Базальні ядра

Базальні ядра та пов'язані з ними структури

База́льні я́дра, основні́ я́дра, база́льні га́нглії — комплекс підкіркових нейронних вузлів сірої речовини в товщі півкуль головного мозку хребетних тварин.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Функції
4 Література
5 Автор ВУЕ

Історична довідка

Базальні ядра, основні ядра або базальні ганглії — назва комплексу за попередньою анатомічною номенклатурою зумовлена його заляганням у товщі білої речовини, ближче до основи кінцевого мозку. За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою виділено два нових підрозділи:

основну частину кінцевого мозку;
основні ядра й структури утворів.

Характеристика

До основної частини належать структури, які попередньо відносили до інших розділів. Тепер у складі основної частини розглядають вентральний палідум та вентральний стріатум, що можуть розглядатися також як частини базальних ядер. До основної частини кінцевого мозку входять: мигдалеподібне тіло, огорожа, вентральний палідум, вентральний стріатум, периферійна частина нюхового мозку, передня нюхова частка. До основних ядер та структур утворів відносять: хвостате ядро, сочевицеподібне ядро, смугасте ядро, внутрішню капсулу, променистий вінець, асоціативні і спайкові волокна кінцевого мозку. До базальних ядер належать: смугасте тіло (складається з хвостатого і сочевицеподібного ядер), огорожа, мигдалеподібне тіло. Базальні ядра — це підкіркові рухові центри, які формують стріопалідарну систему, що є основною частиною екстрапірамідної системи (складається з двох частин: стріатума і палідума). До стріатума належать хвостате ядро і лушпина. До палідума — бічні і середні бліді кулі. В широкому значенні функціонально до базальних ядер додатково відносять субталамічне ядро і чорну речовину, розташовану в середньому мозку. Вхід імпульсів у базальні ядра здійснюється через смугасте тіло. Воно отримує імпульси з кори великих півкуль, чорної речовини, ядра шва, ретикулярної формації.

Функції

Базальні ганглії забезпечують регуляцію рухових і вегетативних функцій, беруть участь в здійсненні інтеграційних процесів вищої нервової діяльності. У ссавців вони асоційовані із мисленням, емоціями, навчанням. Структури стріопалідарної системи відповідають за звичайні, автоматичні рухи (біг, ходіння тощо); тонус м’язів (див. М’язова система); деякі автономні (вегетативні) реакції (зокрема терморегуляцію та вуглеводний обмін). Структури стріатума відповідають за сповільнення, а палідума — за прискорення рухів. Функції базальних ядер визначаються їхньою взаємодією з іншими частинами центральної нервової системи. Вони формують нейронні петлі, що з’єднують таламус і найважливіші зони кори півкуль мозку: моторну, соматосенсорну і лобову. Базальні ганглії зв’язані між собою і з деякими областями стовбура мозку. Хвостате ядро і лушпина виконують такі функції:

контроль напрямку, сили і амплітуди рухів;
аналітична діяльність, навчання, мислення, пам’ять, комунікація;
управління рухом очей, рота, обличчя;
підтримка роботи внутрішніх органів;
забезпечення умовних рефлексів;
сприйняття сигналів органів чуття;
контроль м’язового тонусу.

До специфічних функцій лушпини відносять дихальні рухи, вироблення слини та інші аспекти харчової поведінки, забезпечення живлення шкіри і внутрішніх органів. Функції блідої кулі:

розвиток орієнтовною реакції;
контроль рухів кінцівок;
харчова поведінка;
міміка;
прояв емоцій;
забезпечення допоміжних рухів, координаційних здібностей.

До функцій огорожі і мигдалеподібного тіла відносяться:

мовлення;
харчова поведінка;
емоційна і довгострокова пам’ять;
розвиток поведінкових реакцій (страх, агресія, тривожність тощо);
забезпечення соціальної інтеграції.

Розмір і стан окремих базальних ядер впливає на емоційну поведінку, довільні і мимовільні рухи людини, а також вищу нервову діяльність.

Література

Плахтій П., Кучерук О. Фізіологія людини. Нейрогуморальна регуляція функцій. Київ : ВД «Професіонал», 2006. 336 с.
Маруненко І. М., Неведомська Є. О., Волковська Г. І. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи. Київ : Центр учбової літератури, 2019. 184 с.
Ярошенко Д. С. Токсичні моделі паркінсонізму: історія та перспективи // Український журнал медицини, біології та спорту. 2021. Т. 6. № 3 (31). С. 78–84.
Orpella J., Mas-Herrero E., Ripollés P. et al. Language Statistical Learning Responds to Reinforcement Learning Principles Rooted in the Striatum // PLoS Biology. 2021. № 19 (9). P. 1–23. URL: https://journals.plos.org/plosbiology/article?id=10.1371/journal.pbio.3001119