Аптер, Девід Ернест

Аптер Девід Ернест.jpg

А́птер, Де́від Ерне́ст (англ. Apter, David Ernest; 18.12.1924, м. Нью-Йорк, шт. Нью-Йорк, США — 04.05.2010, м. Норт-Гейвен, шт. Коннектикут, США) ― політолог, член Американської академії мистецтв і наук (з 1966).


Аптер, Девід Ернест

(Apter, David Ernest)

Рік народження 18.12.1924
Місце народження Нью-Йорк (місто), Нью-Йорк (штат), США
Рік смерті 04.05.2010
Місце смерті Норт-Гейвен, Коннектикут, США
Місце діяльності Північно-Західний університет, Єльський університет, Чиказький університет, Каліфорнійський університет у Берклі, Нідерландський інститут перспективних досліджень.Властивість «Місце діяльності» (як тип сторінки) із введеним значенням «Північно-Західний університет, Єльський університет, Чиказький університет, Каліфорнійський університет у Берклі, Нідерландський інститут перспективних досліджень.» містить недійсні символи, або ж є неповною, а тому може спричинити непередбачені результати в процесі виконання запиту чи анотації.
Напрями діяльності політологія
Відзнака Премії «За прижиттєві досягнення в політичній науці імені М. Догана» (2006)


Життєпис

Викладав у провідних закладах вищої освіти США: Північно-Західному університеті, Єльському університеті (директор відділення суспільних наук), Чиказькому університеті (керував справами Комітету з порівняльних досліджень нових націй), Каліфорнійському університеті у Берклі (очолював Інститут міжнародних досліджень). Працював також у Нідерландському інституті перспективних досліджень. Проводив польові дослідження з проблем демократизації і політичного насильства в Африці, Латинській Америці, Японії та Китаї.

Діяльність

Упровадив термін «консоціативність» для позначення елітистського характеру організації влади, ефективність якої залежить від готовності частини політичної еліти до співпраці, толерантності лідерів, гнучкості інституціональної структури міжетнічної співпраці. За відсутності зазначених умов, указав на неминучість розпаду політичної системи, що зазвичай супроводжується насильством.

Основні етапи розвитку компаративістики Аптер схарактеризував на підставі трьох провідних компаративних підходів ― інституціоналізму, девелопменталізму й неоінституціоналізму.

Інституціональний підхід зосереджений на особливостях функціонування політичних систем через вивчення структури та механізмів діяльності інститутів державного управління, устрою, політичних партій, виборчих систем. Це основний підхід, який є фундаментом порівняльної політології. Сферу проблематики інституціоналізму окреслював двома провідними темами: різноманіття форм розподілу влади (інститути влади) і механізми дії інститутів демократії.

Девелопменталізм («нова» порівняльна політологія, зорієнтована на вивченні проблем росту й розвитку) утвердився в 1950–1970-х і поєднав більшість теорій соціальних змін. Цей підхід у політиці й економіці наголошує на змінах, що відбуваються в суспільстві, а не в технології управління (цим суттєво відрізняється від інших соціальних наук).

Неоінституціоналізм постав як комбінація інституціоналізму й девелопменталізму. Для нього характерне особливе розуміння ідеї розвитку ― вивчення шляхів і способів, які використовує держава щоб протистояти негативним наслідкам росту. Аптер акцентував на перспективах неоінституціоналізму щодо застосування методу економічного аналізу у вивченні фіскальної й монетаристської політики в межах процесу глобалізації; тісніший (порівняно з інституціоналізмом) зв’язок із соціальною й політичною теорією, політичною економією (а не з політичною філософією). При цьому неоінституціоналізм водночас не ігнорував локальну проблематику.

Праці

Упродовж 46-річної академічної кар’єри Аптер написав (зокрема і як співавтор) понад 20 книг, присвячених проблемам соціальної та політичної теорії, серед яких: «Політичне королівство в Уганді: вивчення бюрократичного націоналізму» (The political kingdom in Uganda: a study in bureaucratic nationalism, 1961); «Політика модернізації» (The politics of modernization, 1965); «Вибір і політика розподілу» (Choice and the politics of allocation, 1972); «Політичні зміни» (Political changes, 1973); «Проти держави: політика і соціальний протест в Японії» (Against the State: Politics and Social Protest in Japan, 1984); «Переосмислення розвитку: модернізація, залежність і постсучасна політика» (Rethinking Development: Modernization, Dependency, and Post-Modern Politics, 1987); «Політичний дискурс в Республіці Мао» (Political Discourse in Mao’s Republic, 1994); «Компаративна політика: старе й нове» (Comparative Politics, Old and New, 1996), «Легітимізація насильства» (The Legitimization of Violence, 1997) та ін.

Визнання

Стипендіат стипендії Ґуґенгайма (Грант Меморіального фонду Джона Саймона Ґуґенгайма) у сфері суспільних наук для студентів США і Канади. Володар Премії Фонду Вудро Вільсона за найкращу книгу року («Вибір і політика розподілу» (Choice and the politics of allocation, 1972) у галузі вивчення уряду, політики і міжнародних відносин; Премії «За прижиттєві досягнення в політичній науці імені М. Догана» (2006).

Додатково

Підхід Аптера до методології компаративної науки визначався поступальним характером розвитку компаративістики; значним акцентом на об’єктивних чинниках, зокрема на впливові конкретно-історичних умов; усебічністю аналізу, взаємозв’язку з методологією інших соціальних наук; забезпеченням глибини аналізу за допомогою розкриття наступності в межах кожного циклу розвитку; персоніфікацією узагальнень як невід’ємного складника аналізу.

Праці:

  1. The Politics of Modernization. Chicago, 1965. 481 p.
  2. Rethiking Development: Modernization, Dependency and Postmodern Politics. Beverly Hills, 1987. 328 р.
  3. Comparative Politics, Old and New // A New Handbook of Political Science. Oxford; New York, 1996. Р. 374–389.

Р о с. п е р е к л.

  • Сравнительная политология: вчера и сегодня // Политическая наука: новые направления / Под ред. Р. Гудина, Х-Д. Клингеманна. Москва, 1999. С. 361–380.


Літертура:

  1. Мусиенко Т. В. Компаративная политическая наука: системный анализ Д. Аптера // Credo. 2001. Вып. 27. № 3. С. 68–90.
  2. Миронюк М. Г. Мир политической науки : в 2 кн. Москва, 2005. Кн. 2. 559 с.
  3. Кирилюк Ф. Методологія компаративного аналізу політики Девіда Аптера // Вісник Львів. ун-ту. Сер.: філос.-політол. студії. 2011. Вип. 1. С. 47–59.
  4. Молочко П. Аптер (Apter) Девід // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови), О. Майборода та ін. Київ, 2011. С. 36.

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Аптер, Девід Ернест // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аптер, Девід Ернест (дата звернення: 2.03.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
05.11.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ