Аскрипція

Аскри́пція (від лат. ascriptio — приписування, приписка) — багатозначний термін.

1) Процес набуття людиною певного соціального та особистого статусу (посади, відзнаки, привілею, пільги) завдяки зовнішнім, незалежним від неї чи суспільства соціально-демографічним характеристикам (вік, стать, фізичні дані, національність, родинні зв’язки тощо).

2) Ситуація, коли певні характеристики індивіда (статус, професія, дохід) визначаються не його досягненнями, а вихідними позиціями, на які він не впливає (наприклад, етнічна приналежність, соціальне положення батьків).

Історична довідка

У науковий дискурс термін «аскрипція» увів Р. Лінтон (1893–1953; США), дослідник проблематики соціального статусу. Нині цей термін широко застосовується в західній, зокрема американській, соціології.

Т. Парсонс у теорії структурного функціоналізму протиставляє:

  • «аскрипція» — «досягнення»;
  • «якості аскриптивні» (котрими наділяється індивід поза його волею, незалежно від вибору, рішень) — «якості, що досягаються» (яких людина набуває шляхом самовдосконалення).

Механізм

В основі механізму аскрипції — заміщення ключових посад у суспільстві за критеріями соціального походження, соціально-демографічних характеристик. Тобто розподіл важливих для суспільства повноважень відбувається не на підставі професійних атрибутів індивідів (компетентність, вислуга років, науковий ступінь тощо), а за преференціями: цільовий набір до ЗВО, ротація кадрів, квоти на молодих фахівців або на жінок в органах влади тощо.

Значення

Аскрипція є одним із двох антитетичних шляхів здобуття в суспільстві певного рангу (другий шлях — власні старання й досягнення). Вона загострює соціальну стратифікацію, породжує почуття соціальної несправедливості.

Т. Парсонс наголошував, що аскрипція є неприйнятною і навіть шкідливою в публічній сфері, оскільки просування соціальними щаблями повинно здійснюватися лише завдяки особистим достоїнствам людини. Ефективне функціонування публічної сфери потребує цінностей досягнення, протилежних аскриптивним.

Додатково

Т. Парсонс застерігав: справі не на користь, якщо родинні та професійні обов’язки людей починають перетинатися, наприклад, у випадку коли керівник і підлеглий — близькі родичі.

Такій ситуації можна запобігти, якщо:

  • відмежувати нуклеарну сім’ю від решти родичів;
  • відмежувати нуклеарну сім’ю від публічної сфери (крім батька як основного годувальника).

На думку Т. Парсонса, це запобігатиме проникненню сімейних цінностей у трудову сферу, а також підриванню солідарності сім’ї, оскільки людям не доведеться вибирати між лояльністю до родичів і добросовісним виконанням професійних обов’язків.

Література

  1. Фундаментальная социология. В 15 т. Т. 2. Эмпирическая и прикладная социология / В.И. Добреньков, А. И. Кравченко. М.: ИНФРА-М, 2004. 986 с.
  2. Катаєв С. Л. Сучасне українське суспільство: Навч. посібник для студ. вузів / С. Л. Катаєв. Київ : Центр навчальної літ. 2006. 199 с.
  3. Почебут Л. Психология общества и социальный капитал. Вестник СПбГУ. 2011. №1. С. 18-25.
  4. Сайтарли І. Аксіологічні критерії соціокультурної типології у Т. Парсонса. Політологічний вісник. 2014. Випуск 75. С. 42-51.
  5. Нормы и мораль в социологической теории: от классических концепций к новым идеям: [монография] / [И.Ф. Девятко и др.]; Отв. ред. И.Ф. Девятко, Р.Н. Абрамов, И. В. Катерный. М.: Весь Мир, 2017. 288 с.

Автор ВУЕ

М. В. Туленков


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Туленков М. В. Аскрипція // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аскрипція (дата звернення: 22.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
30.04.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ