Баба-Яга

Баба Яга у ступі

Ба́ба-Яга́, Яга (в укр. діалектах Баба-Язя, Язібаба, Єжи-Баба, Інжи-Баба, Гінджи-Баба; білорус. Баба-Яга, Ягіня, Юга; рос. Баба-Яга, Еги-Баба, Егибоба, Ягая, Ягишна; польськ. Jędza, Babojędza; чеськ. та словацьк. Ježibaba; хорв. Baba Roga; босн. Baba Zima та ін.) — популярний персонаж народної чарівної казки, присутній у фольклорі усіх слов'янських народів. Має архаїчне протослов'янське походження.

Етимологія

Етимологія оніма є полемічною. За найпоширенішими гіпотезами, слово «яга»:

1) споріднене з литовським «angis» («гадюка») та праслов'янським «ǫžь» (звідси — вуж), що потверджує первісну семантику образу Баби-Яги як «змії» та його хтонічну природу (казкова Баба-Яга має в услужінні гадюк і різних гадів; може літати, як і міфологічні змії);

2) співвіднесене з праслов'янським «(j)ęga» або «(j)ęza», що має конотацію задухи, хвороби, жахіття. Аргументом на те є співзвучні терміни у російській (язва — виразка), болгарській (енза — рана, хвороба), сербській (jеза — жах, jeзив — небезпечний), польській (jędza — відьма, зла баба; jędzić się — сердитись), словенській (jezа — гнів, jeziti — сердитись), чеській (jezinka — лісова відьма, зла баба) та ін. мовах;

3) походить від санскритського योग (йога), серед значень якого — чари, чаклунство (в індуїзмі атрибутом бога смерті, володаря потойбіччя Ями теж уявлялась кістяна нога).

У міфології

Жіночий образ Баби-Яги має давню міфічну природу (висхідний до божества епохи матріархату), генетично пов’язаний із давніми тотемістичними віруваннями (див. Тотемізм), уявленнями про царство мертвих.

У чарівній казці Баба-Яга є господинею лісу, медіатором світів і належить до категорії злотворців. Топос перебування Баби-Яги — хаща чи галявина казкового пралісу, «тридев’яте царство» — завжди знаходиться за межами окультуреного Космосу на пограниччі Хаосу, що вказує на семантику потойбіччя, функцію межі зі світом померлих. Часто її помешкання — хатинка на курячих (інколи качиних, гусячих) ніжках, повернута дверима до лісу й оточена огорожею з настромленими черепами, що свідчить про превалювання мортальних рис образу.

Спорідненість із мерцем підкреслює сліпота Баби-Яги, що лежить у хатинці й не бачить героя-протагоніста, який приходить до неї зі світу живих, а дізнається про його прибуття за запахом («руським духом тхне»), а також скуйовджене волосся (за традицією, жінок ховали із розпущеним волоссям) і незмінний епітет «кістяна нога». Найчастіше персонаж описано як такий, що живе по сто, двісті, триста років, але ще «не зустрічала живої душі».

Зовнішні ознаки образу гіперболізовані: «ноги на піл одкидала, голову на комин положила»; «ніс мало що не до стелі, а губа висить аж до землі». В услужінні у Баби-Яги — птахи, звірі й плазуни, які у міфологічних уявленнях традиційно уявлялись творіннями «нечистої сили»: чорні коти, миші, змії, жаби, ворони. Її атрибутами є «жіночі» предмети кухонного вжитку — ступа, помело, піч, коцюба («в ступі їздить, товкачем поганяє, мітлою слід замітає»); вона має здатність літати, що споріднює її з відьмою (однак, на відміну від відьми, Баба-Яга завжди старечого віку). Часто Баба-Яга та її атрибути співвіднесені з ознакою «залізний» (три обручі на голові, зуби, віник, ступа тощо), що є символом сили чаклунки і доказом давньої природи образу — відлунням табу на залізо у примітивних суспільствах.

Типологія образу

Баба Яга. Художник Віктор Васнецов, 1917

Відповідно до функцій у казковому сюжеті виокремлюють три типи образу:

  • Яга-дарувальниця;
  • Яга-викрадачка;
  • Яга-войовниця.

Яга-дарувальниця — образ казок, в яких герой долає шлях до потойбіччя, межу якого Баба-Яга допомагає йому перейти. У казці те передано за допомогою своєрідного обряду посвячення (годування-напування, купання та вкладання героя спати), котрі є рефлексією ритуальних дій із мерцем. Також Баба-Яга дає поради герою, як виконати завдання без шкоди для себе; чарівний предмет, що вказує шлях у потойбіччя (часто — клубок, що символізує скомпресовану дорогу; віник, з якого виростає ліс; хустину, що стає мостом тощо); помічників для виконання завдання — коня або птаха (богатирського коня або коня-віщуна герой, зазвичай, може заслужити за три дні/три роки у Баби-Яги або звільнити з полону).

Образ Яги-викрадачки властивий казкам, де конфлікт будується на контрадикції з персонажами-дітьми, яких Баба-Яга намагається підсмажити, однак вони її перехитрують і рятуються. Такі сюжети є відгомоном ритуалів кремації та зберігають рефлексії давніх обрядів вікової ініціації юнаків і дівчат, що інсценували символічну смерть дитини та її відродження в іпостасі дівчини чи парубка. З іншого боку, ці сюжетні колізії перегукуються з натальними обрядами, які проводила знахарка чи баба-пупорізка з недоношеними, хворими та слабкими дітьми, підносячи їх на лопаті для хліба до теплої печі (символ материнського лона). На відміну від Яги-дарувальниці, Яга-викрадачка може з’являтися у світі живих, поза межами її локусу, що може символізувати бажання вилікувати дитину, вберегти її від світу мертвих. Мотиви ж самостійного потрапляння дітей до Баби-Яги суголосні семантиці вмирання, а їхньої втечі — як перемоги над смертю, воскресіння.

Яга-войовниця зазвичай позбавлена типових для «дарувальниці» і «викрадачки» дій, атрибутів і амбівалентної природи (злотворця й помічника водночас). Вона постає антагоністом героя, викликаючи його на бій; функціонально зближується з образом казкового змія або заступає його, що є свідченням пізнішого часу творення образу. Інколи Яга-войовниця очолює військо («Під дубом війська, як трави та листу, а на дубі сидить баба-Яга і тим військом командує»). Яга-войовниця зазнає поразки і вказує герою шлях у «тридев’яте царство». Вона має здатність перетворювати людей на предмети, каміння тощо; володіє живою і мертвою водою; вдається до підлості й обману. При змалюванні образу Баби-Яги як злотворця використано антитезу щодо якостей добротворців — гіперболізовано нечесність, злість, хитрість, підступність, намагання знищити героя тощо.

Додатково

  • Вітчизняна казкознавиця Л. Дунаєвська вважає образ Баби-Яги реліктом давніх уявлень про міфічних управителів стихій, генетично споріднених із жерцями (жрицями), які виконували культові обряди, відтак його функція у казковому сюжеті пов'язана з ініціацією героя, рідше — героїні.
  • Курячі ніжки хатинки, на думку фольклориста В. Проппа (Росія), є реліктами первісної зооморфності образу. Міфологиня О. Баркова (Росія) трактує лексему як похідну від «курних» — обкурених димом стовпів, на яких у 6–9 ст. давні слов'яни ставили обрядові «хатини смерті» із прахом небіжчика всередині (тобто Баба-Яга — живий мрець).
  • У багатьох народів існувало повір’я, що душа людини знаходиться в стопі (приказка «душа — в п'яти»), відтак епітет «кістяна нога» вказує на відсутність душі та приналежність її носія до потойбічного світу.
  • Часто в українських казках Баба-Яга має одну, трьох чи дванадцять доньок, яких вона хитрощами та чарами намагається одружити з героєм, підмінивши його дружину чи наречену, або які мають здатність до перевертництва, і в подобі кобил, кіз тощо тікають від героя (у сюжетах, де він має виконати завдання Баби-Яги, випасаючи її табуни/стада).

Література

  1. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. Ленинград : Издательство ЛГУ, 1986. 364 c.
  2. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна проза (легенда, казка): еволюція епічних традицій. Київ : Київський університет, 2009. 304 с.
  3. Мушкетик Л. Г. Персонажі української народної казки. Київ : Український письменник, 2014. 360 c.
  4. Баркова А. Л. Введение в мифологию. Москва : Рипол Классик, 2018. 527 с.
  5. Альшевская Анна. Типологические вариации образа Бабы Яги в волшебных сказках // Фалькларыстычныя даследаванні: Кантэкст. Тыпалогія. Сувязі. Вып. 15. Мінск : РІВШ, 2019. С. 179–190.

Автор ВУЕ

О. В. Наумовська


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Баба-Яга // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баба-Яга (дата звернення: 14.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.11.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ