Аневризма серця

Аневри́зма серця — обмежене випинання витонченої фіброзно-зміненої ділянки стінки серця з локальною рухливістю акінетичного чи дискінетичного характеру.

Історична довідка

Термін «аневризма серця» для визначення великого шароподібного розширення серця вперше запровадив 1740 І. Ланчіні (Італія). Перший патологоанатомічний опис постінфарктної аневризми лівого шлуночка серця належить ученим 18 ст.: Дж. Хантеру (Велика Британія; 1757) і Д. Жалеті (Франція; 1757). Після досліджень К. Бейлі (США; 1793), який уперше розмежував поняття аневризми серця та розширення його порожнин, протягом наступних 150 років усі дослідження в цьому напрямі — Ф. Аран (Франція; 1847), M. Ренду (Франція; 1887); Р. Марі (Франція; 1896); О. Казем-Бек (Росія; 1896) та ін. — були присвячені клінічному описові аневризми серця. Уперше прижиттєву аневризму серця діагностував П. Ремлінгер (Франція; 1896), потім А. Вокер (США; 1902). Відтоді розвивається та зміцнюється погляд на коронарний генез аневризми серця, яка здебільшого є ускладненням інфаркту міокарда й розвивається внаслідок склерозу серцевого м’яза. 1914 Дж. M. Штернберг (США) відзначив зв’язок між аневризмами серця, ураженням коронарних артерій та інфарктом міокарда.

Етіологія та патогенез

Серед ускладнень постінфарктного періоду аневризма серця за частотою посідає одне з перших місць. Вона виникає у кожного п’ятого пацієнта, який переніс трансмуральний інфаркт міокарда. В Україні епідеміологічні дослідження щодо поширеності аневризми серця та її популяційної структури проводили у Східно-Подільському регіоні. Аневризму серця виявили у 32,9 % хворих, що перенесли Q-інфаркт міокарда; за даними патологоанатомічного дослідження аневризма серця становить 34,7 % випадків після перенесеного Q-інфаркту. За даними світової медицини, у чоловіків віком від 27 до 40 років, які перенесли інфаркт міокарда, аневризма серця трапляється втричі частіше, ніж у чоловіків віком 60 років, що зумовлено частішим розвитком трансмуральних інфарктів у першій віковій групі. Співвідношення чоловіків і жінок з аневризмою серця становить 7 : 1.

Чинники ризику

Передумовою формування аневризми серця є будь-які фактори, що збільшують навантаження на серце і призводять до підвищення внутрішньосерцевого тиску: наприклад, артеріальна гіпертензія чи недотримання режиму спокою в ранньому періоді інфаркту міокарда, діабет цукровий, за якого внаслідок кардіальної нейропатії часто спостерігають безбольову форму інфаркту міокарда, порушення гемостазу і реологічних властивостей крові.

Серед чинників ризику утворення аневризми серця більшість дослідників виділяють глибину і площу некрозу, повторні інфаркти міокарда, що збільшують зону ураження стінки серця, несвоєчасну діагностику інфаркту міокарда і як наслідок — пізню госпіталізацію таких хворих, чоловічу стать і молодий вік пацієнтів. В осіб молодого віку цьому сприяє краща контрактильна функція неураженого міокарда й відсутність розвинених колатералей у міокарді. 5% істинних аневризм серця можуть також бути спровоковані травмою, хворобою Шагаса або саркоїдозом. Невелика частка зареєстрованих аневризм серця є вродженими і мають назву «дивертикули лівого шлуночка».

Хибні аневризми серця зазвичай спричинені повільним розривом міокарда лівого шлуночка протягом 5–10 днів після інфаркту міокарда, можуть бути результатом септичного перикардиту або будь-якої попередньої операції на лівому шлуночкові, мітральному або аортальному клапані серця.

Патоморфоз

Формування аневризми серця — це динамічний і патогенетично складний процес, в основі якого — деструкція міокарда і проліферація фіброзної тканини. Розвиток патологічного процесу в аневризматично зміненому лівому шлуночку пов’язаний не тільки з наявністю випинання, а здебільшого — з несприятливим його впливом на сусідні зони та віддалені від аневризми ділянки збереженого міокарда.

У 85–90% випадків аневризма серця формується в апікальній, передній чи передньобічній ділянках лівого шлуночка, тобто є сегментарним ураженням міокарда. Утричі рідше аневризма серця локалізується на задній стінці лівого шлуночка. За даними патологоанатомічних досліджень, аневризми трапляються в середньому у 15% випадків постінфарктних аневризм серця. Відносно рідке формування аневризми серця задньої стінки пояснюється особливостями коронарного русла.

Класифікація

Аневризми серця класифікують за локалізацією, за видом аневризми, за морфологічною структурою стінки (фіброзна та фіброзно-м’язова), за наявністю флотації міжшлуночкової перегородки (гіпокінезія, акінезія, дискінезія), за наявністю тромбу в порожнині аневризми, порушень ритму серця, зрощень між аневризмою і перикардом. За видом виділяють дифузну (плоскісну), мішкоподібну та грибоподібну аневризму серця.

Дифузна аневризма серця представлена рубцевою тканиною, що поступово переходить у зону неураженого міокарда.

Для мішкоподібної аневризми серця характерна наявність «шийки», що поступово розширюється та утворює мішкоподібну порожнину.

Грибоподібній аневризмі серця притаманне локальне випинання стінки лівого шлуночка з наявністю «шийки». Проте патоморфоз аневризми серця пов’язаний з тим, що ефективність консервативного лікування інфаркту міокарда сучасними методами, які ґрунтуються на використанні нових лікарських препаратів і схем їхнього застосування, сприяє ранньому поліпшенню кровопостачання зони інфаркту й призупиненню процесів патологічного ремоделювання лівого шлуночка. Присутність васкуляризації у деяких ділянках стінки лівого шлуночка, що залучені до аневризматичного процесу, дає змогу зберегти там значний об’єм життєздатної м’язової тканини (переважно у субепікардіальному шарі). Тому дедалі рідше трапляються так звані класичні аневризми серця, які характеризуються великими розмірами й наявністю парадоксальної рухливості рубцево-зміненої стінки міокарда.

Ускладнення

Виникнення аневризми серця створює умови для прогресування коронарної недостатності, а різноманітний ступінь асинергії міокарда змінює внутрішньосерцеву гемодинаміку і сприяє розвиткові вираженої серцевої недостатності, що виражається збільшенням печінки, набряком шийних вен, підвищенням венозного тиску, появою периферичних, а потім і порожнинних набряків.

Серед ускладнень аневризми серця також виділяють шлуночкові порушення ритму, зокрема, небезпечні для життя, внутрішньопорожнинний тромбоз лівого шлуночка з імовірною емболією, розрив аневризми з раптовою смертю або формуванням псевдоаневризми.

Діагностика

На електрокардіограмі відмічають характерну «застиглу криву»: зберігається підведений сегмент ST у відведеннях, що відповідають локалізації перенесеного інфаркту міокарда. Діагноз підтверджують за допомогою ехокардіографії. Аневризматична стінка може бути як акінетичною (не рухатись під час скорочення серця), так і дискінетичною, тобто випинати під час скорочення серця. Чутливішим методом виявлення аневризми серця є магнітно-резонансна томографія серця.

Лікування

Лікувальна тактика у випадку аневризми серця залежить від розміру ураженої ділянки, а також значною мірою — від клінічного стану хворого. За невеликих акінетичних аневризм зазвичай не застосовують хірургічного втручання. За наявності великої дискінетичної аневризми, тяжкої серцевої недостатності, шлуночкових порушень ритму, що не підлягають медикаментозному лікуванню, показана аневризмектомія у поєднанні з коронарним шунтуванням. П’ятирічна виживаність пацієнтів із дискінетичною аневризмою серця, що отримували медикаментозну терапію, становить від 47 до 70 %. Після проведення оперативного втручання виживаність через 5 років зростає до 90 % із значним поліпшенням якості життя пацієнтів.

Запобігання

Сучасним методом профілактики розвитку аневризм серця після інфаркту міокарда є стентування коронарних артерій з метою відновлення кровопостачання міокарда.

Література

  1. Мягков И. И., Охримович Л. М., Жура И. И. Постинфарктные аневризмы сердца. Киев : Здоров’я, 1987. 136 с.
  2. Dor V. Left Ventricular Aneurysms: the Endoventricular Circular Patch Plasty // Seminars in Thoracic and Cardiovascular Surgery. 1997. Vol. 9. P. 123–130.
  3. Бокерия Л. А., Федоров Г. Г. Опыт лечения постинфарктных аневризм левого желудочка сердца и сопутствующих желудочковых тахиаритмий (1981–1999 годы) // Грудная и сердечно-сосудистая хирургия. 1999. № 6. С. 38–44.
  4. Солєйко О. В., Лисенко Г. І. Концепція постінфарктного ремоделювання лівого шлуночка: клінічні аспекти перебігу хронічної постінфарктної аневризми серця // Світ медицини та біології. 2007. № 4. С. 64–68.
  5. Солєйко О. В. Постінфарктна аневризма серця: шлях до істини крізь віки // Мистецтво лікування. 2008. № 5 (51). С. 89–91.
  6. Солєйко О. В. Хронічна постінфарктна аневризма серця: від еволюції діагностики до клініко-морфологічних парадоксів // Сімейна медицина. 2012. № 6. С. 52–57.
  7. Урсуленко В. И., Гогаева Е. К., Якоб Л. В. та ін. Хирургическое лечение аневризм левого желудочка заднебазальной локализации // Кардіохірургія та інтервенційна кардіологія. 2017. № 1 (16). С 30–43.
  8. Solyeykо O. V., Galych T. V., Iliuk I. A. et al. Evaluation of Effectiveness of Comprehensive Rehabilitation of Patients with Complicated Course of Postinfarction Cardiosclerosis // Acta Balneologica. 2017. № 1 (147). P. 11–15.

Автор ВУЕ

О. В. Солєйко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Солєйко О. В. Аневризма серця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аневризма серця (дата звернення: 7.04.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ