Анічкін, Леонід Анатолійович

Анічкін, Леонід Анатолійович.jpg

А́нічкін, Леоні́д Анато́лійович (05.06.1937, м. Київ, тепер Україна — 07.12.2009, м. Київ, Україна) — кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України (з 2008).

Анічкін, Леонід Анатолійович

Народження 05.06.1937
Місце народження Київ, Україна
Смерть 07.12.2009
Місце смерті Київ, Україна
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Київ
Напрями діяльності кіно

Життєпис

Народився у сім’ї актора. Закінчив 1958 Київський театральний інститут (тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого), 1963 — Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого), 1963 — Вищі режисерські курси (м. Москва). 1974–1999 працював на студії «Київнаукфільм» (тепер Національна кінематека України) та українських телеканалах: КГТРК, ІСТV, Перший національний телеканал.

Творчість

Творчість Анічкіна можна умовно поділити на періоди радянський та пострадянський. За радянського часу було знято понад 25 фільмів на різні теми, важливі для народного господарства країни, та позбавлені ідеологічної маркованості: «Ваш хід, ЕСМ» (1974), «Вартові погоди», «Погода та її прогнозування» (1975), «Зварювання вибухом» (1976), «Машинобудування України» (1976), «Скільки коштує врожай?» (1982), «Будівництво мостів» (1985) та ін. Попри активну популяризацію різних галузей господарства, звертався також до історичних тем: «Портрет на полотні» (1986), «Жива легенда століть» (1989), «Драй-Хмара. Останні сторінки» (1990) та ін.

У пострадянський період у творчості Анічкіна посилюється публіцистичне начало. Знімав науково-документальні фільми про визначні постатті України, залучаючи недоступні раніше архівні матеріали: «Моя адреса: Соловки. Пастка» про останні роки життя Л. Курбаса, «Моя адреса: Соловки. Тягар мовчання» про останні роки життя М. Куліша (обидва — 1991), «Перехрестя одного роду» (1992), «Невідомий Грушевський. Повернення. Протистояння. Розправа» (1999), «Тарас Шевченко. Надії» (1995), «Сім пострілів в Україну» (1999) тощо.

Під час роботи на українських телеканалах був режисером телесеріалів та культурно-історичних програм: «Духовні скарби України», «Духовна спадщина», «Остання адреса» та ін.

Додатково

Батько Анічкіна (Анатолій Михайлович Анічкін; псевдонім Анатолій Моторний) був актором Київського обласного пересувного драматичного театру, заслуженим артистом УРСР. Дід Анічкіна (Михайло Георгійович Анічкін) був відомим архітектором у м. Києві.

Анічкін був учнем М. Верхацького — одного з найближчих учнів Л. Курбаса. Саме на прохання М. Верхацього було знято фільми «Моя адреса: Соловки. Пастка» (1991).

Цитати

«Хоч як це сумно, але його фільми 1990-х років, що стали суворим і аргументованим вироком тоталітарній системі, залишаються актуальними сьогодні в нашому неоднорідному й суперечливому суспільстві, де частка населення продовжує сповідувати постулати збанкрутілої комуністичної ідеології. Суспільства, яке ніяк не визначиться зі своїм минулим. З цієї невизначеності випливають безліч конфліктів, якими вправно маніпулюють зовнішні сили... Фільми Анічкіна спонукають задуматись над історичною долею України, яка, опинившись під більшовицьким пануванням, була катована голодом і репресіями, а потім стікала кров’ю в лещатах між Сталіном і Гітлером».

 (Брюховецька Л. На олтар болючої пам’яті (екранна галерея Леоніда Анічкіна, кінорежисера) // Кіно-Театр. № 4. С. 24).


Література

Брюховецька Л., Бондарчук Л., Собуцький М. На олтар болючої пам’яті (екранна галерея Леоніда Анічкіна, кінорежисера) // Кіно-Театр. 2007. № 4. С. 23–26.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Анічкін, Леонід Анатолійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анічкін, Леонід Анатолійович (дата звернення: 17.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.02.2020

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності