Астма бронхіальна

А́стма бронхіа́льна (від грец. ἄσϑμα — ядуха) — гетерогенне захворювання, для якого характерне хронічне запалення дихальних шляхів. Має рецидивуючі респіраторні симптоми (дихання зі свистом, задишка, скутість у грудній клітці та кашель), що змінюються з часом і за інтенсивністю; пов’язані з варіабельним обмеженням потоку дихання.

Історична довідка

Термін «астма» як загальну назву захворювань, що супроводжуються утрудненням дихання, запропонував Гіппократ. Тоді цей термін застосовували також на позначення утруднення дихання під час сильного серцебиття (астма серцева), а також при захворюваннях дихальних шляхів, які супроводжувались виділенням в’язкого мокротиння.

У 1 ст. н. е. лікар Аретей (Греція) описав дві форми астми, виділивши астму, пов’язану із захворюванням серця, та астму, що супроводжується хрипами (бронхіальну).

Уперше зв’язок нападів астми та вдихання пилу й сильних запахів описав у 17 ст. Я. Б. ван Гельмонт (1580–1644; Бельгія, Нідерланди), він також простежив одночасне виникнення нападів задухи та проявів дерматиту в окремих хворих.

1750 Дж. Хантер (1728–1793; Велика Британія) припустив, що напад задухи виникає внаслідок скорочення бронхіальних м’язів.

Виділили як окреме захворювання, систематизували та описали клінічні прояви астми вчені Г. Куршман (1846–1910) Е. В. фон Лейден (1832–1910; обидва — Німеччина).

У 1830-х Г. Сокольський (1807–1886; Росія) описав нічні напади астми. 1887 С. Боткін припустив, що причина нападів астми — зміни слизової бронхів і бронхіти. Він виділив катаральну та рефлекторну астми.

На початку 20 ст. учені Є. Манойлов та М. Голубєв (1856–1943; обидва — Росія) запропонували алергічну теорію бронхіальної астми, А. Адо (1909–1997) та П. Булатов (1902–1975; обидва — Росія) у 1969 уперше запропонували класифікацію бронхіальної астми за причинами її виникнення.

Етіологія і патогенез

Астма бронхіальна розвивається в окремих людей унаслідок взаємодії їхнього організму та факторів навколишнього середовища. Астма бронхіальна — запальне захворювання дихальних шляхів, у патогенез якого залучаються різні запальні клітини та медіатори, які призводять до патофізіологічних змін і виникнення клінічних симптомів. В основі патогенезу — підвищена реактивність бронхіального дерева.

Причиною бронхіальної астми є різні процеси. Відомі кластери демографічних, клінічних та/або патофізіологічних характеристик часто називають «астма-фенотип». Його варто визначати для персоніфікованого призначення терапії в тяжких випадках, у разі неефективності загальноприйнятної схеми терапії.

Клініка

Встановлення діагнозу «астма бронхіальна» базується на визначенні респіраторних симптомів: дихання зі свистом, задишка, скутість грудної клітки й кашель, та виявленні варіабельної бронхообструкції. Для астми бронхіальної характерна наявність більш ніж одного симптому, що часто погіршуються вночі або під ранок, змінюються в часі й за інтенсивністю. Їх провокують вірусні інфекції (застуди), фізичні вправи, вплив алергенів, зміна погоди, сміх або подразники (вихлопні гази автівок, тютюновий дим, сильні запахи тощо).

Під час фізикального обстеження у хворих на астму може не виявлятися патологічних змін. Часто аускультативно прослуховуються хрипи, але їх може не бути або вони можуть бути тільки при форсованому видиху. Огляд носа може виявити ознаки алергічного риніту або поліпозу.

Астма бронхіальна характеризується варіабельністю бронхообструкції, що змінюється з часом і більшою мірою, ніж у здорових осіб. При астмі бронхіальній функція зовнішнього дихання (ФЗД) може варіювати від абсолютно нормальної до вираженої обструкції в одного пацієнта. Погано контрольована астма асоціюється з більшою варіабельністю ФЗД, ніж за добре контрольованої астми.

У кожного пацієнта оцінювання астми бронхіальної має включати контроль симптомів і ризику несприятливих наслідків та проблем, пов’язаних з лікуванням. Це здебільшого стосується техніки інгаляції та дотримання встановленого режиму терапії (прихильності до терапії), а також оцінювання будь-яких супутніх захворювань, які можуть погіршувати переносимість симптомів та якість життя.

Перебіг астми бронхіальної може бути контрольований, частково контрольований та неконтрольований.

Діагностика

Клінічні симптоми, дослідження ФЗД для визначення варіабельної бронхообструкції, алергологічне дослідження, визначення IgE, дослідження нітроген оксиду (NO) у видихуваному повітрі. Перспективним підходом до класифікації захворювань дихальних шляхів є використання відповідних тестів. Вони краще виявляють пацієнтів, які можуть відповісти на терапію кортикостероїдами. Підвищені рівні еозинофілів мокротиння й збільшення концентрації видихуваного нітроген оксиду тісніше пов’язані з відповіддю на кортикостероїди, ніж інші тести.

Лікування

Мета лікування бронхіальної астми — зменшення симптомів та мінімізація ризику розвитку несприятливих наслідків (загострень, госпіталізацій, небажаних проявів терапії тощо), досягнення контролю захворювання. У лікуванні астми бронхіальної застосовують кілька груп препаратів:

  • контролювальні засоби використовують для регулярної підтримувальної терапії (зменшують запалення дихальних шляхів, знижують загострення та майбутні ризики — загострення й погіршення показників функції зовнішнього дихання) — лікування астми бронхіальної базується на інгаляційних кортикостероїдах у монотерапії або комбінації з бета-2-агоністами тривалої дії (мають перевагу), модифікаторах лейкотриєнів;
  • засоби невідкладної допомоги (швидкої дії) призначають усім пацієнтам для застосування за потреби з метою купірування бронхоспазму, для короткочасної профілактики бронхоспазму, спричиненого фізичними вправами;
  • засоби додаткової терапії для лікування важкої форми астми бронхіальної, які призначають додатково до контролювальної терапії, коли у пацієнтів спостерігаються постійні симптоми та/або загострення, попри оптимізовану терапію із застосуванням препаратів для контролю захворювання у високих дозах [зазвичай інгаляційних кортикостероїдів (ІКС) і бета-агоністів тривалої дії (ТДБА)] і надання впливу на фактори ризику, що модифікуються — тіотропій, анти IgE, анти IL-5 (мають перевагу в дітей старше 12 р. і дорослих), низькі дози оральних кортикостероїдів.

У лікуванні астми бронхіальної застосовують сходинкову схему призначення препаратів. Інтенсивність терапії, спрямовану на контроль захворювання, коригують зменшенням її або збільшенням. За збереження контролю протягом 2–3 місяців інтенсивність терапії може бути знижена на сходинку, для визначення мінімального ефективного рівня або збільшення її обсягу для пацієнта.

Якщо у пацієнта стійкі симптоми та/або загострення зберігаються, попри застосування контролювальної терапії протягом 2–3 місяців, перед будь-яким підвищенням її інтенсивності, здійснюють оцінювання і корегування наступних найбільш поширених проблем: неправильна техніка інгаляції; незадовільна прихильність до терапії; постійний вплив (удома чи на роботі) алергенів, тютюнового диму, забрудненого повітря в приміщенні й на вулиці або застосування таких препаратів, як бета-блокатори або (у деяких пацієнтів) нестероїдні протизапальні лікарські засоби; супутні захворювання, які можуть сприяти виникненню симптомів з боку органів дихання і низької якості життя; перевірку діагнозу.

Крім фармакологічного лікування, є й інші види терапії і стратегії, що поліпшують контроль симптомів та/або зменшують ризики у майбутньому: уникання паління, шкідливих речовин, впливу алергенів, певних харчових продуктів і добавок, фізична активність, дихальні вправи, здорове харчування, зниження маси тіла, вакцинація, контроль стресів, алерген-специфічна імунотерапія.

Прогноз

Астма бронхіальна — хронічне захворювання, за несвоєчасного та неповноцінного лікування повільно прогресує. Але за адекватного своєчасного лікування можна досягти повного контролю над захворюванням, сприятливого прогнозу для життя і працездатності.

Джерело

  1. Про затвердження та впровадження медико-технічних документів зі стандартизації медичної допомоги при бронхіальній астмі: Наказ МОЗ України № 868 від 08.10.2013 // Законодавство України. 2013. URL : https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0868282-13

Література

  1. Сеченов М. А. История бронхиальной астмы // Bronhi.com. 2013. URL: http://bronhi.com/astma/istoriya-bronxialnoj-astmy.html
  2. Болевич С. Б., Соодаева С. К. Бронхиальная астма. Москва : [б. и.], 2015. 150 с.
  3. История бронхиальной астмы // Tiensmed.ru. 2015. URL: http://www.tiensmed.ru/illness/bronhastma2.html
  4. DerSarkissian C. Bronchial Asthma // WebMD. 2017. URL: http://www.webmd.com/asthma/guide/bronchial-asthma
  5. Global Strategy for Asthma Management and Prevention. Bethesda : National Institutes of Health ; National Heart & Lungand Blood Institute, 2017. 159 p.
  6. Яшина Л. О. Бронхіальна астма — актуальна проблема сьогодення // Український пульмонологічний журнал. 2018. № 4. С. 16–20.
  7. Asthma // Mayo Clinic. 2018. URL: http://www.mayoclinic.org/diseases-conditions/asthma/basics/definition/con-20026992
  8. Asthma // American Lung Association. URL: http://www.lung.org/lung-health-and-diseases/lung-disease-lookup/asthma/

Автор ВУЕ

Л. О. Яшина


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Яшина Л. О. Астма бронхіальна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Астма бронхіальна (дата звернення: 4.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.08.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ