрані твори : в 2 т. Київ : Дніпро, 1985. Т. 1. С. 299).

Твори

Poésies de Auguste Barbier: iambes et poèmes. Paris : A. Lemerre, 1898. 285 р.
Œuvres posthumes de Auguste Barbier, Nouvelles Études Littéraires Et Artistiques. Paris : Hachette Livre BNF, 2013. 318 р.
У к р. п е р е к л. — Поступ // Самійленко В. Вибрані поезії. Київ : Радянський письменник, 1963. С. 402–403.
[Вірші] // Сузір’я французької поезії. Антологія : в 2 т. Київ : Дніпро, 1971. Т. 2. С. 26–31.

Література

Blaze de Bury H. Auguste Barbier: sa vie, son temps, ses œuvres // Revue des Deux Mondes. 1882. Vol. 53. № 4. P. 721–757.
Festa-McCormick D. «L'Idole» déboulonnée, Auguste Barbier et le mythe napoléonien // Nineteenth-Century French Studies. 1976–1977. Vol. 5. № 1/2. P. 49–57.
Pitou S. The Paris Opéra: An Encyclopedia of Operas, Ballets, Composers, and Performers, Growth and Grandeur, 1815–1914 : in 2 vol. New York : Greenwood Press, 1990.
Watson L. Rimbaud and Auguste Barbier // French Studies Bulletin. 1987. Vol. 7. Is. 23. P. 12–14.
Tournier I. Le moment Barbier ou la « vérité » de Juillet // Romantisme. 2000. № 110. P. 101–115.
Іваненко О.А. Українсько-французькі зв’язки: наука, освіта, мистецтво (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.). Київ : Інститут історії України НАН України, 2009. 320 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Барб'є, Анрі Огюст // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барб'є, Анрі Огюст (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2024