Афгані, Джемаль-ад-Дін, аль

Афгані́, Джема́ль-ад-Дін, аль (відомий як аль-Афгані та Сейід Джамаль ад-Дін Асадабаді; повне ім’я Джемаль ад-Дін аль-Афгані ас-Саїд Мухаммад ібн Сафдар аль-Хусейн; перс. سید جمال‌الدین افغانی‎; ймовірно 1838 або 1839, м. Асадабад, тепер Афганістан, за ін. версією, м. Асадабад, тепер Іран — 09.03.1897, м. Стамбул, тепер Туреччина; 1944 перепохований у м. Кабулі, Афганістан) — мусульманський політичний і релігійний діяч, ідеолог, журналіст.

Афгані, Джемаль-ад-Дін, аль (سید جمالالدین افغانی)
Справжнє ім’я	Джемаль ад-Дін аль-Афгані ас-Саїд Мухаммад ібн Сафдар аль-Хусейн
Народження	1838 або 1839«або1839» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1838.
Місце народження	Асадабад
Смерть	09.03.1897
Місце смерті	Стамбул
Місце поховання	Кабул
Напрями діяльності	релігія, політика, журналістика
Традиція/школа	іслам

Життєпис і діяльність

Походження аль-Афгані та місце його народження є дискусійними. За власними свідченнями, народився в афганському місті. За висновком його сучасників і біографів походив з однойменного іранського міста, але навмисне приховував іранські та шиїтські (див. Шиїзм) корені, щоби зміцнити авторитет серед мусульман-сунітів та уникнути переслідувань із боку іранського шаха.

Про молоді роки аль-Афгані відомо мало. Навчався в медресе м. Казвіна (тепер Іран), кілька років мандрував Британською Індією, завершив навчання у м. Кербелі (тепер Ірак). Вільно володів фарсі, арабською, турецькою мовами, пізніше опанував французьку та англійську.

У сер. 1866–1868 — на службі в еміра Мухаммада Азам-хана (Афганістан), після усунення того від влади був вимушений виїхати з країни. 1870 прибув до Єгипту. 1871–1879 мешкав у м. Каїрі. Викладав, писав, проповідував; виступав проти англійських колоніальних порядків. 1879 за антианглійську агітацію депортований з Османської імперії до м. Гайдарабада (тепер Індія), перебував під наглядом поліції.

1883–1886 емігрував до Західної Європи, мешкав у містах Лондоні (Велика Британія), Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина). 1884 спільно зі своїм соратником і учнем Мухаммадом Абдо заснував у м. Парижі таємне товариство «Урва аль-Вуска» (з перс. «Непорушний зв’язок»). Видавав щотижневу газету з однойменною назвою, де агітував проти європейської експансії на Близькому Сході, проголошував єдність світової умми фундаментальною засадою майбуття мусульманських народів. Поширення і зберігання газети було заборонено в Єгипті та Індії, вийшло лише 18 номерів.

На порубіжжі 1880–1890-х оселився в м. Тегерані як радник шаха Насера ад-Діна, але швидко розірвав із ним відносини, був депортований з Ірану. Від 1887 до 1889 відвідав Російську імперію.

1892 на запрошення султана Абдула-Гаміда ІІ переїхав до м. Стамбула, де жив на утриманні турецької влади до кінця життя.

1944 рештки аль-Афгані перевезені в Афганістан, перепоховані у мавзолеї на території Кабульського університету.

Погляди

Визнаний фундатором ідеології панісламізму. Обстоював ідеї пробудження ісламського світу, його реінтеграції та зміцнення, як альтернативу багатовікового домінування європейських країн. Мріяв про наднаціональне і надкласове політичне об’єднання мусульман у конфедерації на чолі з халіфом. Вважав, що протистояти європейській експансії можуть не розрізнені держави й народи, а єдина мусульманська спільнота, вища за богословські та віроповчальні розбіжності, внутрішні конфлікти шиїтів і сунітів.

Вбачав у Корані не лише джерело ідейного пробудження умми, а й політичні засади її об’єднання; заперечував потребу копіювати європейські політичні інститути, навзамін закликав відроджувати чи створювати власні, закорінені в традиції. Прибічник поміркованої модернізації ісламу, відмови від феодального деспотизму, корупції. Поборник мусульманських етичних імперативів соціальної справедливості, рівності й допомоги одновірцям.

Основна праця аль-Афгані — «Спростування матеріалістів» (1942, перс. мовою).

Визнання

Погляди А. значуще вплинули на розвиток мусульманської політичної думки та ідеології кін. 19 — поч. 20 ст. Вважається одним із засновників ісламського модернізму, ісламського соціалізму, ідеології панісламської єдності.

Його ім’ям названо Афганський університет у м. Асадабаді (засн. 2010). У містах Афганістану, Пакистану, Ірану на його честь названі вулиці, площі, лікарні, школи, парки, медресе, дороги.

Праці

Réfutation des matérialistes. Paris : Paul Geuthner, 1942. 185 р. (у співавт.)

Література

Степанянц М. Т. Мусульманские концепции в философии и политике 19–20 вв. Москва : «Наука», 1982. 248 с.
Dudoignon St. A., Komatsu Н., Kosugi Y. Intellectuals in the Modern Islamic World: Transmission, Transformation and Communication (New Horizons in Islamic Studies). London; New York : Routledge, 2006. 396 р.
Black А. Тhe History of Islamic Political Thought. From the Prophet to the Present. 2nd ed. Edinburgh : Edinburgh University Press, 2011. 416 р.
Аль-Джанаби М. М. Философия современной мусульманской реформации. Москва : Садра, 2014. 436 с.
Камалі М. Х. Тадждід, іслях та цивілізаційне оновлення в ісламі / Пер. О. Тимчишин. Острог : Центр ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія», 2020. 58 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Афгані, Джемаль-ад-Дін, аль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Афгані, Джемаль-ад-Дін, аль (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.09.2020