Антиозонанти
Антиозона́нти (від анти… та озон) ― речовини, які захищають гуми на основі ненасичених каучуків від дії атмосферного озону.
Характеристика
Озон приєднується до макромолекули каучуку за місцями подвійних зв’язків у ній. Унаслідок цього утворюються нестабільні озоніди. Їхнє розпадання зумовлює розривання вуглецевого ланцюга, що призводить до розтріскування, а іноді й до повного руйнування гумового матеріалу, особливо за його експлуатування в напруженому (розтягнутому) стані. Завдяки застосуванню антиозонантів опір гум до розтріскування підвищується до 10 разів. Єдиної теорії дії антиозонантів немає. Припускають, що реакції каучуку з озоном може перешкоджати утворення на поверхні гуми суцільного шару самого антиозонанту, що мігрує з шарів матеріалу або продуктів його взаємодії з озоном. Антиозонант може або реагувати з озоновими макромолекулами каучуку й у такий спосіб гальмувати їхнє деструктурування або зшивати молекули, які вже зазнали деструкції. Основний шлях запобігання озоновому деструктуруванню каучуків та гум ― пошук речовин, які реагують з озоном швидше, ніж він приєднується за місцями подвійних зв’язків у макромолекулах.
Різновиди
За механізмом дії антиозонантів розрізняють:
- хімічно активні (похідні пара-фенилендіаміну, трибутилтіосечовина тощо), які реагують з озоном із більшою швидкістю, ніж макромолекули каучуку;
- інертні (суміші твердих парафінових вуглеводнів із кристалічними структурами), що мігрують на поверхню полімеру й створюють бар’єр для його взаємодії з озоном.
Технологія
Уводять антиозонанти в каучуки безпосередньо на виробництві; інертні іноді наносять на поверхню виробу (воскують). Захисна дія антиозонанту тим більша, чим вищий його вміст у гумі. На практиці в гумову суміш вводять 2 або 3 сполуки переважно різної хімічної структури. При цьому вміст кожного антиозонанту не перевищує, зазвичай, 2–3 % (за масою) від маси каучуку. У більшості випадків антиозонанти застосовують спільно із захисним воском. У стабілізувальній дії таких комбінацій зазвичай виявляють ефект синергії.
Література
- Гринберг А. Е. Антиозонанты для светлых и цветных резин. Москва : Центральный научно-исследовательский институт информации и технико-экономических исследований нефтеперерабатывающей и нефтехимической промышленности, 1969. 43 с.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
- Фабуляк Ф. Г., Іванов С. В., Масленнікова Л. Д. Полімерне матеріалознавство. Київ : Книжкове видавництво Національного авіаційного університету, 2006. 196 c.
- Суберляк О. В., Скорохода В. Й., Семенюк Н. Б. Теоретичні основи хімії та технології полімерів. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2014. 340 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Каменська Т. А. Антиозонанти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антиозонанти (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.06.2020
