Базен, Ерве

Hervé Bazin à Cunault en 1993.jpg

Базе́н, Ерве́ [ фр. Bazin, Herve; справжнє прізвище та ім’я — Ерве-Базен, Жан П’єр Марі (Hervé-Bazin, Jean Pierre Marie); 17.04.1911, м. Анже, тепер регіон Пеї-де-ла-Луар, Франція — 17.02.1996, там само] — письменник, член Академії Гонкур (з 1958). Двоюрідний онук Р. Базена.

Базен, Ерве

(Bazin, Herve)

Справжнє ім’я Ерве-Базен
Справжнє прізвище Жан П’єр Марі
Народження 17.04.1911
Місце народження Анже
Смерть 17.02.1996
Місце смерті Анже
Напрями діяльності література


Життєпис

Народився у сім’ї адвоката. Онук письменниці М. Базен, відомої під псевдонімом «Жак Бре». Полишив батьківський дім через деспотичну матір. Відмовився вступати на юридичний факультет Католицького університету в м. Анже. Переїхав до м. Парижа, навчався на літературному факультеті Паризького університету. Водночас працював на різних роботах (журналістом, службовцем на пошті, камердинером тощо) та присвячував вільний час творчості. Заснував 1946 поетичний журнал «Кокій» («La Coquille»; «Мушля»), вийшло лише 8 номерів. З 1949 брав участь у Русі за мир.

Був обраний президентом Академії Гонкур (1973). Базен вніс нові ініціативи у роботу закладу, зокрема створив кілька стипендій. Рішуче захищав авторитет Гонкурівської премії. Сприяв створенню Гонкурівської премії, присуджуваної ліцеїстами (1988). Мешкав 1984–1992 у м. Монт-Сент-Еньян (тепер регіон Нормандія), останні роки життя — у с. Шенютт-Трев-Кюно (тепер Женн-Валь-де-Луар, регіон Пеї-де-ла-Луар).

Творчість

Перша поетична збірка Базена «День» («Jour»; 1947) отримала премію Аполлінера. Згодом вийшла друга збірка «У гонитві за Іріс» («À la poursuite d’Iris»; 1948). Після цього за порадою П. Валері полишив поезію та того ж року опублікував автобіографічний роман «Гадюка в кулаці» («Vipère au poing»).

Серед романів: «Головою об стіну» («La Tête contre les murs»; 1949) — історія про знищення особистості молодої людини під час тривалого перебування в психіатричній клініці; «Смерть конячки» («La Mort du petit cheval»; 1950) — продовження історії «Гадюки в кулаці»; «Зведись і йди» («Lève-toi et marche»; 1951) — трагічний досвід жінки-інваліда; «Олія на вогонь» («L’Huile sur le feu»; 1965) — про батька, який також є підпалювачем; «Кого я наважуюсь любити» («Qui j’ose aimer»; 1956) — про розлучену жінку, яка вирішує взяти другий шлюб. Роман «В ім’я сина» («Au nom du fils»; 1960) у творчості Базена є етапним (поворотним моментом). Це перша книга, в якій автор перестав мститися за своє минуле родині. Відтоді він спрямував свій погляд на сьогодення та став так званим «сімейним романістом». У романах «Крик сови» («Cri de la chouette»; 1971), «Мадам Екс» («Madame Ex»; 1974) «Опівнічний демон» («Le Démon de minuit»; 1988), «Школа батьків» (1991) він розповідає про еволюцію буржуазних звичок протягом 20 ст.

Обстановку терору в Чилі після перевороту відтворив у романі «І вогонь пожирає вогонь» («Un feu dévore un autre feu»; 1978). Опублікував також роман «Щасливці з острова Розпуки» («Les Bienheureux de La Désolation»; 1970), пов’язаний з тогочасними подіями: люди, переселені з острова на півдні Атлантики, не можуть інтегруватися до сучасного суспільства Англії. Письменник розмірковує над питаннями краси природи, місця людини у цивілізації та її відповідальності за наслідки втручання в екосистему.

Базен та Україна

Українською мовою окремі твори Базена переклали В. Коптілов, Я. Кравець, П. Соколовський, Я. Коваль, С. Фомін.

Нагороди і визнання

Лауреат літературної премії князя Монако (1957), Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1980). Великий офіцер ордена Почесного легіону (1994). Роман «Гадюка в кулаці» був екранізований двічі: для телебачення режисером П. Кардіналєм (1971) та для кіно режисером Ф. де Брока (2004).

Додатково

Роман«Гадюка в кулаці» («Vipère au poing») був високо оцінений деякими критиками, але зображення в ньому скандального образу матері письменника не дозволило Базену отримати Гонкурівську премію.

Твори

  • La Mort du petit cheval. Paris : Rombaldi, 1976. 324 p.
  • Cri de la chouette. Paris : Grasset, 1991. 304 p.
  • Vipère au poing. Paris : Le Livre de Poche, 2021. 320 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Собрание сочинений : в 4 т. Москва : Художественная литература, 1988.
  • У к р. п е р е к л. — Нічого не трапляється // Всесвіт. 1984. № 2. С. 77–81.
  • Щасливці з острова Розпуки. Вогонь пожирає вогонь. Львів : Тріада плюс, 2013. 384 с.

Література

  1. Heriat Ph. Un écrivain de scandale // Revue Des Deux Mondes (1829–1971). 1966. Vol. 1. P. 6–13. URL: http://www.jstor.org/stable/44592277
  2. Moustiers P. Hervé Bazin ou le romancier en mouvement. Paris : Éditions du Seuil, 1973. 256 p.
  3. Molard J. La vie sublimée d'Hervé Bazin. Sury-en-Vaux : A à Z patrimoine, 2011. 196 p.

Автор ВУЕ

О. В. Романова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Романова О. В. Базен, Ерве // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Базен, Ерве (дата звернення: 26.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
03.01.2022

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ