Апофіз

Апофі́з (від грец. ἀπόφυσις — наріст, відросток) — багатозначний термін.

1) В анатомії — кінцева частина трубчастих кісток (без епіфіза), виріст, відросток хребця та інших кісток. Апофіз виникає із самостійного ядра окостеніння кістки поблизу епіфіза. Зазвичай функція апофізів полягає в прикріпленні до них м’язів.

2) У ботаніці — виріст в основі коробочки деяких мохів; ромбічна площинка над потовщеним кінцем насіннєвої луски соснової шишки.

3) У геології — дочірнє бокове відгалуження або відросток, що відходить від магматичного тіла, жили, лавового покриву й проникає в довколишні породи гірські. За складом подібне материнському матеріалу. Апофізи мають різноманітні неправильні химерні форми й швидко виклинюються. Крім магматичних, окрему групу становлять рудні апофізи ― прожилки, що відходять від рудних жил у бокові породи. Умови й час формування апофізів близькі материнським геологічним тілам. Наявність апофіз та їхня кількість можуть свідчити про геодинамічні умови формування материнських порід. Рудні апофізи є носіями різноманітного, переважно гідротермального зруденіння.

Література

Горелова Н. Г., Коноваленко А. А., Кулындешев В. А. и др. Формы геологических тел: справочные материалы по тектонической терминологии. Хабаровск : Академия наук СССР, 1984. 288 с.
Горная энциклопедия : в 5 т. / Гл. ред. Е. А. Козловский. Москва : Советская Энциклопедия, 1984. Т. 1. 560 с.