Антикорупційна політика

Антикорупційна політика.jpg

Антикорупці́йна полі́тика (від анти… та корупція) ― напрям узгоджених дій держави і суспільства щодо усунення (мінімізації) причин і умов, які породжують корупцію в різних сферах життя. Дієвий підхід полягає в системному і постійному запобіганні та протидії корупції з метою її зведення до незначного рівня й підтримки на такому рівні.

Характеристика

Світовий досвід доводить, що спрямування антикорупційної політики на цілковите знищення корупції є наперед безперспективною справою, натомість реально звузити її сферу та протидіяти поширенню. Крім того, корупцію неможливо звести до незначного рівня засобами короткотермінової цільової програми, оскільки без постійної протидії корупція має здатність розширюватися. Враховуючи це, антикорупційна політика повинна бути постійною функцією держави й турботою всього суспільства, а її ґрунтом ― створення стабільних загальнонаціональних основ запобігання та протидії корупції, що розраховані на тривалу історичну перспективу.

Відповідно до статті 5 Конвенції ООН проти корупції, кожна держава-учасниця, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.

Зміст і місія антикорупційної політики увиразнюється у поєднанні трьох складників: максимальне зменшення рівня корупції; захист суспільства від загроз, впливу і наслідків корупції; виявлення та усунення її причин і умов.

Принципи реалізації

Вироблення антикорупційної політики має ґрунтуватися на певних принципах: загальних, правових, управлінських, економічних, взаємодії держави і суспільства.

До загальних принципів належать політичне забезпечення, системність, акцент на запобіганні корупції, обов’язковість та суворість покарання, відшкодування збитків, науковість, міжнародне співробітництво.

Правові принципи передбачають верховенство права, законність, правову регламентацію.

Серед управлінських принципів ― координація, контрольованість, системне удосконалення державного управління, етизація.

Важливими економічними принципами є відділення влади від бізнесу та використання економічних механізмів.

Основними принципами взаємодії держави та суспільства є відкритість та прозорість, підзвітність, державно-громадське партнерство в антикорупційній діяльності.

Підходи до реалізації

Антикорупційна політика може ґрунтуватися на різних засадах, серед яких вирізняють три загальні стратегічні підходи.

Перший підхід орієнтований на «війну» з корупцією, що полягає в боротьбі із зовнішніми проявами корупції та конкретними корупціонерами за допомогою каральних засобів.

Другий підхід пов’язаний із системним усуненням причин корупції, що не передбачає значної уваги до зовнішніх виявів цієї проблеми, тобто до діяльності конкретних корупціонерів. Прикладом універсальної системної стратегії є Багатовекторна стратегія боротьби із захопленням держави і адміністративною корупцією, розроблена фахівцями Світового банку, що складається з п’яти розділів: інституційні основи; політична відповідальність; нагляд із боку громадянського суспільства; конкурентний приватний сектор; управління державним сектором.

Третій підхід передбачає «свідому пасивність» щодо корупції та ґрунтується на твердженні про неефективність і безплідність активних дій, спрямованих на протидію корупції. При цьому корупція визнана істотним, але тимчасовим, негативним явищем, що повинно зникнути разом із перетворенням держави в ліберальну демократію з ринковою економікою.

Антикорупційну політику для конкретної країни доцільно формувати на засадах системного усунення причин корупції в поєднанні з точковою «війною» з корупціонерами та постійними зусиллями, спрямованими на формування антикорупційної культури й моралі в суспільстві.

Світова практика

Експерти ООН висновують, що успішне вироблення національної антикорупційної політики має відбуватися на основі поєднання «універсальних» елементів, які довели свою ефективність безвідносно до умов конкретної країни, та елементів, які враховують ці специфічні умови.

За даними публікацій ООН, Світового банку, міжнародної організації «Трансперенсі Інтернешнл» («Transparency International») та ін. авторитетних джерел, типовими шляхами запобігання корупції є:

  • корекція законодавства з метою зменшення відповідних причин корупції;
  • удосконалення засад формування й організації вищих органів державної влади;
  • структурно-функціональне упорядкування системи органів виконавчої влади;
  • зміна принципів державної служби та контроль за майновим становищем представників влади;
  • ефективний контроль за розподілом і витрачанням бюджетних коштів;
  • удосконалення економічної політики;
  • зміцнення судової влади;
  • вдосконалення діяльності правоохоронних органів і спецслужб;
  • забезпечення прозорості діяльності державних органів;
  • формування антикорупційної культури суспільства;
  • антикорупційна співпраця держави та громадянського суспільства.

Література

  1. Pope J. Confronting Corruption: The Еlements of a National Integrity System. Berlin : Transparency International, 2000. 364 p.
  2. Мельник М. І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. Київ : Атіка, 2001. 304 с.
  3. UN Anti-Corruption Toolkit / Ed. by P. Langseth. 2nd ed. Vienna : United Nations, 2004. 655 p.
  4. Невмержицький Є. В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії. Київ : КНТ, 2008. 368 с.
  5. Дрьомов С. В., Кальниш Ю. Г., Клименко Д. Б. та ін. Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії. Зелена книга державної політики. Київ : Пріоритети, 2010. 88 с.
  6. Михненко А. М., Кравченко С. О. Корупція як негативне суспільне явище. Київ : Національна академія державного управління при Президентові України, 2011. 152 с.
  7. Михненко А. М., Руснак О. В., Мудров А. М. та ін. Запобігання та протидія корупції. 4-те вид., перероб. й допов. Київ : ДННУ «Академія фінансового управління», 2013. 666 с.
  8. Бусол О. Ю. Протидія корупційній злочинності в Україні у сучасний період. Київ : Ін Юре, 2014. 564 с.
  9. Бондар І. С., Горник В. Г., Кравченко С. О. та ін. Антикорупційна політика та запобігання корупції в публічному управлінні. Київ : Ліра-К, 2019. 192 с.

Автор ВУЕ

С. О. Кравченко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кравченко С. О. Антикорупційна політика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антикорупційна політика (дата звернення: 15.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ