Анодування
Анодува́ння (від грец. ἄνοδος, букв. — шлях угору) — утворення оксидної плівки на поверхні металевих виробів електрохімічним способом безпосередньо із самого металу.
Під час анодування вироби, занурені в електроліти, з’єднують з анодом джерела живлення. Оксидні плівки 1–200 мкм завтовшки мають підвищену твердість, стійкість проти спрацювання, високу жаротривкість і добрі електроізоляційні властивості, міцно з’єднуються з металом. Найчастіше анодуванню піддають вироби з алюмінію та алюмінієвих сплавів.
Історична довідка
Уперше анодування в розчині хроматної кислоти (xCrО3 · H2O, де x може мати значення від 1 до 4) застосовано в 1920-х у Великій Британії для захисту корпусів літаків, виготовлених з дюралюмінію. Пізніше як електроліт використовували розчини оксалатної (щавлевої) та ортофосфатної кислот, однак найбільш розповсюдженими стали технологічні процеси, засновані на використанні сульфатної (сірчаної) кислоти. Подібний процес запатентовано 1927 у Великій Британії; промисловий розвиток він уперше отримав у США.
Характеристика
За особливостями технологічного процесу виокремлюють тепле, холодне, тверде та мікродугове анодування.
Тепле анодування проводять за кімнатної (15–20 °С) температури. Його переваги: не потребує складного обладнання, дає змогу отримувати різнокольорові покриття; недоліки ― невисока антикорозійна та механічна захищеність анодованих матеріалів.
Холодне анодування потребує примусового глибокого охолодження (до -10 °С). Переваги: висока якість, міцність і велика товщина анодного шару, низька швидкість розчинення його поверхні; недоліки ― складність технологічного процесу, неможливість отримання різнокольорових покриттів.
Тверде анодування полягає в електролітичному процесі окиснення в кислотних електролітах за спеціально дібраних температурних і електричних умов. Покриття створюють таким, що половина його товщини утворюється в глибині матеріалу, а половина ― наростає на поверхні. Особливість технології полягає у використанні відразу кількох електролітів, і в рамках одного процесу можуть застосовувати оксалатну, сульфатну, лимонну, винну й боратну кислоти. У процесі анодування щільність струму поступово збільшується й завдяки структурним змінам в осередках плівка набуває підвищеної міцності.
Мікродугове анодування ― електрохімічний процес, під час якого між анодом й електролітом формуються поверхневі мікророзряди, що істотно впливають і на покриття, і на електроліт. В зоні пробою різко підвищуються температура й тиск, частина металу переходить у розчин у вигляді йонів. Інша частина розплавленого металу взаємодіє з компонентами електроліту й формує покриття. Цей спосіб дає змогу отримувати багатофункціональні керамікоподібні покриття з широким комплексом властивостей: зносостійкістю, стійкістю до корозії, теплостійкістю, високою електроізоляційною здатністю та декоративністю.
Застосування
Анодування застосовують у машинобудуванні для захисту виробів від корозії, приладобудуванні (див. Приладобудівна промисловість) для декоративного оздоблення й захисту приладів від механічного та хімічного впливу, в літакобудуванні, радіоелектроніці.
Джерела
- ДСТУ 2491-94. Покриття металеві та неметалеві неорганічні. Терміни та визначення. Київ : Держстандарт України, 1995. 38 с.
- ДСТУ Б В.2.6-193:2013. Захист металевих конструкційвідкорозії. Вимоги до проектування. Київ : Мінрегіон України, 2013. 46 с.
Література
- Ющенко К. А., Борисов Ю. С., Кузнецов В. Д. та ін. Інженерія поверхні. Київ : Наукова думка, 2007. 560 с.
- Барон Ю. М. Технология конструкционных материалов. Санкт-Петербург : Питер, 2012. 512 с.
- Бик М. В., Букет О. І., Васильєв Г. С. Методи захисту обладнання від корозії та захист на стадії проектування. Київ : Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, 2018. 318 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Каменська Т. А. Анодування // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анодування (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.02.2020
