Антинігілістичний роман

Окреме видання твору Ф. Достоєвського «Біси», 1973

Антинігілісти́чний рома́н (від анти… та нігілізм) — вид соціально-психологічного роману, спрямований проти поширення нігілістичних ідей.

Історична довідка

Антинігілістичний роман виник у 1860–1870-х як реакція заперечення демократичного та соціального руху в Росії. Появу антинігілістичного роману як жанру пов’язують із критичною реакцією на роман М. Чернишевського «Що робити? (З оповідань про нових людей)» («Что делать? (Из рассказов о новых людях)»; 1862−63). Першими антинігілістичними були романи «Збаламучене море» («Взбаламученное море»; 1863) О. Писемського, «Марево» («Марево»; 1864) В. Клюшнікова й «Нікуди» («Некуда»; 1864) М. Лєскова.

Ідеологічним центром антинігілістичних тенденцій в Росії, навколо яких гуртувалися автори антинігілістичних романів, були видання журналіста й редактора-видавця М. Каткова (1818–1887): газета «Московские ведомости» (1851−1856) та журнал «Русский вестник» (1856−1887).

У європейській літературі антинігілістичний роман не розвинувся. Проте світоглядними ідеями нігілістично-антинігілістичного змісту насичено значну кількість реалістичних творів 1860–1880-х. В українській літературі в цьому контексті показовою є творчість П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, І. Франка та ін.

Характеристика

До середини 1980-х підхід до антинігілістичної прози мав ідеологічний характер і ґрунтувався на політичних стратегіях. Антинігілістичний роман було вписано в контекст так званої «реакційної» літератури, спрямованої на дискредитацію революційного руху. Звернення письменників до цього жанру інтерпретували як наслідок творчої кризи, перепону на шляху до «ідейно-художнього зростання», відхід від «прогресивного реалізму» тощо. Антинігілістичний роман — жанр синкретичний. Йому властиві:

• всотування традицій полемічної літератури 16−17 ст. (памфлетність, іронія та сатира, неоднорідність пафосу — заперечення / утвердження);
• нетрадиційне поєднання жанрових ознак історичного роману, який передбачає хронологічне дистанціювання від зображених подій, та політичного роману, домінантна риса якого — злободенність і звернення до сучасності;
• поєднання елементів сатиричного, соціального, авантюрного (пригодницького), побутового, роману-виховання, психологічного, філософського романів тощо;
• особливе використання публіцистичного стилю письма, за якого публіцистичний зміст то співіснує з художнім, то фрагментарно проникає в нього.

Антинігілістичному роману притаманні також категорична авторська оцінка подій, що відбуваються у творі, та перевага реалістичного зображення. Головні герої антинігілістичного роману — молодь, що протестує проти усталених естетичних ідеалів.

Система персонажів передбачає:

• героя — носія авторських ідей чи героя, який виражає ідеологічну концепцію;
• героя — жертву нігілістичних інтриг і власних помилкових уявлень;
• опозиційне протиставлення «старих» і «нових» людей — нігілістів та антинігілістів як втілення конфлікту між діаметрально протилежними уявленнями про світ;
• пародіювання окремих рис характеру чи загалом особистості героя, гротескне загострення негативних рис тощо.

Антинігілістичний роман сконцентрував у собі перехід від традиційної для 1840–1850-х любовної інтриги до романів соціально-політичної проблематики. Основну увагу приділено конфлікту суспільства та героя, зображенню боротьби персонажів за право на існування та розповсюдження власних ідей та поглядів. Автор моделює середовище суспільства завдяки памфлетності та ідеалізації, а головних героїв розшаровує за окремими соціальними групами із чітко визначеними і яскраво вираженими морально-етичними установками та психологічними характеристиками.

Серед найвідоміших творів:

• «На ножах» («На ножах»; 1870) М. Лєскова;
• «Обрив» («Обрыв»; 1869) І. Гончарова;
• дилогія «Кривавий пуф» («Кровавый пуф»; книга 1 «Панургове стадо» («Панургово стадо»); 1869 та книга 2 «Дві сили» («Две силы»), 1874) В. Крестовського;
• «Біси» («Бесы»; 1871−1872) Ф. Достоєвського;
• «Злий дух» («Злой дух»; 1881) В. Авсєєнка;
• «Безодня» («Бездна»; 1883−84) Б. Маркевича та ін.

Критичну оцінка антинігілістичному роману зосереджено у працях представників так званого «революційного табору»:

• «Ввіз нечистот до Лондона» («Ввоз нечистот в Лондон»; 1863) О. Герцена;
• «Перли і адаманти російської журналістики» («Перлы и адаманты русской журналистики»; 1864) В. Зайцева;
• «Сердите безсилля» («Сердитое бессилие»; 1865) Д. Пісарєва (рецензія на повісті В. Авенаріуса);
• «Вулична філософія» («Уличная философия»; 1869). М. Салтикова-Щедріна.

У сучасному літературознавстві акценти зміщено: антинігілістичний роман трактовано як такий, що відобразив болісний процес змін — суспільно-політичних, громадських, психологічних тощо — у пореформеній Росії 19 ст., втілив ставлення до революційної ідеології.

Література

1. Сорокин Ю. С. Антинигилистический роман // История русского романа : в 2 т. Москва; Ленинград : Наука, 1964. Т. 2. С. 97−120.
2. Батюто А. И. Антинигилистический роман 60–70-х годов // История русской литературы : в 4 т. Ленинград : Наука, 1982. Т. 3. С. 279−314.
3. Гринченко Н. А. Проблема полижанровости в антинигилистических романах А. Ф. Писемского // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2015. № 18. Т. 1. С. 16–18.
4. Зубков К. Ю. «Антинигилистический роман» как полемический конструкт радикальной критики // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. 2015. № 4. С. 122−140.
5. Ефимов А. С. Русский антинигилистический роман 1860–1870-х гг. и «готический сюжет» // Филологические науки. Вопросы теории и практики. 2019. № 11. С. 18–25.

Автор ВУЕ

О. М. Головій

Покликання на цю статтю: Головій О. М. Антинігілістичний роман // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антинігілістичний роман (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.06.2020