Андронік IV Палеолог

Андро́нік IV Палеоло́г (грецьк. Ἀνδρόνικος Δ' Παλαιολόγος, лат. Andronicus IV Palaeologus; 11.04.1348, м. Константинополь, тепер Туреччина — 28.06.1385, м. Селімбрія, тепер Туреччина) — імператор Візантії в 1376—1379.

Андронік IV Палеолог

(Ανδρόνικος Δ' Παλαιολόγος)

Народження 11.04.1348
Місце народження Константинополь
Смерть 28.06.1385
Місце смерті Селімбрія
Напрями діяльності політика

Старший син Іоанна V Палеолога й Олени Кантакузини (1333—1396). З 1352 — співправитель батька; з 1366 перебував із ним у стані постійного конфлікту.

Тричі очолював повстання проти Іоана V. Конфлікт між батьком і сином переріс у громадянську війну 1373—1379. У 1373 Іоан V визнав васальну залежність від султана Османської імперії Мурада І Богоподібного. Цього ж року Андронік IV об’єднався із сином султана Саджі, який повстав проти свого батька, однак змову було виявлено й Андроніка IV ув’язнено. Його позбавили права на трон й піддали осліпленню на вимогу Мурада І, який осліпив свого сина, проте Андронік IV утратив лише одне око.

Звільнився за підтримки генуезців і, заручившись допомогою турків, 22.08.1376 в’їхав до м. Константинополя в якості імператора. Офіційно коронований 18.10.1377. Андронік IV ув’язнив батька та брата, майбутнього імператора Мануїла ІІ Палеолога. За надану допомогу генуезці отримали острів Тенедос (інша назва Бозджаада, тепер Туреччина) в Егейському морі, а турки — міста на півострові Галліполі (тепер Туреччина).

У 1379 (1380) Іоан V, скориставшись допомогою турків і венеційців, повернув собі престол. У 1381 було укладено родинну угоду, за якою Андронік IV був визнаний престолонаступником та отримав у володіння міста Селімбрію (тепер Сіліврі, місто й район провінції Стамбул, Туреччина) і Родосто (тепер м. Текірдаг, Туреччина). У 1385 — нова спроба заколоту, однак невдала. Невдовзі після цього помер.

Від шлюбу з болгарською принцесою Керацою-Марією (1348—1390), донькою царя Івана Александра, що був укладений 17.08.1355, народилося троє дітей: син (майбутній імператор Іоан VІІ Палеолог (1370—1408)) і дві доньки.

Література

  1. Дашков С. Б. Императоры Византии. Москва: Красная площадь, 1997. 368 с.
  2. Haldon J. Byzantium at War. Routledge, 2003. 96 p.
  3. Harris J. The End of Byzantium. Yale University Press, 2012. 320 p.
  4. Necipoğlu N. Byzantium between the Ottomans and the Latins: Politics and Society in the Late Empire. Cambridge University Press, 2012. 374 p.

Автор ВУЕ



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.10.2021

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶