Бадняк

Спалення бадняка біля храму Св. Савви, м. Белград, Сербія

Ба́дняк (серб. Ба́дњак; хорв. Badnjak; болг. Бъдник) — у календарних обрядах зимового циклу південних слов’ян — ритуальне поліно (довжиною з людський зріст, або пеньок, гілка), яке спалюють у Різдвяну ніч (див. Різдво Христове), а також назва самого обряду й Святвечора.

Поширення

Обряди символічного вітання, частування і спалення бадняка поширені у центральній, південній і західній Болгарії (здійснюють у ніч на Коледу), Боснії, Герцеговині, Далмації, Македонії, Сербії, Словенії та деяких областях Хорватії (зокрема на піво-ві Істрія). Уперше згадується у 13 ст. (Дубровник), хоча сягає корінням доби міфологічного світогляду й містить рефлексії тотемістичних уявлень.

Обрядові практики

За бадняк обирали дуб, сосну, ялину, бук, клен або ж плодове дерево (черешню, грушу тощо). Святково вбраний господар дому, один або із сином, напередодні Різдва (до сходу або перед заходом сонця) пострілами з рушниці сповіщав про початок обрядодійства, після чого урочисто вирушав по бадняк. Мав зрубати його мовчки одним чи трьома ударами сокири, попередньо здійснював жертвоприношення (ставав обличчям до сонця, ритуально вітав бадняк зі святом, обсипав дерево зерном, «частував» хлібом, монетами), триразово хрестив, згадуючи Бога, святого — покровителя родини і прийдешнього свята. Зрублений двома ударами або тріснутий бадняк символізував нещастя, тому його не брали. Тріску, яка відлітала при рубанні бадняка («івер»), господар приносив як дарунок господині.

У різних регіонах бадняків могли готувати декілька (залежно від кількості чоловіків у господі або ж, навпаки, — від кількості жінок), або два — «жіночий» та «чоловічий», часом ще один бадняк зрубували для полазника (перший гість, що завітав на свято). Удень бадняк зазвичай ставили біля порогу, у хату господар заносив його увечері, товстим кінцем уперед, і високо здіймав над головою, щоб уся родина могла під ним пройти, ніби долучаючись тим до сакрального простору.

Господиня змащувала бадняк медом, олією, обсипала зерном, горіхами, монетами, заливала у спеціально зроблені отвори вино, розламувала на ньому калачі, різала ритуальну страву тощо. Діям надавали магічно-прогностичну функцію — закликали добробут і багатство у прийдешньому році. Вирізування на стовбурі хрестиків стало наслідком нашарування християнства на язичницькі вірування.

Опісля бадняк ритуально цілували усі члени родини, підпалювали його «живим вогнем» (видобутим шляхом тертя) і стежили за його горінням і тлінням (горіти бадняк має упродовж усього свята). Саме багаття також іменують бадняк, або баднеданска ватра. Найсакральніший момент — перегоряння бадняка посередині. Тому, хто перший його помічав, призначали винагороду. Попіл і головню від бадняка вважали чудодійними й лікувальними: попіл розводили з водою і вживали при головному болю, домішували у корм для свійської птиці й худоби, натирали худобу, обсипали лани, закопували під фруктовими деревами тощо; з головні робили клинці для рала чи сохи, хрести або кілки, які заносили до хліва, ставили у саду, серед винограднику, на пасіці тощо. Ці та інші подібні ритуали відносять до сфери сакрального хронотопу.

Традиційно за святковим столом збиралася вся родина. Ритуальні страви — пісні (різдвяний пиріг, короп чи інша велика річкова риба). З настанням темряви молодь збиралася у гурти для колядування.

Символіка

Ритуальне спалення має космогонічну семантику й символізує народження нового часу: Бадняк називали ще «старим богом», на противагу «молодому богові» — Божичу. Оскільки бадняк пов’язують із поширеним у світовій міфології образом змія у корінні дерев (напр., Агі Будгн’я у ведичній міфології, Нідгьогг — у скандинавській, Піфон — у давньогрецькій), вважається, що його спалення символізувало знищення лиходійного первня, хтонічного символу потойбіччя (змія) за допомогою однієї з основних стихій — вогню.

Бадняк-вечір (серб. Бадњи дан, Бадње вече, хорв. Badnja večer, болг. Бъдни вечер) є неодмінним елементом підготовки до головного зимового свята — Божича, що стало назвою Різдва у південних слов’ян. Дотепер живе традиція палити бадняки на майданах міст і сіл.

Додатково

  • У Поповому Полі (карстове поле на півдні Боснії та Герцеговини) господар чи полазник піднімав над вогнем бадняка, щоб під ним могла пролізти вся родина. Полазник коцюбою бив по бадняку, висікаючи іскри і промовляючи замовляння на приплід худоби і багатий врожай. Вірили — чим більше іскор, тим щедрішим має бути прийдешній рік.
  • Бадняк нерідко наділяли антропоморфними рисами, до прикладу, зображували як пеньок з бородою.

Література

  1. Зеленин Д. К. Тотемы-деревья в сказаниях и обрядах европейских народов // Труды института антропологии, археологии, этнографии. Этнографическая серия. 1937. Т. XV. Вып. 2. С. 70–71.
  2. Йорданова Л. Изкуство и народни обичаи. София : Държавно издателство «Народна просвета», 1988. 118 с.
  3. Страхов А. Ночь перед Рождеством: народное христианство и рождественская обрядность на Западе и у славян. Cambridge : Palaeoslavica, 2003. 380 c.
  4. Nedeljkovic M., Nedeljkovic N. Godišnji običaji u Srba. Izdavač : Mladinska knjiga, 2015. 473 р.

Автор ВУЕ

О. В. Наумовська


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Бадняк // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бадняк (дата звернення: 14.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.12.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ